0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Найкращі цитати «поетеси дитячих душ» Анджели Нанетті
Лауреатка Національної премії Андерсена, переможниця кількох престижних італійських літературних премій, авторка понад двадцяти книжок для дітей і підлітків, дві з яких увійшли до міжнародного каталогу «Білі круки», і просто знавець дитячих сердець Анджела Нанетті вміє писати про складні й важливі теми глибоко, чуттєво й дуже метафорично. Її книжки – це терапія для всіх, хто втратив віру у буденну магію й забув, що «найголовнішого очима не побачиш».
 
Українському читачеві італійська письменниця відома наразі двома книжками – повістями «Мій дідусь був черешнею» і «Чоловік, який вирощував комети» в органічному й поетичному перекладі Андрія Маслюха і неповторному оформленні Анастасії Стефурак. Попри сюжетні відмінності між творами, вони обидва про одне: про родинне коріння й пам'ять, втрату і пошуки, відданість мрії і вміння чекати, про щирість, справжність і потребу бачити не очима, а серцем. Книжки Нанетті хоча й торкаються болісних тем –  смерть, втрата, самотність, зневіра – сповненні світла й щастя, що розливаються кожною клітинкою тіла. Її герої – дорослі й діти – це завжди люди серця, які попри будь-які негаразди вміють відшукати свою зірку на небі й почути, як сміються дерева.
 
Письменниця відчитує в дитячих серцях найсокровенніше, про що говорить дуже тихо й обережно, водночас дуже промовисто й щемко. Її слова закарбовуються в серці й ще довго не відпускають. У ці зимові дні пропоную вам добірку найкращих цитат Анджели Нанетті. Про що вони всі? Про ГОЛОВНЕ!
 
«ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ВИРОЩУВАВ КОМЕТИ»
 
 
Мрії
 
 «…Без мрій нам не обійтися: лише вони й надають сенс нашому життю».
 
«Відмовлятися від мрій не годиться, навіть якщо вони від нас ідуть».
 
«Якщо вже на те пішло, то мрії покидають нас самі».
 
Вміння чекати
 
«Просто посіяти не досить, треба ще знайти підхоже небо, а тоді — чекати».
 
«Якщо ти не вмієш чекати, то навіщо тобі сіяти комети?»
 
Про щастя і нещастя
 
«І як розповісти про те щастя? Воно ж бо не зіткане зі слів, а невловиме й невідчутне на дотик, легке й майже незриме, наче дим».
 
«Може, причин почуватися нещасливим у мене й немає, та щастя це чомусь не приносить».
 
Цінність родинного тепла
 
«Мати батька — це дуже важливо. Батько всього вчить і робить так, що ти більше нічого не боїшся».
 
«Вони разом засміялися, і він побіг, огорнутий маминою ласкою, якої з лишком стало б і на те, щоб нагріти їхню оселю, і на те, щоб розвіяти низькі сірі хмари, які чатували на нього відразу за дверима».
 
«Міріам ані не здивувалася, ані не попросила пояснень; на відміну від пана Лоренца чи вчителя, слів вона не потребувала, бо читала у його серці».
 
«МІЙ ДІДУСЬ БУВ ЧЕРЕШНЕЮ»
 
 
Смерть очима дитини
 
«– Вона полетіла літаком? – відразу поцікавився я, бо вже одного разу літав з мамою і татом, і мені це дуже сподобалося.
– Ні, не літаком. Бабця Теодолінда померла.
Так я дізнався, що померти означає помандрувати на небо без літака і що там не місце ні гусям, ні дітям».
 
«У день похорону все ще більше заплуталося, бо хтось сказав мені, що у тому дерев‘яному ящику, на який наклали купу квітів, — бабця Теодолінда і що її несуть на цвинтар. Якщо вона там, усередині, то не може бути на небі; значить, мене обдурили».
 
«Натомість я після тривалих роздумів був упевнений: якщо ти не помираєш, бо, як сказав дідусь, тебе хтось любить, але водночас тебе не видно, то це означає, що ти перетворюєшся у щось інше. І якщо це так, то перетворюєшся ти, звісно, у те, що тобі найбільше подобалося, коли ти ще був живий. Тому бабця, ясна річ, перетворилася в гуску».
 
«Я давно помітив, що тільки-но мова заходить про померлих, усі раптом серйознішають і зітхають, навіть якщо ледь знали того, про кого говорять. Дідусь же, розповідаючи про бабцю, ніколи не виглядав сумним».
 
«Дідусь зовсім не божевільний і не злий, він тільки хворий. Тут, усередині, – і вона показала на груди, а мені пригадалася скалка в серці. – Коли померла бабця, він захворів від самотності, бо дуже її любив. Знаєш, старі – як діти, вони не можуть бути самі, бо потребують одне одного».
 
«Запам’ятай: доки тебе хтось любить, померти неможливо».
 
Магія життя
 
«Якщо слухати уважно і зосередитися, то можна побачити купу всякої всячини – так, ніби очі в тебе відкриті».
 
«Думаючи про дідуся Оттавіано, я завжди пригадую собі і той день, коли він навчив мене слухати, як дихають дерева».
 
«Якось він мені приснився: ми з ним гойдалися на гілках і перекидалися через голову, а черешня ціла аж трусилася – ніби від сміху. То був тільки сон, це правда; але якщо дерева дихають, то хто сказав, що вони не можуть сміятися?»
 
Вам може бути цікаво
Марія Титаренко: «Діти нас навчають. Навіть більше, ніж ми їх».
«Дівчина Онлайн» Зої Заґґ: уривок із книжки
Ми всіх тут знаємо: п’ять поетичних книжок «непоетичного» 2019-го
МВА за 10 днів
Сільбіґер Стівен
Виходить кулінарний записник за мотивами роману «Фелікс Австрія» та фільму «Віддана»
stary_lev Стежити
дописів читачів