0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
«Ніжність - це вечірня втома». Відгук на книгу Людмили Таран «Остання жінка, останній чоловік»
Часом буває, читаєш довгий роман з великою кількістю персонажів, кількома сюжетними лініями, але він тебе не чіпляє, не лишає нічого по собі… Натомість короткі есеї та оповідання на кілька сторінок можуть підняти у душі цілий вихор емоцій, змушуючи переживати й проживати життя разом з героями. Людмила Таран, як гарний психолог (а кожен письменник так чи інакше трохи психолог), вимальовує у своїх новелах різні людські долі, аналізує людські душі. 
 
На сторінках книги ми зустрічаємось з різними героями та почуттями: перше шкільне кохання, яке проходить крізь все життя, дружба, ніжність, остання любов, жага до життя, втрата близької людини, буденність, пошуки щастя, відчай, щирість, розлука, зустріч, радість, смуток. 
 
Твори написані живо й органічно, так, що заплющивши очі, можна легко уявити пані Інну з новели «Остання жінка, останній чоловік» чи Юрія Андрійовича з «Фавна» та перенести їх у реальне життя. Ці герої тому й такі близькі, бо мають ті самі проблеми та екзистенційні переживання, що й кожна людина. Страх близькості та страх бути самотнім; бажання спокути своєї провини й бажання зберегти життя своїй дитині у будь-який спосіб; любов, яку не змінює час… Кожна новела охоплює певний життєвий епізод, розкриває сильну емоцію.
 
«Ніжність - це вечірня втома». Або ж «через іншого – єдиний спосіб нашого цілковитого зв’язку зі світом. Бодай на мить… За мить кохання відчуваємо смак безсмертя, тому що так цього почуття прагнемо. Навіть не відаючи космічної філософії».
 
 
Крізь всі новели проходять дві теми – любов та смерть. Вони наче сплетені між собою і крокують поруч. Кожен герой по-своєму переосмислює любов: для когось це перше почуття, для іншого – останнє; а для когось це туга за батьківщиною. Смерть – не лише як фізичний кінець (смерть улюбленої сестри), а й як кінець певного періоду життя, усвідомлення старості, неможливість повернутись у минуле чи розпочати жити по-іншому. 
 
Як казала в одному з інтерв’ю сама авторка, всі ці тексти є сеансом психотерапії, можливістю через життя персонажів віднайти себе, краще зрозуміти свої почуття, переосмислити себе, почати мислити ширше: «…люди скрізь однакові, тобто різні. А ми хочемо все підігнати під одну схему, під свої уявлення, стереотипи – так легше». Вчитися цінувати прості буденні речі, про які писала одна з героїнь – Зоя, дівчина з фізичними вадами: «стою», «іду»… Такі прості, звичні слова. А більшість людей навіть не замислюються, які вони щасливі. 
 
 
Вам може бути цікаво
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати
Avatar
"Остання жінка, останній чоловік", на мою думку, результат роботи людини, яка начиталася книжок, але таланту це їй не додало. Мене ця книга не просто "не зачепила", а навіть обурила. Друкувати таке - ошуканство, не менше. Вульгарність і несмак так і виїдають очі коли її читаєш. Я людина спокійна, але пані Таран вдалося пробудити в мені ненависть. Читайте достойне.
08-07-2017 21:18 |