0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Топ-10 художніх новинок цієї осені
Справжні книголюби знають, що осінь – це не про дощі, холод і депресивні настрої. Осінь – це Форум видавців у Львові, сотні книжкових новинок, десятки зустрічей і купа нових вражень, що довго не відпускають опісля. Однак у форумському вирі так легко загубити чимало цікавинок. Тож пропоную вашій увазі десять захопливих книжок – кумедних, трагічних, зворушливих, іронічних – справжніх. Обирайте до настрою і поринайте у завжди безпечний книжковий світ. А ще не забувайте тепло обійматися!
 
 
 
«Перше враження, яке собі пригадую з діточих літ, – це море. Багато води», – написав дідусь Галини у своїй біографії, яку він називав пригодницькою книжкою і яку розповідав онуці, коли та хворіла на вітрянку. А дідусь дівчинки не абихто – австрійськи політик, ерцгерцог Вільгельм фон Габсбурґ, нащадок імператорського роду, відомий в Україні як Василь Вишиваний, полковий командир Січових Стрільців. У своєму романі Наталя Сняданко філігранно балансує на межі реального й вигаданого. Вільгельм помер 1947 року у Лук’янівській в’язниці, за 21 рік до народження його онуки Галини. Однак на сторінках роману онука сидить поряд з дідусем й захоплено слухає його оповіді.
 
«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» – це така собі альтернативна історія життя відомої постаті, що оживає з-під легкої руки авторки й тлом якої слугують різні епохи, країни, різні періоди існування одного міста – австрійського, польського, радянського й українського Львова. Це не нудна історія зі шкільних підручників, це захопливий роман, на сторінках якого живуть непересічні люди своєї доби. А тягучий і витриманий, як добре вино, стиль Сняданко тримає читача до останньої сторінки.
 
«Руїни бога» Кейт Аткінсон
 
 
«Руїни бога» – ще один чудовий варіант, куди можна втекти від осіннього холоду й дощів. Це сиквел до роману «Життя за життям», який сама авторка, сучасна британська письменниця Кейт Аткінсон, називає радше додатком до нього. І якщо героїня першої книжки, Урсула Тодд, проживає багато життів і переживає чимало досвідів, то її брат Тедд Тодд, головний герой роману «Руїни бога», – проживає лише одне життя, невимовно довге, часом тоскне й нудне, часом героїчне й водночас безповоротно страшне. 
 
Роман нагадує скриньку з фотографіями, що перемішалися й хаотично виринають на його сторінках, створюючи довершене сюжетне плетиво: ось Тедді-дитина, ось Тедді-дідусь – а між ними Тедді-пілот «Галіфакса», що бере участь у бомбардуванні Німеччини під час Другої світової війни. Пережити війну, як виявляється, лише півбіди – а як жити з війною в серці далі? 
 
Це історія про те, що на полі бою поряд з героїзмом завжди ходять смерть – і цього разу йдеться про тисячі людей, на чиї будинки падали ті бомби. Це роман про війну після війни, головна арена якої – власне сумління. «Людина — це руїни бога. Коли людство стане невинним, життя триватиме довше й перетікатиме у безсмертя так плавно, як ми прокидаємося від сну».  
 
«Правда» Террі Пратчетта
 
 
Появу українського перекладу творів Пратчетта, письменника-фантаста зі світовою славою, заслужено можна вважати не лише подією осені, а й року. Направду небагато у світі письменників, які не просто заповнюють полиці книгарень черговими історіями, а чия безмежна фантазія витворює унікальний й масштабний світ на понад 40 книжок!
 
«Правда» – 25-та позациклова книжка серії «Дискосвіт», що легко читається як самостійний твір. Автор переносить читача у часи, коли друкарі послуговувались гравіювальними верстатами, лише починали з’являтися друкарські машини, а про фотографію ще навіть не хто й не чув. У фентезійному романі читач спостерігає за цілком реальним становленням періодичного видання, складнощами із пошуком кадрів, біганиною за «гарячими» плітками та неминучими сутичками із владою та конкурентами. Саме з цим стикається молодий Вільям де Ворд, коли починає видавати першу у світі газету «Анк-морпоркський Час», виступаючи одночасно в ролі видавця, редактора, кореспондента, коротше, і швець, і жнець, і на дуді грець. 
 
Дивина та й годі, яку влучну сатиру на сучасні ЗМІ й інформаційне суспільство загалом виплітає Пратчетт, начиняючи текст численними відсиланнями до реальних історичних подій, таких як гучний Вотерґейтський скандал, наприклад, чи до явищ маскульту. Окрім усього, вражає саме містечко Анк-Морпорк – небезпечне, гамірне, різношерсте – та його дивакуваті, часом химерні, часом смішні, мешканці. А вампір Отто, що боїться світла і попри те працює в газеті фотографом, а ще намагається приборкати свої вампірячі інстинкти, заслуговує взагалі окремої розмови.
 
«Оповідь служниці» Маргарет Етвуд
 
 
Роман лауреатки Букерівської премії Маргарет Етвуд вже встигли наректи однією з найкращих антиутопій сучасності і поставити в ряд з такими «гігантами» цього жанру, як «1984» Орвелла й «Який чудесний світ новий!» Гакслі. За мотивами роману цьогоріч був знятий захопливий однойменний серіал, відзначений премією «Еммі» як найкращий драматичний серіал 2017 року.
 
Події роману відбувається у Республіці Гілеад, теократичній державі в антиутопічних межах нинішніх США, де влада належить військово-релігійним фанатикам. Через глобальну екологічну катастрофу лише деякі жінки здатні завагітніти – Служниці. Однак для них це аж ніяк не привілей: служниці позбавлені будь-яких прав, їм заборонено писати, читати, мати власність, виходити заміж, любити… У них забрали усе, залишивши їм лише спогади й надію. Єдине призначення Служниць – виношувати нащадків для Командорів, дружини яких нездатні до цього. 
 
Серед таких Джун, тобто це колись її звали Джун, а ще в неї була родина, люблячий чоловік. Але зараз вона Фредова, за ім’ям її господаря. Як? Моторошно, страшно, шокуюче, надривно, як судомний стогін чи заглушений подушкою плач, – і водночас реалістично. Кожному читачеві випадає можливість самостійно віднайти тут межу між антиутопією і сатирою. А ще під час читання так не відпускають випадкові асоціації з романом цьогорічного нобелівського лауреата з літератури – «Не відпускай мене» Кадзуо Ішіґуро.
 
Хорхе Луїса Борхеса й Бйой Адольфо Касареса
 
 
Ця незвична на перший погляд збірка пародійно-детективних оповідань – ідеальний варіант, щоб відкрити для себе одного з найвідоміших інтелектуалів XX століття. Почати знайомство з «Шести головоломок…» хороша ідея ще й тому, що наприкінці видання вміщено детальні й ґрунтовні коментарі від редакторки Маріанни Кіяновської, що полегшують читачеві розуміння численних алюзій та стилістичних прийомів постмодерністської гри.
 
«Шість головоломок» – це неприхована пародія на кліше й канони детективного жанру. Ну, знаєте, у детективі завжди має бути не надто кмітливий Ватсон, який все ніяк не може зібрати всі докази докупи, і дуже спостережливий Голмс, для якого кожного загадка – новий привід сяйнути розумом і за кілька секунд приголомшити усіх простісінькою розгадкою злочину. «Голмс» по-аргентинськи – це в’язень камери 273, Ісидро Пароді, що запроторений до в’язниці через неприємний збіг обставин. А отже, це єдиний у своєму роді детектив «на зоні» (майже як «єдиний у світі детектив-консультант», ну ви зрозуміли). Та часу він там не гає, а прямісінько зі своєї камери береться за складні справи, серед яких дивна загадка зі знаками зодіаку, зникнення людини з поїзда, що на всьому шляху ніде не зупинявся… Якщо ви очікуєте захопливого детективного сюжету, то це не до Борхеса і Касареса. Однак якщо ви готові до інтелектуального детективу й якісної постмодерністської літератури – вам сюди.
 
«Манюня, ювілей Ба та інші хвилювання» Наріне Абґарян
 
 
Восени, як ніколи, потрібні такі книжки – як ранкова кава, щоб прокинутися, як теплий шарф, щоб не змерзнути й не злягти з простудою, як розмови з друзями, що наповнюють щастям й світлом, коли за вікном все перетворюється в суцільну сірість.
 
Це третя й заключна повість про дотепну й непосидючу Манюню та її не менш колоритну родину. Головна родзинка трилогії Наріне Абґарян – те, що всі герої списані з реальних людей, і навіть більше – перед нами родина самої Наріне та її подруги Марії (Манюні). 
 
«Дитинство закінчується тієї миті, коли життя перестає здаватися нескінченним», – колись сказав Наріне Абґарян її друг. І своїми книжками авторка, ймовірно, вирішила зробити все, щоб дитинство – щасливе, безтурботне, сповнене курйозів і пригод – тривало якомога «нескінченніше». У цій книжці на читача чекає так само багато гучних витівок від Манюні, Наріне й Каринки, іскрометного гумору й так багато Ба, яку не можна не любити. «Манюня» – це історія для тих, хто і в тринадцять, і в шістдесят зустрічає життя з усмішкою. А якщо це не про вас, то тим паче беріться до читання – море задоволення й гарного настрою гарантовані!
 
«Моя бабуся просить їй вибачити» Фредріка Бакмана
 
 
Ну як тут не тішитися, коли українською починають видавати таких авторів. Фредрік Бакман, про якого вже згадувалося в добірці осінніх екранізацій, – відомий шведський блогер і журналіст. Як письменник дебютував лише п'ять років тому, однак вже може похвалитися кількома бестселерами, серед яких «Моя бабуся просить їй вибачити» та продовження «Брітт-Марі була тут», а також роман про старого зануду з великим серцем «Людина на ім'я Уве». На цьогорічному Форумі видавців було презентовано перший переклад Бакмана українською – дотепно-щемку історію «Моя бабуся просить їй вибачити».
 
Ельзі майже вісім, і вона не схожа на своїх ровесників. «Занадто доросла, як на свій вік» – лише й чує вона. У дівчинки-вундеркінда із ґрифіндорським шарфом немає друзів – тільки Бабуня. Бабуні майже сімдесят вісім, і її вважають дещо божевільною та «занадто зухвалою, як на її вік». Дівчинка переконана, що «кожен, кому виповнилося сім років, заслуговує на супергероя». І Бабуня – з її вмінням рятувати життя, доводити людей до сказу, а ще розповідати найкращі у світі казки – Ельзин супергерой. І, як справжній супергерой, вона не має права захворіти на рак. Ця книжка – зворушлива й смішна – найкраще, що ви можете зробити цією осінню. Якщо відчуваєте, що тонете, просто почніть з першої сторінки.
 
 
 
Беручи до рук збірку короткої прози Ернеста Геміґвея, перші кілька сторінок відчуваєш, наче тебе обманули. При згадці про Гемінґвея у пам’яті зринають, безумовно, його більш монументальні твори, розлогі й плинні. Тут же – історії всього на декілька сторінок. Однак, проковтнувши кілька таких оповідань, розумієш, що перед нами той самий дядечко Хем – зі своїми героями, що несуть на собі тавро «втраченого покоління», із тими, хто заблукав і зневірився, із розбитими серцями та розпачем, похованим на дні склянки: «Усе це могло бути наше, а ми з кожним днем самі відштовхуємо все це далі й далі від себе».
 
Фраза «Дівчата ще ні одного чоловіка до добра не довели» одного з героїв оповідання «Десять індіанців» цілком могла б стати девізом збірки, якби на горизонті уявно на маячив айсберг – так-так, той айсберг Ернест Гемінґвей, холодний і величний, занурений у воду більш ніж на половину. Створюючи декорації до кожної з коротких історій – від забігайлівки у підніжжя гір, альпійського селища до вагонних купе, – автор поміщає в них чоловіків та жінок, самотність та зраду, хвороби тіла й душі, й приправлює це все тихою драмою. Оповідання з напругою, гідною новел, сповнені відчуття, наче от-от гряне грім. А та невидима частина айсберга, те все, про що герої намагаються не говорити, заховане лише в кількох скупих словах.
 
«Рікі та дороги» Марка Лівіна
 
 
«Мене звати Матвій, мені чотирнадцять років…» – так просто починається непроста історія про хлопчика із синдромом Асперґера. Коли життя навалюється на плечі в усій своїй трагічності, коли твоя мама двічі вмирає, а замість тата залишається спогад про апарат мисливців за привидами, коли звичайний вияв турботи у вигляді чаю з медом обертається катастрофою, коли жодні списки й намагання розкласти життя по поличках вже не допомагають – Матвій тікає до лісу подалі від усіх. І подалі від власних страхів. І тоді до нього приходить Рікі. Адже найкраще, що можна зробити, – подивитися страхові у вічі. Або поговорити зі своїм собакою. Це історія не лише про Матвія, але й про нас із вами, про те, як часом важливо втекти й розібратися в собі, але не менш важливо повернутися назад, пробачивши не лише іншим, а й собі.
 
Книжка Марка Лівіна доповнює такі світові надбання про особливих людей, як книжки «Страшенно голосно і неймовірно близько», «Наївно. Супер», «Чоловік на ім’я Уве» чи кінострічки «Адам», «Мері й Макс», «Людина дощу», «Амелі», «Чарівні чудові»… А ще ви знайдете чимало точок дотику з «Голосом монстра» Патріка Несса й одне промовисте відсилання до «Маленького принца», бо до когось приходять лиси, а до когось – собаки.
 
«Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної
 
 
Роман-буря, дебют письменниці й блогерки Анастасії Нікуліної, переносить до приморського містечка Туманівки й з перших сторінок огортає пронизливою хвилею болю й непорозумінь, що прірвою пролягають між героями. Ліза – добра й романтична, однак невпевнена й зацькована повненька дівчина, якій нелегко дається перехідний вік. Найбільша її розрада – море. І саме море дарує їй зустріч із дивакуватою Анною – літньою жінкою у візку, яка говорить майже словами Чеширського Кота: «Кожен дивний по-своєму. Насправді у світі немає жодної цілком звичайної людини». А ще у Лізи є Синій Кит, який називає її «сонячною» і завжди пише першим.
 
Це дуже наївна й романтична історія, яка сподобається усім поціновувачам «солодких» текстів (місцями, може, аж занадто). Однак це аж ніяк не позначається на реалістичності й глибині. Нервові переїдання, дерматиломанія (нав’язлива потреба роздирати шкіру чи завдавати собі інших травм), булінг, авторитаризм батьків щодо їхніх дітей, підліткові суїцидальні нахили – те, про що суспільство (особливо українське) лише починає говорити. Тоді як про це вже давно варто кричати. Якщо ви відчуваєте, що хтось поряд у скрутній ситуації, заплутався і йде на дно – подаруйте йому цю книжку, прошу. «Нехай все погане перетвориться на сіль… сіль для моря».
 
Вам може бути цікаво
3 книги про комунікацію з дітьми
Що буде, якщо ви скажете так або ні, – уривок з книжки «Велика магія» Елізабет Ґілберт
Комплект з двох книжок "Книга мого роду"
Найновіші книжки про їжу 2018-2019 років
Даруємо знижку на книжку тижня: «Велика магія» Елізабет Ґілберт!
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
stary_lev Стежити
дописів читачів