0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
«Напівдикий»: живий, жорстокий та вільний
Вже за два тижні «Видавництво Старого Лева» випустить світовий бестселер – книгу британської письменниці Саллі Ґрін «Напівдикий», продовження історії «Напівлихого» Натана, якого не приймає його власний магічний світ. Напівкодовий, ні Чорний, ні Білий, і, все ж таки, добрий чи лихий? Пропонуємо найяскравіші цитати з нового твору. 
 
Увага! Книга не рекомендується до прочитання дітям, молодшим 15 років! 
 
***
 
Ніколи не припускав, що все піде аж так погано, хіба що я помру. Та я живий. Мені сімнадцять, і я повноцінний чаклун, який отримав три дари. Але я не певний, чи ще хтось залишився живий.
 
***
 
– …Я знав, що ти загинув. Я в цьому не сумнівався. Я плакав. Постійно плакав, Натане. Я хотів піти й розшукати твоє тіло, пригорнути його до себе й ніколи вже не відпускати, ніколи. Я б так і залишився з тобою поруч,помираючи з голоду, але принаймні я б помер, тримаючи тебе в обіймах. Це все, що я міг би зробити...
***
 
– Я можу показати тобі, які звірства викрила Селія, – Ван простягає мені якісь документи. – Тут фотографії Білих магів, яких катували і стратили за протест проти режиму Соула, а також інформація про кожного з них. Деталі про те, хто, коли й де. Смертні вироки, затверджені Соулом, – вона гортає документи. – Замордовані Чорні маги у Франції. Список імен.
 
***
 
Анналіза, ймовірно, не відчуває ні болю, ні страждань. Спить сном, схожим на смерть, і цей сон небезпечний, але вона, мабуть, не усвідомлює тієї смертеподібної частки свого сну.
***
 
І от я вже відчуваю пістолет у лівиці, задихаюся... І в цій імлі розрізняю тільки сірий Габріелів силует... І ще я знаю, що помру... Я не годен дихати. Мені потрібно дихати. Я знаю,  що мені залишилося кілька секунд...
 
***
 
Мене вражає те, як мало я думаю про тих людей, яких убив. Я гадав, що вбивць переслідують спогади про їхні жертв, але я майже не згадую про своїх. Хочу принаймні зараз поміркувати про них, виявляючи у такий спосіб сяку-таку повагу до них, а також, можливо, намагаючись переконати самого себе, що я не втратив остаточно здатність хоч щось відчувати.
 
***
 
ми рухаємося до жінки-блискавки. вона завмирає. Щось відчула. ми готуємося, напружуючи м’язи задніх лап. жінка-блискавка обертається. вона нас бачить. вона здивована, але не сахається. підносить угору руку, щоб наслати вітер чи блискавку, але ми вже стрибнули на неї. і вона вже на підлозі під нами, і ми тримаємо її мертвою хваткою. вона худа і крихка, але міцна й опирається нашим обіймам. 
 
***
 
Якщо ми все це переживемо, я буду з Анналізою. Знаю, що це ще не кінець нашим халепам, і на нас чекає той Альянс, тож мріяти про спокійне життя надто рано, але я буду з нею. Дуже хочу її по-справжньому поцілувати й робити з нею інші речі, про які мріяв усі ці роки, не маючи найменшої нагоди втілити їх, і ще...
 
***
Я так близько до нього, що наші губи майже торкаються, і я нахиляюся ще ближче, і ось уже торкаюся його губ своїми, знову називаючи його на ім’я. Це ніби цілунок і водночас – не цілунок. Але це приємно, і я хочу ще. Я ворушу вустами, не вимовляючи його імені, знову ледве торкаючись його губ, а тоді наближаюся й починаю пестити його вуста своїми. І він цілує мене. 

***
 
Намацую пульс, хоч і знаю, що її серце знову зупинилося. Не можу більше рахувати. Не можу цього всього бачити. От чорт. Чорт! Може, треба зробити масаж серця абощо? Для цього її треба покласти на тверде. Просуваю руки під її тіло й піднімаю її вгору, а вона така легесенька, занадто легка. Обережно кладу її на підлогу, бо не знаю, що маю робити далі.
 
***
 
Ґус думає, що я не справжній чаклун, бо я ані Чорний, ані Білий. Судячи ж зі слів Габріеля, я досконалий чаклун, в якому Чорне возз’єдналося з Білим. Для Білих магів я – Чорний. Для Ван я просто звичайний відьмак. А для батька... Я не певний, що саме він думає про мене. Можливо, варто запитати про це, коли він прийде сюди? Але я не ставитиму йому ідіотських запитань.
 
***
 
Так не мало бути. Не мало бути. Вона була розумна й добра, прекрасна Біла відьма... Її допитували, її катували... І це жахливо. Я такий розлючений, хочу ламати все і трощити, але Габріель мене стримує. І я не знаю, що мені робити, я нічого не можу вдіяти з цим... з цим усім.
 
***
 
– Буде багато стрілянини. І вже скоро.
– Так, буде багато всякого жахіття, дуже багато. Я бачу війни, жорстокі війни, і Тибр я бачу, що піниться від крові.
 
 
Вам може бути цікаво
Істина у вині: 7 книжок про п`янкі напої
Читання-реготання на довгі зимові вечори
Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
«Найважливіше – наприкінці»: роман про сімейне життя, яке ніколи не буває ідеальним
Пострадянський колаж Олега Сенцова
Галина Вдовиченко зустрінеться з читачами у Луцьку
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати