Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Бабкін Сергій
Секрети письменництва від Беллоу, Кальвіно та Ґомбровича
Хлібом літературних критиків є вилучення із творчості письменника літературного коду, притаманного лише йому. Проте багато поважних авторів потрудилися зробити цю справу значно раніше та якісніше від найбільш прискіпливих оглядачів, вкладаючи цей код у власних героїв. Нижче ми підготували декілька письменницьких «уроків» із трьох різних за стилем книг.
 
 
Сол Беллоу: твердосплав уяви, поезії та науки
 
Роман нобелівського лауреата Сола Беллоу «Дар Гумбольта» — практично незамінна річ для людей, котрі планують написати своє. Лейтмотивом тут є історія взаємостосунків молодого талановитого письменника зі значно старшим літературним наставником, який спалює свого генія у нью-йоркських нічліжках, де і знаходить вбогу смерть.
 
1. Перше правило, яке читач візьме для себе з твору: завжди бережіть колись створене і неопубліковане.
 
За жодних обставин не варто відмовлятися від сполучень слів, що зв'язалися чи то в невеличке есе, чи то у н̶е̶в̶д̶а̶л̶у̶ спробу роману, чи то навіть у хаотичний творчий безлад. Глибоко в шухлядці письмового столу написаний вами текст визріває та концентрує ваш досвід. До правильного моменту.
 
 
2. «Уява не повинна вичерпуватися... Вона має знову й знову доводити, що мистецтво виявляє внутрішню силу, приховану в нас».
 
Основою творчості, безсумнівно, є уява, котру кожен підтримує та живить із різних джерел. Героя «Дару Гумбольта» Чарлі Сітрина, наприклаж, надихало «примітивне» Чикаго, оскільки це місто дозволило «досліджувати душу людини за панування індустріалізму».
 
3. Мистецький твір, у якому авторові вдалося «знайти спільну основу поезії та науки», за Солом Беллоу, впритул наближає письменника до того, щоб «сказати все».
 
Можливо, магія літератури постає в момент, коли конкретне знання та ідея обрамлють зачаровані поетикою слова.
 
 
Італо Кальвіно: «Я читаю, отже, пишеться»
 
Як і попередня книга, роман італійця Італо Кальвіно «Якщо подорожній одної зимової ночі» — справжній клондайк для шукачів літературних підказок. Під однією обкладинкою автор зібрав таємничі книги, вигаданих письменників, нав'язливих літературних агентів і навіть особливості цензури тоталітарних режимів.
 
1. Література в будь-яких своїх проявах збагачує реальний світ, адже письмо спроможне згладжувати недоліки та заповнювати пустоти, проявляти не лише штампи та правила.
 
«Книжка повинна бути писаною протилежністю неописаного світу, її предметом має бути те, що не існує і не заіснує доти, доки не буде написане, — і без чого суще відчуває невиразну тугу, порожнечу власної неповноти», — зазначає письменник.
 
 
2. Сенси, які закладає автор у власний твір, цілком розкриваються тоді, коли потрапляють до рук першого читача, а не в момент, коли занотовуються на папері. В руках і свідомості наступних читачів ці сенси будуть продовжувати трансформуватися і тим самим вдосконалювати написане.
 
Кальвіно трактує відношення писання-до-читання та автора-до-читача як таке: «Можливість прочитання якраз і править за доказ того, що в написаному об'являється таємнича сила письма, — сила, що зароджується по той бік усього індивідуального».
 
3. «Єдина істина, що я можу описати, це істина того моменту, яким я живу», резюмує вигаданий письменник із роману Італо Кальвіно.
 
Написане часто є щоденником, проте не в тому сенсі, що прямолінійно відображає події, факти, а щоденником волі та думки свого автора. І коли воля не знає меж, її носій дістається вищої сходинки, стаючи пророком від літератури.
 
 
Вітольд Ґомбрович: протистояти штампам та упередженням
 
Метр літературного гротеску пішов навіть далі своїх колег по цеху, зробивши головним героєм екстравагантно-експериментальної повісті «Транс-Атлантик» свою власну персону (до речі, ось і перший soft skills від поляка). Окремо в тексті повісті віднайти «уроки» не просто, проте українське видання «Транс-Атлантика» доречно збагачене одразу кількома передмовами-есе самого Ґомбровича до різних видань книги. Синхронізувавши між собою ці кілька текстів, зупиняємося на трьох літературних підказках:
 
1. Цілком обґрунтованим є бажання кожного письменника, розпочавши на домашньому сприятливому ґрунті, вивести власну творчість на рівень якомога багатонаціональніший. Та щоб подолати кордони, слову і думці для початку треба подолати гнітюче та, часто, хворобливе власне національне Я.
 
 
 
Вітольд Ґомбрович так подає візію повісті: «Це піратський корабель, який провозить контрабандою чимало динаміту, щоб висадити в повітря наші колишні національні почуття». Автор наполягає, що лише «подолавши польскість» (у цьому ж ряді нездорову українськість, американськість, чеськість чи будь-яку іншу -ськість) можливо «хоч трохи відірватись, підвестися з колін». На пітвердження думки в повісті зустрічаємо старого батька та красивого сина. Двох поляків в Аргентині. Між ними в агонії розривається одвічний антагонізм Вітчизни та Синчизни. Молодого та старого. Ґатунок написаного багато в чому залежить від того, хто все ж візьме гору.
 
2. Письменник за життя був критикований та часто лишався навмисне ігнорованим публікою. Отже, будучи добре підкованим у протистоянні з критиками, він наголошує: «Ідеально правильні твори, які задовольняють у всіх аспектах, пишуть лише інститутки».
 
Адже від нереалістичної надмірної ідеальності перше постраждають читачі, адже їм доведеться споживати літературу з присмаком гнилі.
 
3. І, насамкінець. Процес поглинання книжки «Транс-Атлантика», швидше за все, постійно лишатиме за собою недомовки, інколи відверті незрозумілості, читач може відступити й  відвести книгу убік, але ця драматична повість «принаймні не становить точної копії широковідомих способів писання».
 
Понад всю гротескність ним створеного, Ґомбровичу вдалося віднайти абсолютно нетривіальний впізнаваний стиль.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage