Старий Лев в Одесі
Юлія Тунік-Чорна
13.08.2015
Серпень для Старого Лева – не просто спекотний передфорумний місяць, а ще й період, багатий на виставково-фестивальний урожай, який є своєрідною міні-репетицією перед однією із головних книжкових подій року. Попри все інше, уже вчетверте для нас настає час навідатися до дивовижної Одеси, де в дев’ятнадцяте пройшла міжнародна книжкова виставка-ярмарок «Зелена хвиля».
Зовсім нову Одесу я відкрила для себе на фестивальній Дерибасівській, яка майже тиждень проживала зовсім інше життя, ніж те, до якого вона звикла. Променад переплівся з book-шопінгом («А поторгуватися?»), полемікою («А где у вас книги на русском?») і просто душевним спілкуванням («А можна з вами просто потеревенити українською?»). Площа «культурного зрізу» обмежувалася простором намету, в об’єктив якої потрапляли найнеймовірніші персонажі. «Аборигени» і відпочивальники, великі і малі діти, закохані, люблячі батьки, шахраї, бабусі й дідусі, та, звісно, друзі Старого Лева, які волею долі опинилися у той же час у тому ж місці. Калейдоскоп облич і вражень змінювався зі швидкістю світла, незмінним залишалося одне – переконаність у тому, що Старий Лев, потрапивши одного разу у серце читача, залишається там назавжди.
Було багато кумедних, багато дивних, багато теплих ситуацій, які хотілося привезти всі-всі додому і неодмінно розказати кожному. Передати всі іменні привіти-вітання, підписані книги і подарунки, компліменти авторам-редакторам-дизайнерам-художникам. Переповісти історію про матусь, які із запалом в очах гортали дитячі книжки зі словами «Яке щастя, що ви приїхали з українською книгою!». Або зі словами: «Я хочу все-все, що ви видаєте!». Але також й історію про дитинку і її маму, яка, взявши до рук рекомендовану книгу, сказала: «Абетка» - это что такое? А, на украинском? Нет, спасибо, четвертый язык для моей дочери – это уже чересчур». Я вірю в те, що наступного року її донечка притопає до нашого стенду й сама вибере собі мелодійні віршики українською. Історію про жінку, яка прийшла зі списком книг від своєї доньки: «Мені, будь ласка, Івдрика. Ні, не Іздрика, саме Івдрика». Історію про дівчинку Кіру, у якої є песик Бублик і яка читає Бодо Шефера. Безліч історій про те, як ми робили знижки на покупки, аби залишити людям гроші на проїзд додому, бо шопоголізм буває і книжковий. Історію про жінку, яка щодня приходила до нас і вибирала щось для себе, таким чином, скупивши за всю виставку увесь асортимент і залишивши комплімент: «Якби я могла ще десь жити, то тільки у Львові».
«Але навіщо їхати з Одеси?», - думали ми. Місто-свято уночі, місто-спокій уранці (особливо, коли зустрічати сонце на березі моря, чого нам так і не пощастило зробити, але ми знаємо: так воно є). Багата на неймовірних і талановитих людей Одеса, яка і нам подарувала чудових авторів – Володимира Рутківського, який щодня навідувався до нас, підгодовуючи випічкою і фруктами, та Зою Казанжи, яка тендітним вихором прилетіла до нашого стенду, зробивши всім «укол енергії» на весь день. Одеса, де люди мають не лише добірне почуття гумору, а й смак на добру книжку. Одеса, до якої ми неодмінно помандруємо і наступного року.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно