Поезія, що не тліє з часом
Підгородецька Ірина
28.04.2014
Така поезія не тліє з часом, вона народжується не у всіх поетів… Така поезія, коли почуєш чи прочитаєш, потрапляє в серце й пам'ять і залишає по собі теплий спомин на все життя. Жінки з такою поезією – їх не багато…
По-сучасному класична, з витончено-чистою мовою, хоча в окремих віршах - з вживанням певної лексики (професіоналізмів, термінів, арготизмів), поезія «вищого ґатунку».
Поезія Ірини Старовойт у збірці «Гронінгенський рукопис» ніжна, вишукана, інтелігентна, та, що пахне ваніллю, віддає ніжністю та обіймає. З перших рядків та сторінок відчуваєш змістовну, справжню, розумну поезію, яка «не зітліє з часом». Поезію, яку люди будуть читати і пам'ятатимуть в своїх серцях. А дехто навіть розбере на цитати, бо ж книга про людину та її життя, те, як вона живе, чим дихає, що відчуває, про що мріє, і для якої дуже важлива пам'ять. Пам'ять про родину, близьких, а також історія, яка вже написана або ж пишеться кожного дня нами самими.
Легка, невимушена поезія, читається за одну мить з першої сторінки і до кінця. Поезія, як пісня, переливається по струнам душі, лине як птах, а подекуди стає потужною, як орел – сильною, відважною.
Прекрасно, що вірш може жити власним життям і продовжуватись в голові читачів різними думками, адже кожна людина трактує написане по своєму ! Подекуди поезія, як п'яна вишня, коли заходить мова про любов та музику. Особливою теплотою в серці відлунює вірш «Жінка, яка не стала колись піаністкою». В моєму серці він буде мати відлуння десятиліть, бо така поезія дуже близька мені. Адже я теж не стала піаністкою. Хоча - хто знає, час покаже.
Припадають до душі і поезії «А потім вони виростають», «Самість ставала самотністю», «Ненаписаний лист Сафпо», «Той, котрий вмів присягнути, любити не вмів». Читаючи, розумієш ерудованість автора. «Ти не знаєш, що ти все ще мрієш мені звіддаля» – вірш неймовірних емоцій та спогадів. «Обрис жіночності міниться разом зі мною» – емоційний вірш про жіноче, «Місто – це тільки місце» – асоціюється з рідним Львовом.
«Ти був тільки епізодом мого життя» – нагадає власні спогади, бо ж в кожного є така чи такі люди. А скільки тепла, добра та щастя в цих віршах ! Зустрічаються і напрочуд ніжні та відверті поезії, де під тонко завуальованими словами, можна зрозуміти та відчути пережите автором.
Унікальним є те, що книга пройнята духом пам'яті, історії та любові (в різних сенсах цього слова), хоча траплялись і вірші, які мені не вдалось зрозуміти, вони залишились загадкою та таємницею.
Оформлення студією «Аґрафка» заслуговує особливої пошани, адже вони несказане зробили живим у малюнках. Напрочуд ніжна на дотик книга на останніх сторінках красується образом гарної дитини та авторського серця, як мені здалось, сплетеного з частин «серця книги» - портретів, малюнків, кераміки… Чудове та сучасне поєднання. Адже книга на сьогодні - це не лише зміст та форма, а й щось самобутнє, що приваблює читача.
Родинні фото надають збірці неабиякого сімейного тепла та затишку, наче це не просто книга, а родинна «книга-альбом» спогадів, історій, справжніх моментів щастя! Якби ж то кожна книга мала такі знімки, які гріють душу та зміцнюють віру в те, що в Україні шанується сім'я і все, що з нею пов'язане.
Книга служить «провідником» для людей, які цінують добру та якісну поезію. Добре, що ця книга тепер в моїй відносно маленькій домашній бібліотеці, і вона привабила вже не одного гостя. Без сумніву давайте цю книгу читати рідним, друзям, коханим. Вона стане особливим подарунком для поціновувачів української поезії.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно