Олексій Коган про книгу «Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом»
24.07.2021
У книжці спогадів «Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом» Лорі Верхомин розповідає про останні непрості 18 місяців життя і смерті талановитого американського джазового піаніста з українським корінням Білла Еванса. Через його особливе розуміння та виконання джазу музичний світ захоплюється ним донині.
Про книгу розповідає арт-директор фестивалів Leopolis Jazz Fest та Jazz in Kyiv Олексій Коган.
***
Поява української версії книжки Лорі Верхомин «Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом» — аж ніяк не випадковість. Це, взагалі, цікава історія.
Років п’ять тому я попросив свого двоюрідного брата Сашка (він живе і працює в Штатах уже багато років) придбати цю книжку. Мені просто необхідно було її прочитати. Білл Еванс — один із найулюбленіших моїх музикантів. Колись, на Радіо Промінь, я здійснив масштабний проєкт — протягом двох років презентував у своїй радіопрограмі альбоми під загальною назвою «Четвер із Біллом Евансом».
Отже, Сашко замовив книжку в авторки і попросив Лорі підписати її для мене. Розповів про мої програми й давнє та щире захоплення творчістю Еванса. Лорі виконала прохання і написала моєму братові, що зробила це залюбки, адже вона русинка за походженням і вся її родина зі Львівщини. Звідти, до речі, й мати Еванса: її звали Марія Сорока.
Лорі також написала, що 1912 року її дідусь із родиною виїхав з України в Канаду й оселився в Едмонтоні. І що родинне прізвище Верхомин вигадала канадська міграційна служба як для них благозвучніше. А насправді прізвище дідуся було подібне до Вирхомий.
Згодом, отримавши книжку, я зв’язався з Лорі у соцмережах. Розповів їй про свою роботу на радіо і про фестиваль Leopolis у Львові. Ми подружилися. Телефонували одне одному. Я раптом збагнув, що зустрів рідну душу. Так буває. Я добре знаю творчість Еванса, але бути знайомим особисто із жінкою, яка була поруч із ним останні 18 місяців його життя, — це особливий привілей.
Ідея про український переклад книжки була блискавичною. Я зателефонував Лорі й обережно запитав, чи цікаво було би їй видати цю книжку українською та завітати у Львів на Leopolis jazz fest для її спеціальної презентації. Відверто — Лорі була у захваті від цієї ідеї.
Далі був дзвінок небайдужим людям у Львові, і…
Я навіть не думав, що так важко написати передмову до українського видання «Кохання». Може, тому що йдеться про улюбленого піаніста і лірика. Може, тому що Лорі написала про те, про що взагалі важко говорити вголос. Написала так відверто і чесно (Лорі взагалі дружить зі словом), що позбавила відчуття, ніби читаєш чужі листи чи потайки підглядаєш крізь щілину непричинених дверей.
Ця історія кохання — неймовірна, тому що не вигадана. Іноді безмежно красива, іноді страшна і приземлено-життєва. Але справжня, як справжнє кохання. Коли двоє дивляться в одному напрямку, коли різниця у віці не має жодного значення, коли Він вчить її чути музику між нотами, а Вона — його — чути тишу між словами про кохання. І повірити у щирість цієї тиші. «Вони змогли відчути те, що самі назвали Універсальним розумом. Станом єдності».
Правду кажуть, варто обережно ставитися до своїх мрій, бо вони іноді здійснюються.
Хочу побачити Лорі Верхомин на землі її предків і родичів Еванса. На фестивалі у Львові, щоб вона розповіла цю історію іншим. Бо хто знає Білла Еванса краще за неї?
Певен, ця зворушлива розповідь актуальна і цікава сьогодні.
Бо у кохання немає минулого часу.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно