0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
«Моя дорога птаха». Уривок
Уривок із книги Ольги Кузьменко «Моя дорога птаха. Мамина книжка»
 
***
 
Найбільшим щастям у нас із ним були вихідні вдома на килимі. Можна було зі старих іграшок придумувати нові, слухати казки, які йому з Києва присилали дві мої сестри, що на той час навчались у консерваторії. Андрійчик сам сідав біля програвача, ставив пластинку, голка підскакувала – і починалася казка з музичними номерами. А коли одного разу приїхала бабця Марійка, половину казки програвач «змучився» відтворювати, і Андрійко сказав: «Я другу половину вам (він казав бабці «ви») всю-всю розкажу». І з усіма пристрастями та співами переповів другу частину казки. Так ми дізнались, що він їх знає напам’ять, усі до єдиного слова. 
 
Для мене було величезним щастям проводити з ним час удома. Нам ніколи не було сумно вдвох. Ми ходили гуляти, я розказувала йому старі і придумувала нові казки, але обов’язково зі щасливим кінцем, аби дитина не страждала від несправедли вості. Коли традиційно Андрійчика запитували: «А ти хочеш братика або сестричку?», він сам собі визначив свою позицію: «Хочу! Але старшого!». Ми з ним цього року навіть згадували той садочок. Я запитала: «Синонька, а ти пам’ятаєш свої переживання з тієї садочкової епопеї?» Він сказав: «Ні, я просто дуже ненавиджу чорнобривці і червоні півники, які були посаджені на території садочка. Напевно, як тільки ми входили в браму, я їх одразу бачив і починав плакати».
 
Якби мені тоді хтось дав таку можливість, яку зараз мають молоді мами, – три роки декрету, а не два місяці! Я була б на вершині щастя і нікуди би не віддала свою дитину. Щоб мій синочок мав мене неподільну – він у мене залишався єдиним. Я пам’ятаю його рученьку у себе в долоні – вона була хлоп’яча, широка, хоча дуже часто його називали дівчинкою, на що він глибоко ображався. 
 
У 6 років я повела його в басейн. До сьогодні пам’ятаю синочка у тому малому басейні, розгубленого, в бордових плавочках: «Мам, я боюся!». Але за 45 хвилин роботи з тренером Андрійчик уже ви конував «поплавок». Любов до плавання він проніс крізь усі роки.
 
«В Андрійка чудовий об’єм легенів, давайте серйозно займатися плаванням!» – сказав тренер, але ми вже займались музикою, тому часу на тренування не залишалося, тож ми відвідували басейн, коли могли.
 
А от у футбол ганяти Андрійко не любив, лише виносив хлопцям татів фірмовий волейбольний м’яч і кидав, а сам спостерігав, як вони ганяють, кричать. Я думаю, не сприймав тієї брутальності, яка присутня у футболі. Він був тонкосльозим, реагував сльозами й уже будучи школярем. Часом тато хотів його виховати на свій лад, але старання були марними: Андрійка ніколи не цікавила рибалка, він не залишався з татом уночі на озері, походив трохи на волейбол – і все.
 
Тато його повчав: «Ти плакса! В армію підеш з мамою, і вона на кухні буде чистити картоплю». Дитина плакала ще більше – маму шкода. Та я його запевняла, що зроблю в армії солдатський хор, – я ж музикант, і він сміявся крізь сльози...
 
У садочку подивитися його виступ було не реально – ролі були уже перекреслені тремтінням губи і пильнуванням, чи мама на місці.
 
У львівському цирку він так захопився повітряними гімнастами, що тато ледве встиг схопити його за штанці – Андрійко намагався скочити з верхнього ряду, як гімнаст.
 
Вам може бути цікаво
Галина Вдовиченко та 36 і 6 котів їдуть у Київ!
Осіння читанка: 7 нових книжок для молодших школярів
Роман Клочко презентує «Домівку для минулого» у Львові
«Франческа…» – супергероїня, сила якої – ті, хто поруч
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати