Це добірка книг, які не є підручниками з психології, проте в них розкриваються людські життя, тонкі душевні зворушення, радощі та печалі, піднесені настрої та великий біль, розбиті надії та віднайдені шляхи.

1.«Тріумфальна арка». Еріх Марія Ремарк

Коли згадуєш книги Ремарка, здається, що там майже весь час йде дощ, переважає вечірній осінній колорит, а замість сонця світять ліхтарі. Це оманливі відчуття: є там і сонце, і весна, і любов. Незважаючи на весь песимізм і трагічний фінал, герой Ремарка - незломлений, іронічний, завзятий - продовжує свою боротьбу, пошук шляхів до інших людей.

«Підемо з мороку, холоду і дощу! Хоч на кілька днів!» - каже в «Тріумфальній арці» Равік своїй коханій Жоан Маду. Мова йде про щось більше, ніж просто про поїздку на Лазурний берег. Це ще одна спроба героїв прорватися до можливості якогось іншого життя, до сонця, щастя. «Тріумфальна арка» - це не просто роман про передвоєнний час. Це, насамперед, роман про любов – всепоглинаючу, нестримну, відчайдушну, роман про любов як найвищу цінність. «Людина без любові все одно що мрець у відпустці», - підводить підсумок Ремарк.

 2. «Сніданок у Тіффані». Трумен Капоте

«Я ніколи ні до чого не звикаю. А хто звикає, тому спокійно можна вмирати ». У цих словах - вся Холлі Голайтлі, одна з найбільш яскравих і незвичайних жінок американської літератури.

Ексцентричну, повну життя Холлі манить світ багатих людей, сяючий вогнями діамантових кольє. Керуючись у своїх вчинках лише голосом серця, поєднуючи у собі дитячу наївність і чарівність справжньої жінки, вона як би втілює в собі саму сутність Нью-Йорка - міста, в якому мрії лежать на відстані витягнутої руки, відгороджені блискучим склом вітрин.

Один з кращих творів Капоте, який став знаменитим після його екранізації 1961 року з Одрі Хепберн у головній ролі.

3. «Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав». Анна Гавальда

«Я йду і піддаю ногами неіснуючі консервні банки. Ненавиджу мобільні телефони, ненавиджу Саган, ненавиджу Бодлера і всіх інших шарлатанів. Ненавиджу свою гординю». Така героїня Анни Гавальди - однієї з найбільш популярних авторів сучасної французької літератури.

Її розповіді - жорсткі, іронічні, зворушливі та кумедні - про звичайне життя, за зовнішньою прозаїчністю якого ховаються радості, страхи, образи, бажання, мрії, і, звичайно ж, любов.

4. «Полліанна». Елеанор Портер

Як часто ми радіємо сонцю? Небу? Чашці чаю? Усвідомленню того, що ми живі та здорові? Ми живемо в божевільному ритмі сучасного життя, переставши цінувати такі прості речі, як можливість дихати на повні груди, можливість ходити — адже сотні людей позбавлені такої можливості…

Втративши батьків, одинадцятирічна Полліанна Уіттіер приїжджає до своєї тітки міс Поллі Харрінгтон. Педантична й сувора леді приймає племінницю виключно з почуття обов’язку. Полліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і убогими меблями. Полліанна – повна протилежність тітки Поллі: дуже жива, балакуча і життєрадісна, вона вчить оточуючих «грі в радість». Грати почали вони з батьком давним-давно. «Мені тоді страшенно хотілося ляльку, ось тато і попросив жінку, яка збирала пожертви. А та леді відповіла, що ляльок ніхто не жертвував, тому замість ляльки посилає маленькі милиці ». Тоді батько пояснив Полліанні, що потрібно радіти тому, що милиці їм не потрібні. З тих пір вони завжди грали, знаходячи привід для оптимізму в кожній події. Поступово тітка Поллі прив’язується до дівчинки і сама переймає цю дивну «гру в радість», яка раз і назавжди змінює її життя і життя всіх оточуючих.

5. «Братик Біль, Сестричка Радість», Богдана Матіяш

«Братик Біль, Сестричка Радість» – збірка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття людини: радість, смуток, страх, любов; ходіння по землі, відчуття пір року, розглядання зірок, хмар, неба, квітів, найпростіших речей, які тільки є. У цій книжці немає ідеалізації, але є довіра світові й віра в те, що навіть найбільший біль може врешті обернутися на радість.

Цитую один уривок:

«Ми маємо все. Але це наш вибір, що зробити зі всім, що в нас є, постановити при якихось речах бути, а від якихось відійти. Сприймати інших за найприкрішими вчинками, що їх вони тільки можуть зробити, чи бачити їх такими, якими вони насправді є всередині: простими й добрими. І не боятися. Не боятися навіть після найтяжчих падінь вчитися бути добрими. Бо вже від самого цього вибору – від миті, коли обираємо добро, – залежить дуже багато речей, і вже з нього починається дуже багато світла, яке здатне освітити й змінити найбільшу прикрість найтяжчий досвід, прогнати найдовшу ніч».

6. «Якби я була». Зоя Казанжі

«Якби я була» - збірка коротких оповідань, як казала в одному інтерв’ю Зоя Казанжі, збірка «фейсбук-історій». Коротких, бо сучасні люди постійно кудись поспішають, й не мають часу на читання довгих романів. Але від короткої форми ці оповідання не стають менш цікавими та глибокими. У декількох сторінках автор змальовує трагедії та драми, радість та піднесення, парадокси й комедії, розпач, щастя, сльози, біль та втіху, - власне, ті різні грані та відтінки, з яких складається наше життя.

Жінки, які втрачають чи знаходять кохання, загублені діти, радість материнства та біль втрати дитини, розбиті серця, зцілені душі – ці образи й характери, як акварельні замальовки, постають зі сторінок книги, й ця акварель настільки майстерна та гарна, що ні на хвилину не сумніваєшся в її справжності. Ці історії – саме життя. Життя, яке воно є. Чи таке, яким воно могло бути. Якби я була…