0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Про метеликів у животі: підліткові книжки про кохання
Якщо багато-багато читати дорослої художньої літератури, особливо класики з її глибокими, часом стриманими, часом пристрасними почуттям, а потім раптом взятися за підліткову прозу, то можна несподівано відкрити світи не менш глибокі й пристрасні. На підліткову прозу покладена особлива відповідальність – озвучувати той широчезний спектр проблем, які особливо гостро постають в цей період й можуть зламати дитину на порозі дорослого життя. А ще у десяти випадках з десяти це книжки про кохання – оте перше й несміливе, дещо сором’язливе й лякливе, але таке безпосереднє, готове в будь-яку мить вирватися назовні.
 
Чільне фото - Betsie Van Der Meer
 
А тому пропоную добірку підліткових книжок, таких різних, але таких схожих у тому коханні, яке задає життю новий ритм. І навіть не думайте, що підліткові книжки лише для підлітків! Увага, СПОЙЛЕРИ!
 
 
«Привиди проти суперкрутих» Аудгільд А. Сульберґ
 
У третій книзі в Анне Беа вже майже не впізнати ту зацьковану, ненависну самій собі дівчинку-альбіноску з касти аутсайдерів. За три книжки Анне Беа та інші герої не лише подорослішали, але й, на щастя, стали менш жорстокими. Адже як би не насміхалися з дівчини у першій книзі, вона й сама не нехтувала нагодою понасміхатися зі своїх кривдників, що значно розхитувало моральний месидж авторки.
 
Незмінним за три книжки залишається одне – Анне Беа так само закохана в Маґнуса, барабанщика, з яким вони тепер грають в одному рок-гурті. Клас Анне Беа вирушає у засніжений гірський табір «Баккему Bootcamp», що відкрився нещодавно поблизу Відьомської гори у старому занедбаному готелі. Дорогою до нього всім автобусом рознеслася чутка, що Маґнус написав пісню про кохання. Але про кого та пісня? І чому зараз, адже Маґнус ніколи не писав пісень про кохання! Анне Беа так не хочеться розчаруватися саме тепер, коли хлопець, здається, почав її помічати і коли вона закохана в нього, як ніколи. Чи не лише в нього?... У таборі дівчина знайомиться з Єспером, хлопцем з іншої школи, – і все ускладнюється.
 
А попереду на Анне Беа ще чекає танець із двома небайдужими їй хлопцями, нічні полювання на привидів готелю, несподіваний подарунок на день народження і нарешті – відповідь на те, кому ж присвятив свою пісня Маґнус (але, гадаю, всі вже й так здогадалися). У третій книзі читач знайде значно більше пригод та несподіваних сюжетних поворотів, а головне – значно більше співчуття, доброти й ніжності перших доторків.
 
 
«Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл
 
Ця історія лише про неї, Елеанор, – невпевнену в собі, зацькована у новій школі, дівчину з багатодітної малозабезпеченої родини, і про нього, Парка, – майже ідеального, гарно вихованого хлопця з щасливої забезпеченої родини, який розуміється на музиці, займається тхеквондо і часом надто переймається думкою своїх однолітків. І лише він в її перший день у новій школі поступився місцем в автобусі. Немало часу пройде, перш ніж під час чергової поїздки у шкільному автобусі вони наважаться порушити мовчанку, заговоривши про щось дріб’язкове, перш ніж Елеанор зможе у відкриту разом з Парком читати його комікси, які вона тишком підчитувала, сидячи поряд. Він щодня приноситиме для тої рудої дивачки комікси і записуватиме плівки з улюбленими піснями (адже родина Елеанор не може собі дозволити таких забавок), які вони разом слухатимуть в автобусі. «Щойно він торкнувся її – одразу майнула думка: як він раніше без цього жив!». І відтоді, як він із нею заговорив, як торкнувся її руки, суботи вдома, де нещаслива мати, затуркані діти й жахливий вітчим Річі, стали для Елеанор нестерпні. Адже в неділю принаймні можна було цілісінький день мріяти про понеділок і зустріч із Парком.
 
У книжку поринаєш з головою, незалежно від того чи 14 тобі, чи на кілька десятків більше. Рейнбоу Ровелл вдалося дуже чуттєво й щиро, не драматизуючи й уникаючи банальностей, описати те щемке почуття, що розростається до пристрасті, де кожен дотик обпікає – а метелики від того літають не лише у героїв.
 
«Пошуки Одрі» Софі Кінселли
 
Головна героїня Одрі починає свою історію з розповіді про родину – брата Френка, затятого геймера, який мріє виграти шість мільйонів доларів в онлайн-грі, і маму, яка вірить всьому, що написано в «Дейлі мейл», і зокрема тому, що за всіма ознаками її син залежний від комп’ютерних ігор, а тому його комп’ютер от-то вилетить у вікно. А ще в родині є постійно зайнятий роботою тато і чотирирічний брат Фелікс, який би точно оцінив, якби комп’ютер брата вилетів у вікно. І загалом вся ця дружня сімейка – ну дуже кумедна. За смішними родинними діалогами й намагається заховатися Одрі і до останнього відтягнути той момент, коли доведеться розказати про себе.
 
Одрі постійно носить чорні окуляри, навіть вдома, і на те вона має вагому причину… Більшість часу вона проводить у своїй «норі», куди не дозволяє нікому заходити, адже це її простір. Після жахливих подій, що трапилися із дівчинкою в школі, в Одрі розвинулася соціофобія з епізодичними спалахами депресії; вона боїться чужих людей, боїться дивитися їм в очі… А ще боїться назавжди застрягнути в цьому лайні. Із найскладніших ситуацій людей рятують лише люди – і в житті Одрі з’являється хлопець з усмішкою, що нагадує скибку апельсина. І саме Лінусу, другу Френка, вдається вивести Одрі назовні з її «коробки», в якій вона заховалася від усіх емоцій. Бо там, де безсилі пігулки й лікарі, рятують небайдужість й любов.
 
«Задзеркалля» Оксани Лущевської
 
Сашка лежить у лікарні із запаленням легенів – але вона щаслива. Поряд з нею Ростя – турботливий і чуйний хлопець, її перше кохання. Тримаючи свої руки в його гарячих долонях, дівчина забувала про всіх, хто зробив їй боляче, як і про тих, кому боляче зробила вона. Але колишнє має здатність час від часу нагадувати про себе… Так, у палаті Сашки з’являється примара минулого – Дінка, яку вона так ненавиділа. І поки лікарі борються за життя Дінки, Сашка згадує всю ту історію, що закрутилася довкола неї, її подруг Аньки, Ліми, Лики й Тортика, про побачення з яким мріяла кожна з них. Психологічна повість «Задзеркалля» проговорює такі теми, як розлучення батьків і їхнє небажання порозумітися з дітьми, підліткові цькування, самотність, відчай, байдужість і хибність нав’язаних ідеалів. А ще вчить бути терплячим – адже ніколи не знаєш, коли і де зустрінеш справжнє кохання, варте того, щоб за нього боротися.
 
Разом з цією повістю раджу прочитати ще одну книжку авторки – по-літньому теплу, із солоним присмаком моря повість «Вітер з під-сонця» – й пережите одне трепетне літо із Женькою і синьоокою Рисею.
 
 
«Перемагаючи долю. Козацьке щастя» Олександра Зубченка
 
Через три роки після виходу роману Олександра Зубченка «Перемагаючи долю» читачі нарешті дочекалися на продовження козацьких пригод Івана Рубая і його затятих друзів Юрка, Петка та Миколи. Цього разу героям доведеться не лише стати на захист рідної землі від коронних військ, але й проявити всю свою хитрість і вигадливість, щоб врятувати з полону кримського хана кохану Івана – Оксану. На фоні багатьох підліткових книжок на козацьку тематику (а їх не так і багато), книжки Олександра Зубченко помітно вирізняються відсутністю надмірного пафосу й загравання перед історією. Наразі дуже бракує таких якісних творів, які б актуалізували серед української молоді історичну тематику.
 
Порівняно з іншими книжковими «парочками» з цієї добірки, кохання між Іваном й Оксаною дуже цнотливе, витримане в канонах класичної літератури. Але від того ще більше вражає здатністю чекати, вірити й зберігати вірність: «Їхні короткі побачення були наповнені таким щирим та світлим почуттям, що лиш військова клятва й вірність товариству змушували Івана затримуватися на Січі, а не гнати коня до Чигирина, незважаючи на небезпеку». Історія закінчується типовим для підліткової пригодницької прози геппі-ендом із весіллям та щасливою родиною. Та козаки не на те були вишколені, щоб сидіти на печі, тож на героїв попереду чекають нові пригоди, а на читачів – третя частина козацької епопеї.
 
«Я закохалася» Марії Морозенко
 
Сюжет повісті із промовистою назвою ну дуже класичний як для підліткової прози. Віра переживає перехідний період і відчуває, як вона подорослішала за літо. Ще й вперше у житті закохалася – у Влада, новачка з її класу. Та поряд постійно крутиться цей Васька, і тут вже ніяк не уникнути перешіптувань у себе за спиною. Але куди там простому хлопцеві Васьці, що зростає без материнської любові із батьком-алкоголіком, куди там цьому збитошнику, від якого сама шкода, до новачка Влада – нахабного самовпевненого мажора й батька депутата, якого охорона привозить до гімназії на машині. Але Вірі наче пелена впала на очі – Влад для неї найкращий з-поміж усіх. Усіляко прагнучи завоювати визнання цього «поганого» хлопчика, дівчина відштовхує найближчих людей. «А навіщо бути таким, як усі? – цілком серйозно перепитує Васька. – Хіба погано бути самим собою?». Надто різко й гіперболізовано, впадаючи місцями в моралізаторство, авторка протиставляє тих, хто «як усі», – Влада, Лізу, Вітька, – тим, хто залишається собою, – Миросі, Ваську. Поступово, набиваючи ґулі, Віра теж від хибних ідеалів переходить до того, що дійсно цінне і що весь час було у неї під носом – справжні друзі.
 
Попри доволі картонний сюжет, авторка наважується говорити на незручні теми. Ця історія про іншу сторону підліткового кохання, довірливого і часом сліпого, яке легко сплутати із захопленням, а саме про небезпеку раннього сексу, коли хочеться бути таким, як усі, й спробувати все табуйоване, щоб не бути «білою вороною». Книжка особлива стане в пригоді тим дівчаткам, які мріючи про ідеального хлопця, забувають, що за гарним фантиком не завжди смачна цукерка.