0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Уривок з роман Джеффрі Євгенідіса «Середня стать»
«Середня стать» — проникливий та багатогранний роман-епопея американського письменника грецького походження Джеффрі Євгенідіса. У книжці розповідається про Калліопу Стефанідіс і три покоління греко-американської сім’ї Стефанідісів, кожне з яких має свої секрети. Калліопа — не така, як інші дівчата. Та щоб зрозуміти, у чому ця відмінність та як її прийняти, вона повинна відшукати не один скелет у шафі своєї родини та розкрити жахливу таємницю. Ця книжка розповідає нам історію про те, що забувають люди, але пам’ятають гени. І саме за неї автор отримав Пулітцерівську премію.
 
Ми ж пропонуємо вам почитати уривок з роману.
 
***
 
Салонні розмови
 
Я повернувся до колишніх звичок. Знову почав самотньо блукати парком «Вікторія»*. Курити «Ромео та Джульєтту»* і «Гран Давідофф». Відвідувати посольські прийоми й концерти у філармонії, вечорами ходити на чарку до «Фельзенкеллера». Нині осінь, моя улюблена пора року. Повітря бадьорить легкою прохолодою, і в ньому витають усі мої шкільні спогади. Тут, у Європі, дерева стоять не такі яскраві, як у Новій Англії: листя на них не палає, а жевріє. Ще тепло, і можна їздити велосипедом. Учора я проїхав від Шьонеберга до Оріаненбургштрассе в районі Мітте. Випив із приятелем. Потім вертався назад, і на вулицях до мене озивалися міжгалактичні створіння в костюмах у стилі манга та космічних черевиках, стріпували начесаними ляльковими кучерями й гукали: «Привіт-привіт!». Можливо, саме це й було мені потрібно. Вони немов збирали плату за вміння приймати все й нічому не дивуватися. Проте, минаючи їхній рядок, їхній Strich, я переймався геть не чоловічими почуттями. Мене охопили презирство й осуд чемної добропорядної дівчини, а разом із тим — осяжний, фізичний жаль. Вони гойдали стегнами, підводили на мене густо фарбовані очі, та я уявляв не свої із ними забави — а як воно їм: годинами, ніч у ніч робити цю справу. Huren дивилися не на мене — бачили тільки мою шовкову шийну хустку, штани від Зеньї та лискучі начищені черевики. Бачили в мені гаманець і гукали: «Привіт-привіт!».
 
 
Ціна у Спільноті Старого Лева
200 грн
Тоді, 1973 року, також була осінь. До мого чотирнадцятиліття лишалося кілька місяців. Аж якось у неділю після церкви Софія Сассун шепнула мені на вухо: «Кицю, у тебе вусики проросли. Скажеш мамі, хай приведе тебе, і я допоможу».
 
Вусики? Справді? Як у пані Дрексель? Я кинувся в туалет. Там фарбувалася пані Цилурес, та щойно вона пішла, я нахилився до дзеркала. Крихітні вусики: всього лиш кілька волосин над верхньою губою. Я не здивувався. Я давно вже чекав на них.
 
Наша розмаїта земля містить не тільки Біблійний та Сонячний пояси**, а й Волосяний. Початок він бере на півдні Іспанії — що пов’язано із мавританським впливом — і простягається по всіх темнооких країнах: Італії, Греції та майже цілій Туреччині; охоплює Марокко, Єгипет, Алжир і Туніс; темніючи (як мапи океанів зі збільшенням глибини), вкриває клаптями Афганістан, Іран та Сирію — а ближче до Індії поступово світлішає й закінчується, коли не зважати на дрібку японських айнів***.
 
Музо, повідай мені про грекинь та їхню війну із зайвим волоссям! Повідай про депіляційні креми й пінцети, білило та віск! Про гидкий чорний пух, що вдирається, наче Дарієві легіони, на ахейські материки дівочих облич і тіл! Калліопу не здивувала поява темної тіні понад губою. Тітка Зо, Сурмеліна й мама, ба навіть моя кузина Клео — усі потерпали від небажаного волосся. Що я відчуваю, коли заплющую очі й пригадую аромати дитинства? Запах імбирного печива чи свіжої різдвяної ялинки? Ні, передовсім ніздрі мої повнить сірчаний сморід шампуню для розщеплення кератину.
 
Я бачу, як мама, опустивши ноги у ванну, чекає дії шипучої та пекучої піни. Бачу, як Сурмеліна розігріває віск на плиті. Якого болю натерпілися вони заради гладенької шкіри! Які висипання залишали їм усі ці креми! Якими даремними виявлялися їхні зусилля в боротьбі з незнищенним ворогом! Волосся було втіленням самого життя, з’являючись знову і знову.
 
Тоді я попросив маму записати мене в салон Софії Сассун у Істленд-центрі.
 
Затиснутий між кінотеатром та яткою із сандвічами, салон «Золоте руно» щосили прагнув соціально відмежуватися від сусідів. Над дверима його був напнутий вишуканий дашок із силуетом паризької гран-дами. На стійці адміністратора стояли квіти, і сама Софія Сассун яскріла, неначе квітка. У довгій багряній туніці, браслетах і сліпучій біжутерії вона ковзала поміж клієнтками: «Що тут у нас? Красуня, красуня. Років на десять у цьому кольорі помолодшали». — «Не бійтеся, вірте мені. Зараз усі так стрижуться. Рейнальдо, скажи їй». З’являвся Рейнальдо в тугих штанцях і доповідав: «Як Мія Ферроу в «Дитині Розмарі». Кіно страшне, але вона дуже гарна». Софія тим часом перебігала до наступної гості: «Кицю, послухай мене. Феном волосся сушити не треба — хай сохне так. І ось тобі неймовірний кондиціонер. Я його продаю офіційно». Жінки приходили туди саме задля Софіїної уваги та почуття захищеності біля неї: знаючи, що показати їй, не соромлячись, можна все, і вона дасть з усім раду. У «Золотому руні» вони, очевидно, шукали любові — інакше помітили би, що Софія Сассун і собі потребує доброго косметолога, що брови в неї неначе підведені маркером, а щоки під тональною основою «Княгиня Боргезе», яку вона перепродувала з націнкою, набули цегляного кольору. Коли це впало у вічі мені — того найпершого дня чи потім? Як інші відвідувачки, я оцінював не результат Софіїних зусиль, а мудровану процедуру. Як мама й решта жінок, я знав, що Софія по півтори години щоранку «робить собі лице». Спершу вона накладала креми — кількома шарами, немов лакувала скрипку. Окрім цегляної, обличчя її рясніло й іншими барвами: зеленими цятками для маскування почервонінь, рум’яно-рожевою пудрою, синіми тінями для повік. Були у неї рідкий і сухий олівці для губ та очей, кондиціонер для губ, хайлайтер і крем для звуження пор. Обличчя Софії Сассун нагадувало піщану картину тибетських ченців і так само зникало щодня, протривавши від ранку до вечора.
 
Саме воно тепер запрошувало нас: «Дівчата, сюди». Софія була незмінно лагідна та привітна. Руки, випещені вечірніми кремами, пурхали коло нас, торкаючись ніжно і владно. Сережки здавалися артефактами, які відшукував Шліманн у Трої. Вона провела нас попри жінок, які сиділи рядком у перукарських шапочках, попри задушливе гетто сушарок аж за блакитну завісу. У передній частині салону Софія вкладала клієнткам волосся, у задній — видаляла його. Поза блакитною завісою напівголі жінки підставляли восковим смужкам різні частини тіл. Опасиста дама лежала на спині, випнувши пупок із-під задертої блузки. Інша долічерева гортала журнал, поки віск застигав у неї на тильному боці стегон. Третя сиділа в кріслі з темно-золотими плямами на скронях і підборідді; а ще двом юним красуням вирівнювали зону бікіні. Сильний, приємний запах, випари розігрітого воску й сонлива розніженість витворювали атмосферу турецької лазні.
 
— Мені, будь ласка, тільки обличчя, — сказав я Софії.
 
— Наче вона зі своєї кишені платитиме, — пожартувала та, звертаючись до Тессі.
 
Мама та інші клієнтки зареготали. Усі вони, усміхнені, огледіли нас. Щойно зі школи, я був іще в формі.
 
— Тішся, що тільки обличчя, — сказала одна з дівчат із восковими смужками в зоні бікіні.
 
— Гляди, через кілька років і ти на море поїдеш, — докинула друга.
 
Сміх та підморгування; дивна лукава усмішка на маминому обличчі — немовби за блакитною завісою це була вже не Тессі. Немовби, склеївши нас воєдино, віск нарешті дозволив їй уважати мене дорослою.
 
— Софіє, може, хоч ти переконаєш її постригтися? — мовила Тессі.
 
— Кицю, ти таки заросла, — схилилася наді мною Софія. — Тобі не личить.
 
— Будь ласка, тільки віск, — заперечив я.
 
— Нікого не слухає, — озвалася Тессі.
 
У цій частині салону служила Хельга — угорка із загумінків Волосяного поясу. Спритно, як Джиммі Папаніколас, вона розмістила жінок, наче продукти на грилі: в одному кутку вклала опасисту даму, рожеву, як шмат канадської шинки, скраю посадовила домашню печеню в особі Тессі й мене, а ліворуч двома яєчнями випустила дівчат із бікіні, стежачи, щоб усі пропікалися рівномірно. Із алюмінієвою тацею в руках вона переходила від одного тіла до іншого, пласким дерев’яним помазком викладаючи золотавий віск на потрібні місця й закріпляючи марлевими смужками. Так закінчивши мастити опасисту даму з одного боку, перевернула її, доки ми з Тессі напівлежали в кріслах під звуки здирання воску.
 
«О Боже!» — залементувала опасиста дама, і Хельга байдуже зронила: «Цить, я ж майстриня. То це ще навіть не біль». — «Ой-ой-ой-ой!» — писнула дівчина з бікіні, і Хельга зненацька перекинулася до феміністичних лав: «Бачите, що ви робите задля чоловіків? Мучитеся. Вони того не варті».
 
 
Аж ось вона підійшла до мене. Узяла за підборіддя й оглянула, крутнувши голову з боку на бік. Поклала віск на верхню губу й підступила до Тессі. За півхвилини віск на наших обличчях застиг.
 
— Я маю для тебе сюрприз, — повідомила мені Тессі.
 
— Який? — запитав я.
 
Хельга шарпнула смужку й віддерла мені, очевидно, не тільки вусики, а й губу.
 
— Твій брат приїде на Різдво додому...
 
Очі мені сльозилися. Сторопілий, я мовчки кліпав, а Хельга вже заходилася біля мами.
 
— Оце несподіванка, — мовив я.
 
— ...І привезе свою дівчину.
 
— У нього є дівчина? Хто ж буде з ним зустрічатися?
 
— Її звуть… — Хельга шарпнула смужку, і за секунду мама договорила: — ...Мег.
 
Так Софія Сассун почала епілювати мені обличчя. Двічі на місяць ходив я до неї в салон, додавши його до чисельного списку гігієнічних потреб. Тепер мені доводилося голити ноги й пахви та проріджувати брови. Новий шкільний дрескод забороняв косметику, але по вихідних я експериментував із зовнішністю. Ми з Рітікою фарбувалися в неї у спальні, передаючи одна одній люстерко. Я особливо любив драматично підводити очі, як пишні носаті діви — Марія Каллас чи Барбра Стрейзанд у «Пустотливому дівчиську», — а вдома потайки пробирався в Тессину ванну кімнату. Я обожнював її схожі на амулети флакони з духмяними, немов їстівними кремами. Випробував і парову мамину мильню для обличчя — усе, крім жирних зволожувачів: я боявся, що від них у мене з’являться прищі.
 
Коли Розділ Одинадцятий вступив до коледжу — нині він був уже на другому курсі — ванна залишилася моєю неподільно.
 
Свідчив про це вміст аптечки. У невеличкій склянці стояли дві рожеві бритви; поруч із ними — балончик сухого шампуню. Бальзам для губ, на смак такий, як кока-кола, зливався в цілунку з рідким шампунем. Кондиціонер божився подарувати мені незрівнянне волосся (але я мав його й так). Далі — тонік для обличчя, плойка, баночка фемірону**** (я сподівався, що колись вона мені знадобиться) та м’яка пудра для тіла. За ними — антиперспірант і два парфуми: «Woodhue» від Фаберже (дещо тривожний братів різдвяний дарунок, якого я ніколи не відкривав) та «L’Air du Temps» від Ніни Річчі («Тільки для романтичних побачень»). Був і тюбик білил, що ними я користувався між відвідинами «Золотого руна». Серед цих тотемних предметів знаходилися ватні палички й тампони, туші «МаксФактор» та олівці для губ, рум’яна й уся моя зброя в марній боротьбі за вроду. І аж нарешті, у глибині шафки чаїлася пачка «Котексу», яку принесла мені мама. «Хай буде про всяк випадок», — сказала вона, геть спантеличивши мене, і більше нічого не пояснила. […]
 
* Кубинські сигари марки «Romeo y Julieta», що існує з 1875 року. Відомим її поціновувачем був Вінстон Черчилль.
 
** Біблійний пояс — неформальний регіон США, у якому основним рушієм соціального та політичного життя є консервативний євангельський протестантизм. Ядром Біблійного поясу є південні й частково — середньозахідні штати. Сонячний пояс — загальна назва південно-східних та південно-західних штатів Америки (розташованих на південь від 36-ї паралелі): Алабами, Арізони, Каліфорнії, Флориди, Джорджії, Канзасу, Луїзіани, Міссісіпі, Невади, Нью-Мексико, Північної та Південної Кароліни, Оклахоми й Техасу.
 
*** Айни — тубільний етнос півночі Хонсю, Хоккайдо, Курильських островів, більшої частини Сахаліну та півдня Камчатки.
 
**** Залізо в таблетках для поповнення запасів організму при кровотечах.
 
Вам може бути цікаво
Курси малювання: вчимося вдома
Це Караваджо
Говард Аннабель
Не єдинорогами єдиними: як з’являються круті дитячі персонажі
Об’єднанні пригодами. Перша у світі «Ліга непарних шкарпеток»
«Свято, яке завжди з тобою». 10 цитат Гемінґвея про Париж, весну і письмо
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати
Avatar
Дмитро Парфенюк
Одна з найкращих прочитаних книжок EVER! А як щодо інших романів Євгенідіса, у Старого Лева є якісь плани?)
16-02-2021 8:11 |
Avatar
Старий Лев
Вітання! Радіємо, що книга вам сподобалася :) Щодо інших книг автора - наразі не плануємо, можливо згодом :)
16-02-2021 10:11 |