0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
«Міністерство граничного щастя» Арундаті Рой. Уривок із книжки
У середині серпня українські книгарні поповнить «Міністерство граничного щастя» – другий роман всесвітньо відомої індійської письменниці й громадської активістки Арундаті Рой, а вже за місяць сама авторка завітає до України, аби презентувати цю книгу українським читачам під час Book Forum. І поки чекаємо на вихід роману та візит письменниці, нумо читати уривок із книжки у перекладі Андрія Маслюха.
 
Зустріч з авторкою відбудеться у п’ятницю, 20 вересня, о 17:00 у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (Львів, вул. Академіка Володимира Гнатюка, 11) за участі перекладача книги Андрія Маслюха і головної редакторки «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки. 
***
 
ХВАБҐАГ, АБО Ж ОСЕЛЯ МРІЙ
 
Четверта з п’яти дітей у сім’ї, вона народилася у Шахджага-набаді — Старому Делі, місті в мурах, холодної січневої ночі, при світлі гасової лампи (саме зникла електрика).
Аглам Баджі, повитуха, яка допомогла їй з’явитися на світ, загорнула її у дві теплі хустки і поклала на руки матері зі словами: «Це хлопчик». З огляду на обставини, у цій помилці не було нічого дивного.
 
Коли Джаганара-беґум1 завагітніла вперше, то не минуло й місяця, як вони з чоловіком вирішили: якщо буде хлопчик, його назвуть Афтабом. Та коли минув належний час, у них знайшлася дівчинка, згодом — ще одна і ще одна. На свого Афтаба вони чекали шість років. Ніч, коли він народився, була у житті Джаганари-беґум найщасливішою.
 
Наступного ранку, коли сонце підбилося вже високо, а в кімнаті було тепло, вона розпеленала маленького Афтаба й заходилася вивчати його крихітне тільце: оченята, носик, голівку, шийку, підпахви, пальчики на рученятах і ноженятах. Саме тоді й з’ясувалося, що під хлопчачою частиною в нього загніздилася ще зовсім дрібна і не сформована, але безсумнівно дівчача частина.
 
Чи може мати перелякатися своєї дитини? Джаганара-беґум перелякалася. По-перше, серце у неї стиснулося, а кості, таке враження, просто обернулися на попіл. По-друге, вона глянула ще раз, аби переконатися, що не помилилася.По-третє — відсахнулася від того, що сама й породила; нутрощі їй зсудомило, а ногами потекла цівка рідкого лайна. По-четверте — замислилася, чи не вкоротити віку і собі, і своїй дитині. По-п’яте — схопила немовля на руки і пригорнула до грудей, сама ж тим часом уже летіла у прірву, що раптом розверзлася між відомим їй світом і світами, про існування яких вона й не здогадувалася. Там, у тій прірві, вертілося у безпросвітній пітьмі все, що доти не викликало сумніву, кожна-кожнісінька річ, від найменшої до найбільшої, вертілося — й утрачало будь-який сенс. В урду, єдиній мові, яку вона знала, все — не лише все живе, а взагалі все: килими, вбрання, книжки, ручки, музичні інструменти, — належало до певного роду. Кожна річ була або чоловічого роду, або жіночого. І стосувалося це геть усього — усього, за винятком її дитини. Так, безперечно, їй було відомо, що для таких, як Афтаб, існує окреме слово — гіджра. Ба навіть два слова: гіджра і кіннар2. От лише з двох слів мови не зліпиш, як не крути.
 
Чи можна жити поза мовою? Це запитання, звісно, не прийшло Джаганарі-беґум на думку зодягнене у слова, одним зрозумілим реченням. Вилилося натомість у безгучний, зародковий зойк.
 
По-шосте, вона помилася і постановила поки що нічого нікому не казати. Навіть своєму чоловікові. По-сьоме — лягла біля Афтаба трохи відпочити. Як християнський Бог, коли створив небо і землю. Тільки-от Він вирішив перепочити, надавши створеному світу сенс, а Джаганара-беґум прилягла, коли нею створене її світ сенсу позбавило.
 
Урешті-решт це ж не справжня піхва, сказала вона сама собі. Проходи закриті (перевірено). То лише така дитяча штучка, такий придаток. Хтозна, а раптом він закриється, або загоїться, або просто візьме і зникне. Вона молитиметься біля кожнісінької святині, яку тільки знає, і проситиме Всевишнього змилосердитися. А Той так і зробить, це й дурневі зрозуміло. Може, й уже зробив, але так, що їй іще невтямки.
 
Відчувши в собі силу вийти з дому, Джаганара-беґум першого ж дня взяла маленького Афтаба з собою до дарґи газрата3 Сармад-шахіда; туди було зовсім не далеко, якихось десять хвилин пішки. Історії газрата Сармад-шахіда вона тоді ще не знала й уявлення не мала, чому ноги так упевнено понесли її власне до його святині. Можливо, він сам до себе покликав. А може, Джаганару-беґум потягло до химерних людей, які стояли там табором і не раз трапляли їй на очі дорогою до базару Міна. Колись, у минулому житті, вона на них і не глянула б… ну, хіба що зіткнулася б із ними лоб у лоб. Тепер же раптом вони видалися чи не найважливішими людьми на світі.
 
Не кожен з-поміж тих, хто приходив до дарґи газрата Сармад-шахіда, був обізнаний з його історією. Одні знали її частково, інші не знали взагалі, ще інші вигадували свої версії. Більшості було відомо, що так звали єврейсько-вірменського купця, який прибув до Делі з Персії услід за коханням свого життя. Про те, що тим коханням був Абгай Чанд, юнак-індус, якого він зустрів у Сінді4, знав уже мало хто. Більшості було відомо, що Сармад зрікся юдейської віри і став мусульманином. І мало хто знав, що подальші духовні пошуки спонукали його відкинути й ортодоксальний іслам. Більшість чула, що він жив на вулицях Шахджаганабада як голий факір, а потім був засуджений до привселюдної страти. І мало хто чув, що причиною страти стала не поява на людях в оголеному вигляді, а відступництво. Тогочасний падишах, Ауранґзеб, викликав Сармада до свого двору і загадав довести, що він — істинний мусульманин, промовивши Каліму5: La ilaha illallah, Mohammed-ur rasul Allah — «Немає Бога, крім Аллаха, і Магомет — пророк Його». Голий стояв Сармад у Червоній Фортеці, де був розташований падишахів двір, перед судом, що складався з каді та маулан6. Коли він почав промовляти Каліму, у небі перестали плисти хмари, птахи завмерли в леті, а повітря у фортеці зробилося густе й непроникне. Та допіру розпочавши, тут-таки й зупинився. Сказав лише перші два слова: La ilaha. Немає Бога. І заявив, що продовжити зуміє тільки тоді, коли закінчить свої духовні пошуки і зможе прийняти Аллаха всім серцем. А до того часу, додав Сармад, промовляти Каліму означає лише глумитися з молитви. Відтак Ауранґзеб, вислухавши думку своїх каді, наказав скарати його на горло.
 
 
Втім, помилкою було би вважати через усе це, що ті, хто приходив віддати шану газратові Сармад-шахіду, не знаючи, який йому випав жереб, чинили так лише через свою необізнаність і легковажне ставлення до фактів та історії. Адже, ввійшовши до дарґи, пошукувачі Сармадового благословення відчували його дух — непокірний, завзятий, мало не відчутний на дотик і правдивіший за будь-яке зібрання історичних фактів. Він славив чесноту духовності понад таїнство (але ніколи її не проповідував), простоту — понад достаток, а ще — незламну екстатичну любов, якої не зрікся, навіть поставши перед загрозою фізичного знищення. Сармадів дух дозволяв тим, хто до нього приходив, узяти його історію і перетворити на будь-що, чого вони потребували.
 
Коли до Джаганари-беґум у дарзі звикли, вона почула (і переповіла далі) розповідь про те, як Сармадові стяли голову на сходах Джама-Масджид7 перед справдешнім океаном людей, котрі його любили і прийшли з ним попрощатися. Як його голова, вже відокремлена від тіла, продовжувала читати вірші і як він узяв ту речисту голову, геть невимушено, як бере свій шолом сьогочасний мотоцикліст, піднявся сходами у Джама-Масджид, а звідти так само невимушено подався прямо на небо. Саме тому, казала Джаганара-беґум кожному, хто хотів її слухати, у крихітній дарзі газрата Сармада (що приліпилася, ніби черепашка молюска, до підніжжя східних сходів Джама-Масджид, якраз там, де й пролилася і зібралася калюжею його кров) червона долівка, червоні стіни і червона стеля. Минуло понад три сотні літ, вела далі вона, проте кров газрата Сармада змити так і не зуміли. І переконувала: хоч у який колір фарбували б його дарґу, з часом та все одно червоніє сама по собі.
 
Коли Джаганара-беґум уперше проштовхалася крізь натовп — були там і продавці іттарів8 та амулетів, і сторожі прочанського взуття, і каліки, і жебраки, і безпритульні, і кози, яких відгодовували, щоб зарізати на Ід аль-Фітр (чи то пак на свято розговіння), і гурт тихих, пристаркуватих євнухів, які отаборилися під розтягнутим обіч святині брезентом, — та ступила до невеликого червоного приміщення, її пройняв спокій. Вуличний гамір послабшав і долинав тепер наче звіддалік. Вона сіла в кутку — дитина тим часом мирно спала в неї на колінах — і стала приглядатися до людей, як мусульман, так і індусів, що по одному чи по двоє заходили до святині і пов’язували на решітку довкола гробу червоні нитки або стрічки й обривки паперу, благаючи Сармада їх благословити. Лише помітивши напівпрозорого дідка з сухою, буцім паперовою шкірою і ріденькою, зсуканою зі світла борідкою, який сидів у іншому кутку і похитувався то вперед, то назад, безгучно ридаючи, ніби у нього щойно розбилося серце, Джаганара-беґум також дала волю сльозам. «Це мій син, Афтаб, — прошепотіла вона газратові Сармаду. — Я принесла його до тебе. Приглянь за ним. І навчи мене його любити».
Газрат Сармад так і зробив. […]
 
1 Беґум — в Індії, заміжня мусульманка знатного походження.
2 Гіджра (або кіннар) — термін, яким у країнах Індійського субконтиненту окреслюють гермафродитів, кастратів та трансгендерних осіб. У Пакистані, Індії і Бангладеш гіджри здавна об’єднуються у своєрідні спільноти й офіційно визнані третьою статтю.
3 Дарґа — мусульманська святиня, споруджена над могилою шанованого релігійного діяча, часто — суфійського святого або дервіша; газрат — почесний титул, що вживається перед іменем особливо шанованих людей, походить від арабського гадраг — «присутність».
4 Сінд — регіон у південній частині сучасного Пакистану.
5 Каліма — мусульманська декларація віри.
6 Каді — релігійний суддя в мусульманській громаді; маулана — вживаний переважно у Центральній Азії і на Індійському субконтиненті титул шанованого мусульманського релігійного діяча, зокрема, того, хто вчився у медресе, вченого.
7 Джама-Масджид — головна мечеть Делі, споруджена за могольського імператора Джагана і відкрита 1656 р.
8 Іттар (або аттар) — пахуча олива.
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на три книжки тижня про кота Сплета!
Топ-5 книжок для малюків
Я і Конституція: навіщо потрібні уряд та парламент?
Арундаті Рой про «Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя»
Будь еко: книжки для екологічно свідомого виховання дітей
Мистецтво стратегії. Путівник до успіху в житті та бізнесі від експертів теорії гри
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати