Вірш дня. Анна Малігон
Малігон Анна
09.06.2020
«Вірш дня» - постійна рубрика у «Блогах Старого Лева». Тут – поезії з ще неопублікованих збірок та вірші, які вже встигли набути популярності. Зіркові автори та нові імена. Болючі теми та легка романтика. Те, що чіпляє. Те, що зробить ваш день. Слідкуйте за оновленнями!
***
...Я ще не знаю, як пахнуть твої зап'ястки –
ладан, лаванда чи майоран?
Як приборкуєш ти волосся, як розсаджуєш теплі свічки
у піяли, ніби чемних малят, наскільки боїшся
схибити в нотах і в людях...
Сходи рухаються, розводячи нас врізнобіч, –
такий підступний ескалатор буття:
не заходьте за жовту лінію, не торкайтесь поручнів плоті...
Та лінії всі перейдено, і наше вино
вже дозріло для бутлів,
і наша втіха чекає нас нагорі, –
просто перестрибни.
Знаєш, я виткана з тієї ж лози.
До мене приходив той самий кіт,
і крук сідав на мою колиску.
Я так само боялася слів і тому
надто рано навчилась писати.
Але ми ще не лізли на гору курити сміх,
не струшували пісок найдикіших пляжів,
не проникали в однакові сни,
обійнявшись у літеру S.
Ми ще не ми...
Сходи рухаються, повільніше, все повільніше...
Лоза відпускає липкі несміливі пуп’янки.
Чаша співає глибоко і протяжно...
Я чекатиму нагорі.
Анна Малігон, із поетичної збірки «Розарій»
Фото - Nicole Mason
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно