Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Содомора Христина
Повчальні Мумі-тролі
Ці дитячі історії цікаво читати дорослим, а тим паче у якісному українському перекладі. Для дітей вони будуть дуже повчальними, що методологічно зроблено дуже чітко – у сенсі ненав’язливості та непомітності на перший дитячий погляд. Не хочу вдаватися у модні тепер психологічні аналізи дитячих текстів, проте деякі моменти впадають мені у вічі, вихованій трохи в іншій системі. Одразу зазначу, писалися історії про Мумі-тролів у 40-і роки ХХ століття.
 
Наприклад, таким способом авторка пропонує дітям самим переконатися у тому, що солодощі некорисні, шкідливі для організму: спершу героям дозволяється досита поласувати шоколадними кущами, марципанами та карамельками, цукровою травою та ріками лимонаду у зачарованому саду Старого Пана, а потім у Мумі-троля та Крихітного Звірятка розболілися животи та зуби.
 
Відчувається інша ментальність щодо способу виховання. Приміром, у слов’янських дитячих книжечках не зустрінеш такої свободи та вседозволеності для дітей, як в історіях Туве Янссон. У сім’ї Мумі-троля батьки дозволяють дітям гратися допізна, далеко подорожувати, переселятися на декілька днів у печеру. Вони більш самостійні. Немає карально-повчальних методів розповіді, де діти виступають найчастіше у ролі шибайголов, котрих на кожному кроці потрібно заспокоювати та осуджувати їхню поведінку та вчинки.
 
Водночас проявляється сарказм щодо матеріального. У цьому діалозі це чітко можна побачити:
 
— Що ви надумали зробити з Хропусевим золотом? — поцікавився Нюхмумрик.
 
— Гарно обкладемо грядки, — відповіла Мумі-мама. — Найбільшими шматочками, ясна річ, бо дрібні зовсім ніякі на вигляд.
 
У Країні Мумі-тролів навіть халепи сприймаються радісно, як незвична пригода, як завдання, котре потрібно чимдуж вирішити. А потім із приємністю згадувати.
 
Поза тим, кожен герой наділений особливими, характерними лише йому рисами, аби продемонструвати різні типи людської поведінки. І це цікаво спостерігати, бо портрети насправді психологічні, серед котрих можна упізнати багатьох дорослих.
 
Нюхмимрик – самодостатній, живе скромно та пропагує неприв'язаність до речей. Його стиль життя – це мандри. Він користується лише тим, що посилає йому день. Єдина річ, котра завжди з ним – губна гармошка.
 
Нелегко доводиться тому, хто прагне володіти речами, мати їх, носити за собою. Я лише милуюся ними, а коли подаюся в мандри, вони залишаються у моїй пам’яті. Замість тягати важкі тлумаки з маєтками, я насолоджуюся мандрівкою.
 
Ондатр – філософ, проте насправді лінивий, та ще й критикує тих, хто йому допомагає. Мабуть від самотності у нього виробилася така захисна реакція. Він закривається на щирість та усмішки, хоча насправді має добре серце. Постійно читає книгу з символічною назвою «Про марноту всього».
 
— Не біда, якби я навіть забився на смерть. Біда в іншому! Ану ж би мене мертвого побачили всі інші мешканці?
 
Гемуль – обмежений лише до власного колекціонування. Навіть коли всі стривожені наближенням комети, котра може знищити світ, його цікавить тільки втрачена марка з альбому. Хоча... одного разу він навіть просвітлюється, зібравши повну колекцію марок, але з черговим захопленням все повертається на своє закрите місце.
 
— Вона довершена! Не існує жодної марки, яка б не увійшла до моєї колекції! Жодної! Що мені тепер робити?
 
— Здається, я починаю розуміти, в чому справа, — озвався по глибокій задумі Мумі-троль. — Ти вже не є колекціонером, а лише власником своїх марок, а це не так цікаво…
 
Хропся – дурненька дівчинка, котра дбає лише про власну зовнішність, прикраси та зачіски. Особливо не цікавиться чимось серйозним, але завжди готова допомогти друзям. Часто їй просто щастить допомогти, бо використовувати свій мозок вона не дуже вміє. У розмові в крамниці відкривається справжня істина для таких принцес, як Хропся.
 
— Що ж безглуздого у подарунку? — зауважила Бабуня. — Ти ще занадто малий, щоб збагнути, але насправді прикраса є найгарнішим дарунком для дами.
 
І хоча ці герої могли би бути зображені як негативні, у казці вони лише виділяються тими своїми особливостями та часто по-доброму висміюються іншими. Немає агресії та ненависті щодо прояву таких видів егоїзму. Я би сказала, що таким методом у дітей виховується толерантність та позитивний погляд на речі.
 
А ще, я би тут окремо виділила так звану філософію оладок. Дуже важливо насправді знати:
 
· Друзі розпалили ватру і посмажили оладки. Хапали їх просто з пательні — бо це єдиний правильний спосіб споживати оладки.
 
· Хто їсть оладки з варенням, не може бути страшним та небезпечним. З таким можна пускатися в розмову.
 
На завершення, декілька істинно філософських рефлексій:
 
· Як же ми побачимо сяйво сонця, якщо боятимемося болота?
 
· Ворог позаду набагато страшніший, ніж той, що виходить назустріч.
 
· Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.
 
· Стежка весело в’юнилася лісом, петлювала і закручувалася на всі боки, інколи знічев’я зав’язуючись вузликом. Від такої стежки не втомлюєшся; вона навіть, здається, скоріше приводить до мети, аніж пряма й нудна дорога.
 
· Може, й настав усьому кінець, але це вже позаду…
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage