Вірш дня. Катерина Калитко
05.03.2015
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
Богородице древа сухого, дивна квітко, якою
розквітає опісля полум’я випалена земля –
Ave, хлюпни в роз’ятрені горла трохи свого спокою,
ми пустили коріння, нам боляче спопелятись.
Отже, так починається.
Кожна приватна дата
опливає гарячим воском, шнурує мовчання горло.
Ходить брижами у калюжах масляниста вода,
і тікає у землю, пахне перцем і хлором.
Ходять люди, сміються діти, їх не тривожить запах,
на освітленій кухні тарілка брязкає глухо.
Ось він спить, він малий і гострий, кутастіший за
лабіринт і кардіограму, і я шепочу на вухо:
Присягаюсь тобі присягою над присягами,
доки крики пугачів колють небо ножами
у глухих містечках, і тролейбуси роз’їжджаються
по депо у більших; і коли кров’ю просякнуть
обидва рукави – міцно тебе триматиму,
хай стають наскрізними опіки, це краще, аніж не мати.
Корінь дерева проникає у шар, де живе чума.
І на гілці червоною квіткою розкривається Богоматір.
Катерина Калитко, із поетичної збірки «Катівня. Виноградник. Дім»
Ілюстрація - Тетяна Зозуленко
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно