«Міністерство граничного щастя» – виклики для перекладача
28.08.2019
До зустрічі з відомою індійською письменницею Арундаті Рой, авторкою книжок «Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя» залишається все менше і менше часу. І ми, якщо чесно, вже не можемо дочекатися цієї події. Дізнаваймося, про що хотів би запитати в авторки перекладач книги «Міністерство граничного щастя» Андрій Маслюх.
«Якою мовою дощить над пройнятими мукою містами?» — ці слова з вірша Пабло Неруди Арундаті Рой зробила епіграфом до одного з розділів свого «Міністерства граничного щастя». Одне з питань, які я збираюся поставити їй наступного місяця під час BookForum, власне мови й торкатиметься, бо мені страшенно цікаво, якою мовою вона здебільшого думала, пишучи цей роман. «Здебільшого» — бо це точно була не тільки англійська. Так само, як у «Бозі Дрібниць» крізь майстерне плетиво англійського тексту прозирає рідна (чи бодай одна з рідних) для авторки малаяльська, вплив інших мов відчутний і в «Міністерстві», от лише цього разу це не малаялам, а урду, гінді, кашмірська…
Для перекладача працювати з таким текстом — ще той виклик, і якби не досвід роботи над «Богом Дрібниць», можна було б і розгубитися, бо читача тут з першої ж сторінки кидають на глибоке (а перекладач, як відомо, з усіх читачів найуважніший і найдоскіпливіший), і щоб утриматися на поверхні, треба докласти зусиль. Так, упродовж кількох місяців праці над цим перекладом урду-англійського словника я не закривав ніколи, згодом до нього додався ще й кашмірсько-англійський. А що вже казати про те, скільки всякого-різного довелося прочитати, щоб вникнути у контекст подій і розібратися, хто є хто. Наприклад, сучасних індійських політиків авторка справжніми іменами не називає, але десь до третини книжки я вже легко їх ідентифікував.
Взагалі, на місці тих читачів, які були у захваті від «Бога Дрібниць» і тепер свідомо чи несвідомо чекають чогось дуже подібного, я б не робив собі ілюзій. Між цими книжками — двадцять років. За цей час змінилося дуже багато, змінилася й сама авторка, і її бачення світу, і письмо. «Міністерство граничного щастя» — інакше. Тут теж багато страждання, багато понівечених людських доль, багато болю. Але є, як на мене, одна суттєва відмінність. «Бога Дрібниць» часом критикували за те, що там усе геть безнадійно. Так от, «Міністерство» такого гнітючого враження вже не справляє: надія там є. «Адже прийшла панна Джебін, панна Удая Джебін». Хто здолає усі п’ятсот з лишком сторінок цього роману й успішно добудеться до кінця, той одразу збагне, про що я J
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно