Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Власенко Наталя
Поетичний бук-лист

Якщо взимку більше читається прози, то навесні й влітку хочеться лірики, хочеться поезії, яка торкається душі, змушує замислитись, щось нагадує чи навпаки віддаляє від спогадів. Робить нас більш емоційними, повертає чуттєвість. Часом стає дзеркалом, в якому ми бачимо самих себе.

«Довгі очі», Христя Венгринюк

Як писав Іздрик, «словесні конструкції Христі Венгринюк — химерні оптичні системи. Не кожне око спроможне дивитися крізь них. Багато хто фокусуватиме свій погляд безпосередньо на її словах. Та незалежно від офтальмологічних особливостей кожного окремого читача, світ поетки обов'язково розгорне перед ним свою перспективу, байдуже — відкриється вона безпосередньо або через потужний «zoom» об'єктивів, чи змусить здогадуватися про глибину кадру за пласкою репродукцією». Справді, поезія Христі — дуже багатовимірна, об'ємна, тонка. Крізь слова та рядки проглядають глибокі сенси та думки, що змушують замислитись.

Вміння бачити, тобто гострота художнього зору, невіддільне від здатності відчувати. Поезії Христі дають можливість переживати цілу гамму відчуттів, пропускати крізь себе піднесення чи печалі. У будь-якому випадку, вони не залишають нас байдужими.

«Знеболювальне та снодійне», Катерина Бабкіна

«Стільки любові в липневій гарячці, в дорожніх знаках, в сухих полях,

в застиглих годиннкових стрілках, в шухлядах з рушниками,

в сфотографованих дітях, в намальованих кораблях,

в усьому, що стається чи не стається з нами…».

Поезії Каті Бабкіної – легкі й водночас глибокі, про любов та ненависть, тепло й байдужість, печалі та великі радості. Про те, що трапляється з нами щодня. Життєві досвіди, емоції, переживання. Поезія – це не тільки щось високе. Катя вміє помічати поетичне в найбуденніших речах. Говорити так емоційно та щиро, що ці слова не можуть не віднайти відгук у вашому серці. Як написала Ірина Славінська, «поезія Катерини Бабкіної – це ранка на обвітрених губах, яка ніколи не заживає».

«40 баксів плюс чайові», Андрій Любка

«Бо слава проходить, лягає під тебе і промина,

І книги твої на самокрутки колись порве.

А вірш - це вміння сказати оці найпростіші слова:

Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе».

У травні-місяці в Одесі відбулась творча зустріч з Андрієм Любкою. Власне з ним я познайомилась ще у вересні минулого року на «Meridian Czernowitz», і була рада його побачити в своєму місті. У книгарні-кав’ярні затишно, ми п’ємо каву, лунає голос Андрія, дослухаєшся до поезії, думаєш про щось своє… Певно, що саме за це я люблю літературу (читай: поезію). Читаючи або слухаючи інших авторів, ти віднаходиш власні паралелі та меридіани, віддзеркалення власних думок, близькі образи або знайомі відчуття. Зрештою, разом із автором (його ліричним героєм) ти проживаєш іще одне невеличке, але Життя. Андрія можна слухати довго, і, напевно, це ніколи не набридатиме. Його вірші – чи то римовані, чи верлібри – вони яскраві, образні, щирі, а головне – вони живі, без зайвої мішури та прикрас. Їх не хочеться аналізувати як на уроках літератури, - говорити про тропи, ямби, хореї чи анапести; їх просто хочеться ВІДЧУВАТИ, сприймати наживо.

Ліна Костенко, «Вибране»

Про Ліну Костенко можна говорити довго і багато, й не сказати нічого. А можна просто поринути в її вірші, зачитувати їх вголос й відкривати поетичну душу, торкатися найтонших струн цієї душі. Недарма кажуть, що література – це голос епохи. У цьому хорі голосів поезія Ліни Костенко звучить чи не найгучніше, відображаючи сьогодення, згадуючи минуле, звертаючись до майбутнього. Попри мінорні ноти, які часом трапляються у віршах, поезії Костенко – сильні та життєствердні, вони закликають, змушують підійматись і попри все йти далі.

«А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт».

«Тінь у дзеркалі» Катерина Міхаліцина

Це поезія того–що–є–довкола. Імпресіоністичні засади зображення знайомого, а тому рідного й дорогого, навколишнього світу виявляються в зримих звичних оболонках, проте вони наповнені таким несподіваним змістом, аж дух перехоплює, а на вустах лишається смак прив’ялої трави, перестиглої сливи, осіннього дощу.

«Тінь у дзеркалі» – своєрідна суміш філософії, кохання, природи, жіночої мудрості та сили. Збірка, яка писалася 12 років. Визрівала, набувала повноти, аби одного дня нарешті бути представленою читачеві. «Тінь у дзеркалі» вирізняється не лише своїм неперевершеним змістом, а й чуттєвим оформленням, яке створила білоруська художниця Алєна Семчишин.

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage