Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
Макарик Віталіна
13.12.2019
Відколи в літературі з’явився жанр дамського роману, говорити про якийсь твір, як про «жіночий» – майже одразу значить піддавати сумніву його художню та інтелектуальну цінність. На щастя, за останні десятиліття ми змогли переконатися: якщо у книжці йдеться про проблеми, які стосуються жінок, це аж ніяк не ставить її автоматично на один щабель із масовими, бульварними виданнями. Жіночі історії – глибокі, правдиві і яскраві, написані справжніми майстринями словесності – однаково здатні зачепити, схвилювати і примусити задуматися читачів будь-якої статі. Тож саме про ці «нежіночі» романи про жінок поговоримо далі.
«Місто дівчат» Елізабет Ґілберт
Нью-Йорк, Нью-Йорк! Місто дівчат. Місто сяйливих красунь, які засліплюють своїм блиском очі й затьмарюють розум, заходяться у круговерті мистецтва і розваг, блискіток і бульбашок шампанського, співів і хрипкого реготу. У такий Нью-Йорк потрапляє юна Вівіан, блудна овечка з респектабельної родини, для якої богемне середовище другосортного театру на Мангеттені, яким керує її тітонька Пег, комфортніше, аніж «вищий світ» рідного містечка. Завдяки тому, що має вроджене відчуття стилю, вона стає незамінною у створенні приголомшливі сценічні костюми, завдяки молодості може проводити ночі у бурхливих гулянках, у яких алкоголь і секс – це лише інструменти, блискучі ключики до пізнання себе, а вранці прокидатися живою і відносно свіжою. Але свято не може тривати вічно, іноді змарнувати його може одна-єдина помилка.
Нью-Йорк, місто дівчат і жінок. Бо чоловіки пішли на війну. А хто не пішов – працює, не покладаючи рук, на благо країни. У такий Нью-Йорк після втечі додому повертається Вівіан, аби стати до творчої, але важкої роботи – створювати смішні вистави, в яких убивають німецького коротуна з дурнуватими вусиками і які підбадьорюють бойовий дух тих, хто важко працює на перемогу.
Нью-Йорк – місто дівчат, які беруть життя у свої руки і вже не відпускають. Тих, які самі вирішують, як жити, де і з ким винаймати помешкання, ким працювати, з ким спати і чи народжувати дитину, чи виховувати чужу. У такому Нью-Йорку доросла Вівіан знаходить своє покликання, свій шлях, яким комфортно йти, і навіть найбільше своє кохання.
Сміливість бути собою, брати на себе відповідальність за свій вибір, визнавати свої помилки і пробачати себе за них, робити те, що вважаєш за потрібне – про все це йдеться у «Місті дівчат», романі яскравому й іронічному, який занурює в атмосферу епохи, закручує у шаленому танці і довго-довго не відпускає з обіймів.
«Паризька дружина» Пола Маклейн
Коли твій чоловік – письменник-початківець, який мріє про славу великого письменника, а ти кохаєш його і віриш в його талант, то робитимеш усе, щоб йому допомогти: поїдеш із ним у Париж, забезпечуватимеш йому побут, відмовишся від власних мрій задля успіху його справи, терпітимеш, коли його стосунки з іншими жінками видаватимуться аж надто вільними, і змиришся з тим, що у романі, який приніс йому славу, списаному з реальних подій, знайшлося місце усім вашим друзям-персонажам, окрім тебе. Гедлі Річардсон робила все це, але не завжди – до ідеальної музи їй було далеко. То скандал влаштує, коли чоловік збереться у робоче відрядження, то загубить усі (тобто геть-чисто усі!) його рукописи. Втім, якби не її підтримка, віра і певна жертовність, то він навряд чи став би тим, кого знає увесь світ – культовим письменником, лауреатом Нобелівської премії Ернестом Гемінгвеєм.
«Паризька дружина» – роман про те, що кохати генія цікаво й захопливо, але дуже непросто. Пола Маклейн відтворює на сторінках свого тексту те особливе творче середовище, яким був Париж у 1920-х, міркує про генезу творчості (і підгрунтя письменницьких досягнень Гемінгвея зокрема), змальовує життєву драму жінки, яку зрадили двоє найдорожчих людей, і чоловіка, який закохався у двох жінок. І допомагає глибше відчути й зрозуміти твори Гемінгвея, адже цей роман – своєрідний бекстейдж для його оповідань та романів.
«Фелікс Австрія» Софія Андрухович
Це роман про останні золоті деньки Прабабці Австрії, про старий Станиславів – розкішний і наповнений нарізноманітнішою публікою, про смаколики, рецепти яких відшукаєш хіба у бабусиних переписах страв, але також – про двох жінок, пов’язаних зв’язком настільки дивним, що збагнути його не міг ніхто довкола, ні вони самі. Аделя і Стефа – панночка й служниця. Котра із них головна, а котра – кориться? Чому Аделя лає Стефу, але без неї почувається безпорадно, як мала дитина? Чому Стефа мріє про далекі краї, вільне життя і свою родину, але щойно їй випадає нагода це все отримати, відмовляється від неї?
Щаслива, колоритна, яскрава, примхлива Австрія створює чарівне тло, на якому визрівають внутрішні і міжособистісні конфлікти героїв. Кохання стає мукою, ревнощі – паливом для життєвої жаги, дружбу важко відділити від залежності – ох, у цьому романі все так непросто! Дбайливо прописані історичні деталі переносять в стару добру епоху, за якою так ностальгують галичани, а психологічні складнощі тримають читача в напрузі і вражають несподіваними поворотами сюжету.
Виданий ще у 2014 році роман Софії Андрухович завоював велику когорту прихильників, а зараз має шанс їх подвоїти, адже ось-ось у кінотеатрах з’явиться його екранізація – фільм «Віддана». Тож хто не встиг досі прочитати книжку, варто встигнути зробити це.
«Моя неймовірна подруга» Елена Ферранте
Письменниця-невидимка, від романів якої шаленіє вся Європа, Елена Ферранте відкриває читачам таємницю дівчачої дружби, яка народилася у найбідніших кварталах Неаполя. Лену та Ліла – однолітки й однокласниці. Одна надзвичайно здібна до навчання, другій легше вдається переконати батьків у тому, що подальша освіта їй потрібна. Одна намагається втекти від бідності за університетську парту, друга втікає звідти заміж. Лену захоплюється вродливою, розумною і зухвалою подругою, а Ліла зі шкури пнеться, аби довести, що вона може більше. Їхня дружба схожа на біг наввипередки, і здається, що за цим суперництвом жодна з дівчат не усвідомлює повністю, наскільки подруга для неї важлива. Вони надихають одна одну – і, схоже, трохи ненавидять. Їхні стосунки на тлі божевільного життя у кварталі, де кровна помста, домашнє насильство і тотальна бідність є звичною частиною щоденної картинки, – це справді щось неймовірне.
Ця книжка не просто розповідає історію двох дівчат. У ній Елена Ферранте показує, яким шалено сильним може бути прагнення людини вирватися з рідного середовища, некомфортного, важкого, загрозливого. І як це середовище, як справжнє болото, засмоктує людину назад. Але «Моя неймовірна подруга» – це лише перша частина історії про Лену та Лілу. Разом із ще трьома романами вона складає «Неаполітанський квартет» – цикл гіпнотично захопливих книг, з яким неодмінно варто ознайомитися.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно