Вірш дня. Мірек Боднар
30.05.2014
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Вогняне озеро
Ми випали із червня,
як літери зі старих абеток і словників,
ми занурилися в липень, як у теплу річку,
запали в нього, як у сон.
Рухаючись однією з тих південних доріг,
що встелені під кінець літа перестиглими абрикосами,
я впізнавав перехрестя,
залізничні насипи і переїзди,
дерева в лісосмугах,
поля і балки,
ящірок і птахів,
мости,
всі ті місця, де колись стояв і ловив попутки.
Нам сказали, що ми йдемо до озера,
там зробимо привал,
переночуємо,
а вранці кожен із нас вирушить своєю дорогою.
Вечір спокійно і поволі переплавився в ніч,
ніч плавно перетекла у ранок.
Прощання було коротке,
всі зібрали свої речі і розійшлись,
не оглядаючись.
Тільки в кожного в голові, напевно, звучали слова провідника:
«Смерть — книжка, про яку всі говорять,
проте ніхто не читав.
Запрошуємо».
Опинившись на самоті,
я зрозумів, що від початку був сам,
кожен, гадаю, зрозумів.
Кожен зрозумів, що нічний вогонь був останнім теплом,
яке вони відчули,
що далі буде тільки дорога
і вічна студінь.
Ми зупинятимемося в незнайомих містах,
будем знайомитися з новими людьми,
інколи зустрічатимем старих друзів та знайомих,
продовжуватимемо жити так, як жили до того ранку,
але тепер нас оточуватиме тиша —
жодних слів,
жодних мелодій і ритмів.
Тиша,
мерзла тиша
і теплі речі в похідному наплічнику.
Мирек Боднар, з майбутньої книги «Пожертва на світло»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно