0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Варрава: Його очі бачили Бога
Марія Удуд
 
Пер Лаґерквіст, «Варавва»: романи / Пер. зі швед. Ольги Сенюк. - Х.: Фоліо, 2011. - 348с.   
 
ХТО -

 
Народжений 1891 року Пер Лаґерквіст був молодшим із семи дітей у родині, а згодом став видатним шведським письменником. Індивідуальний та неповторний стиль автора вирізняють міф, символ, алегорія. Нобелівську премії Лаґерквіст отримав у 1951 році «за художню силу і абсолютну незалежність суджень письменника, який шукав відповіді на вічні питання, що стоять перед людством».
 
В українському перекладі вийшло два видання творів Лаґерквіста: перше 1988 року під назвою «Маріамна» (повісті) та 2011 року – «Варавва» (теж повісті). Перекладацьку роботу обох видань здійснила Ольга Сенюк.
 
ПРО ЩО –
 
До видання 2011 року ввійшли твори автора «Карлик», «Варавва», «Сивіла» й «Маріамна». Повісті про те, що означає «бог любові», хто такий Учитель-син Божий, який проповідував філософію любові одне до одного.  
 
Повість «Карлик» розповідає про карлика при князівському дворі, якому були відомі всі таємниці розпусного життя князя та княгині, який ходив на війну з князем, був очевидцем чуми, а також смерті княгині та дочки князя. Карлик є міфічним образом, яким «керує ненависть, а любов на¬буває форми збоченого садизму».
 
Повість «Варавва» оповідає про Хресну дорогу, Варавву та його життя після розп’яття Христа. Він зустрічається з людьми, які остерігаються, уникають та довіряються йому. Варавва був свідком розп’яття Христа, каменування Заячої губи, страти товариша по копальні Саака. А сам помирав зі словами: «Тобі я віддаю душу свою». Рукопис було надіслано до видавництва на початку осені 1950-го, й того самого року роман вийшов у світ. За цей твір автор був удостоєний Нобелівської премії. 
 
Повість «Сивіла» демонструє дві життєві паралелі: життя жриці оракула з Дельфів та її земне кохання з послідуючим народженням дитини-дурника з вічною усмішкою на обличчі; та чоловіка, приреченого на вічне(!) життя самим Ісусом через те, що той відганяв його від свого дому, коли зустрів на Хресній дорозі. І лише зі словами «…може, колись він пошле тобі своє благословення замість прокляття. ...може, колись ти дозволиш йому прихилити голову до свого дому. …а може, цього ніколи не станеться» чоловік стишується і приймає своє життя таким.  «Але хоч би там що, а твоя доля завжди буде пов’язана з богом, твоя душа завжди буде спов¬нена ним». (ст.305) 
 
Повість «Маріамна» пропонує історію про кохання Ірода до жінки з роду Макавеїв, якого так нещадно він винищував. Жінки, яка часто просила про помилування. Жінки, яка хоч на часточку робила його більш лагідним і милостивим. Жінки, яка так і не змогла покохати цього злочинця.    
 
« - Маріамно! Маріамно! - голосно покликав він її.
Йому відповіла луна порожніх покоїв». (ст.345) 
 
Це останній твір Пера Лаґерквіста, написаний навесні 1967 року, під час тяжкої хвороби його дружини Елен, що перенесла інсульт. 
 
Поміж тим повісті об’єднуються трьома темами – розп’яття (до якого зводить молитви княгиня та з яким безпосередньо пов’язаний Варрава), любов одне до одного та земне кохання (княгині, жриці, та Ірода). 
 
ЯК –
 
Перші 40 сторінок книжки видалися мені надто складними як конструкцією речень, так і символізмом карлика. Проте цілісність розуміння кожної повісті та структури книжки в цілому стала зрозумілою, коли я перегорнула останню сторінку. Тому – структурно й логічно.
 
Описово. Описи – це те, на чому я постійно зупинялася і перечитувала. «Зайшовши до зали, він скинув плащ на руки служникові, що квапливо підбіг до нього, й лишився в червоному камзолі, пружний і гнучкий, мов шабля. На його тонких губах грала зухвала посмішка. Він був схожий на людину, що скинула з себе маскарадний костюм». (ст.48)
 
Беззастережно. Іноді було страшно читати вигадливий сюжет, бо часто божественне пояснювалося надто земними словами. Також зустрічалися відверті описи людського кохання (с.225).  
 
Альтернативно. Як смисловим навантаженням, так і формою тексту. Дві з чотирьох повістей оформлені короткими абзацами, які почергово змінювали кольори – синій та чорний. Також вільним есеїстичним письмом, частою зміною особи оповідача в одному реченні. 
 
Моя необізнаність іноді плутала мене в розумінні словосполучень: бавить час сама (ст.26), мертвотне світло (ст.177), не мав спину (ст.325), спопав її вбивцю (ст.339).
 
 
КОМУ –
 
Тим, кому цікаві ймовірні та вигадані події поза біблійним сюжетом, але пов’язані з ним.   
 
ЦИТАТИ –
 
«Люди завжди лякаються, коли на поверхню щось виринає з них самих, з якоїсь брудної ями в їхній душі, таке, чого вони не знають і що не пасує до того життя, яким вони живуть. Коли на поверхні не видно нічого, вони спокійні, не бояться ніякої небезпеки. Вони ходять собі, високі й незворушні, і на їхніх гладеньких обличчях нічогісінько не відбивається. Але всередині в них завжди щось є таке, на що вони не звертають уваги, вони живуть самі того не знаючи, одночасно кількома життями. Вони дивовижно замасковані й багатолиці». (ст.30) 
 
«На війні кожен черствіє, звикає до всього. Але такого, як тут, я ще ніколи не бачив. Упереміш з людьми лежали й коні». (ст.60)
 
«Гучні слова про кохання, про любов до життя лилися з його уст так легко, як у них лилося вино. Очі княгині спалахували, коли він зрідка поглядав на неї, і вона дарувала йому свою загадкову усмішку, хоч весь час сиділа з неуважною міною, як завжди під час бенкетів». (ст.91)
«А коли людині, яка в щось вірить, доводиться вибирати між неправдою і правдою, вона завжди вибере неправду. Брехня більше промовляє до почуттів і до уяви, ніж правда, тому вони й віддають їй перевагу». (ст.136)
 
«Бо той, кого засудять на смерть, однаково що помер. І навіть якщо його відпустили й помилували, все одно він мертвий, тому що був помер і тепер просто воскрес, а це не те саме, що жити весь час, як інші». (ст.145)
 
«Вічність... Вона не має нічого спільного з життям, міркував я, це протилежність усьому живому, щось безмежне, нескінченне, царство смерті, в яке живому страшно навіть заглянути. І в ній я приречений жити? Тому вона мені призначена? «Вічно тинятимешся...». (ст.225)
 
«Маріамні й справді не треба було ніякого храму. Відправа бриніла в її душі, і вона могла слухати її коли завгодно. Вона була мов дерево, яке вітер сповнює своїм загадковим шепотом. Так було і з нею. Їй не потрібен був для цього ніякий вівтар». (ст.341)
 
ПОДЯКА -
 
Видавництву «Фоліо» за наданий примірник та їхню «Бібліотеку Нобелівських лауреатів». А також Христині, яка підштовхнула до вибору саме цієї книжки. 
 
АНОНС –
 
До наступної середи Христина Содомора готує відгук про книжку Галини Вдовиченко «Маріупольський процес» (Видавництво «Клуб сімейного дозвілля»). Таким чином, ми розпочинаємо новий тематичний місяць, який об’єднає книги про війну.
 
 
Вам може бути цікаво
Передпродаж книги Галини Вдовиченко «Містельфи»!
Кожна третя електронна книжка – безкоштовно!
Даруємо знижку на книжку тижня: «Мистецтво війни»!
«140 децибелів тиші». Уривок із книги
Ілларіон Павлюк: «Головна мета книжки показати, що добро існує»
Футорський Любомир
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати