Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Власенко Наталя
«Шапочка і кит» Катерини Бабкіної побували в Одесі
Фото - Ліза Недайвода, Hub Гостиная
 
Попри засніжену погоду та проблеми з транспортом, у середу, 20 січня, в Одесі відбулась зустріч з чарівною Катериною Бабкіною, яка презентувала свою нову книгу. За визначенням автора, це доросла дитяча повість. Дитяча – бо написана для дітей і про дитину, хлопчика Шапочку, який потоваришував з китом. Доросла – бо розповідає про недитячі, серйозні речі: боротьбу з лейкозом, з якою зіткнувся маленький Шапочка.
 
Повість писалася в Києві, впродовж двох тижнів, але тому передували кілька місяців спілкування з онкохворими, дослідження хвороби, вивчення всього того, з чим доводиться жити хворим на рак. 
 
 
Що спонукало до написання такої книги? За словами Каті, мотивів було декілька. Це і жінка Таня Шапочка, яка відвідувала курси письменницької майстерності попри захворювання на рак; це і приятелька Каті, дитина якої теж хворіла. Але, в першу чергу, це бажання говорити про життя і потреби інших людей. Говорити без пафосу, щиро.
 
У книзі є декілька рівнів. Перший – це, власне, історія хлопчика Шапочки, який рік лікувався, а після лікарні має вдома жити вельми обмеженим життям – не гуляти на вулиці, не гладити собак, не їсти солодощів… У нього дуже слабкий імунітет, і будь-яка інфекція, навіть незначна, може його вбити. Шапочка п’є пігулки, зовсім несмачні, але тут на допомогу хлопчикові приходить кит, з яким він подружився. Незвичний кит, який вміє літати і любить їсти пігулки.
 
 
Після сніданку я взяв свої таблетки в мами і рушив до себе. Я навмисне не дивився у вікно, а сів до столу і розклав пігулки на долоні. Я глядів на них так, ніби це дуже, дуже смачні пігулки.
— Ну, дай, — сказав кит за вікном м’яким, низьким голосом. — Ну, віддай їх мені.
— І не подумаю, — байдуже сказав я.
Кит м’яко притулився сірим тупим чолом до віконного скла. Його було чомусь дуже жаль.
— Ну дай, — знову сказав він, — я покажу тобі інших.
— Кого – інших? — не зрозумів я.
— Таких, як я.
Деякий час я пильно дивився в його ліве око, а потім у праве, намагаючись зрозуміти, чи не ошукує кит мене, а тоді відчинив вікно і простяг йому таблетки на долоні. Кит одразу ж ум’яв їх з видимим задоволенням.
 
Другий рівень – це лінія сімейних стосунків, життя батьків після розлучення, ставлення Шапочки до всього того, що відбувається довкола нього.
 
Зрештою, книжка не про смерть, а, за визначенням авторки, про те, як хлопчикові прикольно й добре, він досить щаслива дитина, бо попри свою хворобу, він оптимістичний, щирий, і, головне, він має друга.
 
 
Такі книжки, як «Шапочка і кит», мають бути для того, щоб ми краще розуміли людей, хворих на рак. Адже якщо ми хочемо допомогти, в першу чергу ми маємо знати, що відбувається, чого потребують ці люди, про що вони думають. Такі книжки допомагають, як влучно сказала письменниця, «наростити необхідний м’язовий шар у емоцій, щоб потім уміти сприйняти хворобу не як катастрофу, а як задачу, яку необхідно вирішити».
 
Важливо усвідомити: всі ці люди, які хворіють на рак, так само мають право бути зрозумілими, любленими та щасливими.
 
P.S.: купуючи книжку, кожен з нас може зробити добру справу, адже 5 грн від вартості книги йдуть до фонду «Таблеточки» на допомогу дітям з раком крові.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage