Мамо, що таке Євромайдан?
Бєглов Володимир
10.12.2013
Чому у школі мені було цікаво слухати вчительку християнської етики? Особливою релігійністю моя сім'я на початку 90-их не вирізнялася, до церкви ми ходили традиційно на Великдень, а якийсь особливий зв'язок з Богом вдавалося відчути, хіба коли ми зі сусідськими дітлахами ходили колядувати “новарадістьсталу”.
То чому за відсутності традиційного християнського виховання якісь малозрозумілі історії про неопалиму купину чи дванадцятьох апостолів так легко лягали на моє дитяче серце? Можна, звичайно, вигадувати теорії про трансцедентність і трансцедентальність, про таїнства і інші таїни, але це буде лукавством. Про Бога і його таїнства довелося думати вже у дорослому віці. А відповідь проста — я дивився телевізор.
Оскільки бідно-безбюджетні УТ-1 чи УТ-2 не могли не те що виробляти власної продукції, а й навіть закупити щось путнє, їм доводилося брати те, що дають. На початку 90-их особливо наполегливо давали заморські християнські програми і мультики. Там були і “Клуб Суперкниги” з її Робіком, і анімаційні серіали дизнеївської якості, і таке інше.
Отой таємничий і чужий Бог з ікон візантійського стилю поставав у телевізорі казковим, привабливим, “своїм”, він легко став частиною дитячого світу з його розмальовками, тетрісами і горішками “з жовтим клоуном”.Тому й уроки християнської етики були улюбленими — хотілося більше дізнатися про цього супергероя, хотілося зрозуміти, як з цим безумовно казковим персонажем можна поспілкуватися тут, зараз, безпосередньо.
Автори “Клубу Суперкниги” знали, що роблять. Хтось назве це просвітою, хтось — агітацією, інші — пропагандою. В будь-якому разі було використано просту формулу. Дитина — це чиста книга. Перші рядки, які там буде написано, визначають сюжетні лінії, набір персонажів, зав'язку-кульмінацію-кінцівку, цінності головних герїв. Саме тому у тій американській Суперкнизі Бог не міг бути незрозумілим, далеким і дорослим. Він мав бути тут, він мав бавитися з нами в наші ігри. І то спрацьовувало.
...Коли мене попросили написати про те, як говорити з дітьми про Євромайдан, хотів відмовитися. Я не є ні педагогом, ні психологом, ні дідусем якимсь. Звідки я взагалі можу знати, як спілкуватися з дітьми?!
Але ж, якщо розібратися, то Євромайдан — це теж казка. Тут є лицарі і принцеси, відьми і чарівники, армія світла і армія темряви. Тут діють традиційні закони казки і про це, напевно, легко розказати дітям. Про те, наприклад, як Злий Чаклун захотів перетворити ялинку на йолку. Але не знав, що до Зачарованої Галявини, де виросла зелена красуня, уже поспішають мільйони ангелів. Ну і так далі, додумайте самотужки.
Головне, мабуть, не перетворювати Євромайдан перед дітьми на виключно “дорослу справу”. Це не візантійський іконопис. Це не складні слова у вечірніх новинах. Це не війна, зрештою. Це те, про що переживають і що підтримують їхні батьки — найближчі мами і тати.
Це казка, у якій дуже чітко видно, хто добрий, а хто поганий. І ще це казка, яку ми з вами, дорогі дорослі, пишемо власноруч. І заради наших маленьких читачів ми мусимо зробити усе, щоб ця казка закінчилися щасливо.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно