Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Макарик Віталіна
Real story. Три романи «Видавництва Старого Лева» на основі реальних подій
Життя іноді створює сценарії, до яких не додумався б і найвигадливіший автор. Тому письменники не цураються позичати у нього особливих героїв,  незвичайні обставини чи несподівані повороти подій. Сьогодні ми розкажемо вам про три книги, які вийшли у 2017 році, і в основі кожної із них – правдива історія, написана самим життям.
 
Габсбурґ у вишиванці
«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», Наталка Сняданко
 
 
Україна мала всі шанси стати незалежною монархією – принаймні, пристойний кандидат на трон з імператорським корінням і симпатією до українців таки був. Вільгельм фон Габсбурґ не лише представляв одну з найдавніших монарших династій. Він відстоював ідею незалежної від Польщі України, був полковником Легіону Українських Січових Стрільців, і за це, а також за те, що ходив у вишиванці, українські воїни назвали його Василем Вишиваним. Хтозна, якби розподіл сил у ті буремні роки початку ХХ століття виявився трішечки іншим, то може і мали б українці в його особі свого монарха. Але і без цього ерцгерцог Вільгельм –  абсолютно «книжна» і навіть «кіношна» постать, і Наталка Сняданко зробила те, що давно було варто зробити – оживила його історію і спробувала донести до читачів. Щоправда, по-своєму переписавши її фінал.
 
Узагалі це дуже спокуслива ідея – пофантазувати про те, що було б, якби совєти не перемогли, Василь Вишиваний не помер у Лук’янівській тюрмі, а Україна стала б монархією. Але Наталка Сняданко не піддається спокусі зайти аж надто далеко і хапається лише за одну із ниточок. Життя, яке могло б скластися в ерцгерцога Вільгельма, якби його визволили з тюрми, якби він одружився і завів дітей, виглядає цілком правдоподібно, включно з намаганнями зберегти старосвітський імперський лоск в сірих радянських буднях.
Та окрім історії альтернативної, у цьому романі є багато і справжньої, зокрема побутової. Сотні незвичайних і цікавих детальок – про те, як одружувалися, мандрували, виховували дітей в імператорській родині, про б’юті-процедури імператриці Сіссі і режим дня у дітей Карла Штефана Габсбурґа, про те, що їв і чим грався маленький Віллі і про те, яку традиційну винагороду після першої шлюбної ночі отримували юні імператриці за свою цноту. А крім цього – яскраві персонажі і смачні переписи страв передвоєнного Львова, пікантні подробиці щодо фешн- і секс-уподобань Вільгельма-Василя. І, звісно, зафіксовані у підручниках і підводні течії української політики початку ХХ століття. Словом, у романі Наталки Сняданко є стільки цікавинок, за які можна зачепитися оком, що обидві його історії, реальна і альтернативна, читаються легко і захопливо.
 
Великий концтабірний експеримент
«Чи це людина?» Прімо Леві
 
 
У цій книзі немає жодного вигаданого чи неправдивого факту, запевняє її автор, італійський єврей Прімо Леві. Його походження важливе для історії. Бо хоч Леві й не був ортодоксальним іудеєм, не говорив на ідиш, а замість Тори студіював підручники з хімії, його не оминула доля мільйонів його братів і сестер. Він став в’язнем «табору смерті» – печально відомого Аушвіцу. Втім, йому де в чому пощастило. По-перше, Леві потрапив туди в 1944 році, під кінець війни, коли нацисти намагалися бодай трохи продовжити тривалість життя в’язнів (зокрема, лікували від неважких хвороб), адже їм банально не вистачало робочих рук. По-друге, йому вдалося вижити, повернутися в Італію і зрештою розповісти тисячам читачів про пережите.
 
«Чи це людина?» – живе свідчення страшного експерименту, який над в’язням-гефтлінгами проводили творці концтаборів, грандіозного експерименту зі стирання особистості, зі знищення усього людського в людині. Учасники цього насильницького досвіду, висмикнуті зі свого життя, свого середовища, позбавлені особистих речей, приватного простору і навіть імен, дуже швидко переймають табірну мудрість: ні на мить не випускати своє злиденне майно з рук, бо його тут же вкрадуть, самому не гребувати принагідними крадіжками, бо вони дадуть тобі сякий-такий ресурс для виживання, не думати про завтра, бо завтра нічого не зміниться, не мріяти, бо мрії завдають нестерпного болю…
 
У книзі, написаній по свіжих слідах (працювати над нею автор почав ще в Аушвіці), Прімо Леві описує побут Аушвіца – як працювали, як намагалися добути хоч трохи більше їжі, як потрапляли у лікарняні бараки, як реагували на жінок з-поза стін табору (і як ті реагували на них), які обирали стратегії для виживання.
У тексті немає аж надто жорстоких сцен і шокуючих подробиць, автор не нагнітає атмосферу. Можливо, тому, що вона і так до краю гнітюча і важка. Адже про нелюдські умови, в яких перебували гефтлінги, важко розповісти звичайними словами: «Ми кажемо «голод», кажемо «втома», «страх», «біль», кажемо «зима», а все це різні речі. Це вільні слова, створені і вживані вільними людьми, які жили, радіючи і страждаючи, у своїх домівках. Якби табори існували довше, народилася б нова, сувора мова; саме в ній відчувається потреба, щоб пояснити, що значить працювати цілий день у вітряну погоду, при морозі, маючи на собі лише сорочку, труси, куртку і полотняні штани, відчуваючи у тілі слабкість і голод, усвідомлюючи, що кінець уже близько».
 
Австралійські військовополонені на Дорозі смерті
«Вузька стежка на далеку північ» Ричард Фленеган
 
 
Цей роман, який приніс авторові Букерівську премію, теж стосується подій Другої світової війни. Але пересічному європейському читачу вони малознайомі, адже стосуються східної країни-завойовника – Японії. «Вузьку стежку на далеку північ» Річард Фленеган присвятив своєму батькові та іншим австралійцям, які потрапили до японського полону і загинули на будівництві залізниці між Бірмою і Таїландом. І назву роману автор запозичив у Мацуо Басьо, таким чином підсиливши контраст між високою культурою Країни сонця, що сходить, і жахливими умовами, до яких потрапили полонені.
 
Герой цього роману, австралійський хірург Дорріго Еванс – один із тих небагатьох, хто вижив. Зараз, через багато років після закінчення війни, він – один з її героїв, зірка телевізійних передач, символ пережитих у полоні страждань і просто літній чоловік, який поспішає насолодитися доступними радощами життя.
 
Тоді ж, серед виснажених побратимів, серед агресивної рослинності, яку їм треба було побороти, аби прокласти Тайсько-Бірманську залізницю, він був командиром, Великим Парубком, який взяв на себе відповідальність за життя своїх хлопців – і всіма силами намагався його відстояти, хоч як би це не важко й обтяжливо для нього було.
«Вузька стежка на далеку північ» – вражаюча книга, в якій є не лише приклади незламності людського духу, але й бруд, піт, кров і смерть. Постійний голод, каторжна цілодобова праця у встановленому японцями режимі «давай-давай», тропічні хвороби – це те абсолютно реальне, історичне тло, на якому автор прописує історію свого персонажа. А вона теж непроста – глибока, неоднозначна, суперечлива.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage