0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Маленька людина та велика війна. Або ж Сучасні-українські-жіночі історичні романи.

vaenn 

Писати про книжки, які цікаві за змістом, але не подобаються за формою, чи не найважче. Особливо, коли йдеться про справді значущий зміст – тоді усі “Ну чому ж воно так важко читається?!” здаються нечемними. Ну, таке вже воно є. Мені не пішло, але розповісти варто.

Волєю судєб (а насправді – це абсолютно випадковий збіг) протягом останніх двох тижнів мені зустрілися два сабжа про Другу світову війну на українських теренах. Причому в першому випадку йдеться про окупацію підрадянської України, а в другому – переважно про “Перші Совєти” на Галичині. І ці книжки таки залишають по собі відчуття різних воєн…

Перший роман – “Вільний світ” Тетяни Белімової, прочитати який (якшо чесно) спонукала схвальна рецензія Антона Санченка. Це дуже стисла сімейна сага на дві родини, у якій більша частина безпосередньо змальованих подій відбувається у 1940-х.

Як для сімейної сага це направду невеличка книжка, в яку вмістилися згадки про Голодомор, розповідь про початок окупації Києва, оповідь про буття остарбайтерів у Німеччині, короткий огляд емігрантських настроїв тих “остів”, що вирішили не повертатися в СРСР, мотиваційні замальовки про тих, хто все ж таки повернувся, ремарки про “Як жилося за Завісою людям, у яких знайшлися родичі на Заході” і – через кінець вісімдесятих-початок дев’яностих аж до сьогодення. Між тим центральна частина стосується якраз остарбайтерів – усе інше дається плюс-мінус пунктиром, включно із концтаборами чи тим-таки окупованим Києвом. А Київ там цікавий (про що кажуть всі, хто книжку читав) – головні тутешні герої жили на Трухановому, поселення на якому по війні відновлювати не стали.

А взагалі – побудова “Вільного світу” добряче підгодовує синдром несправджених очікувань. Адже починається роман як історія про родину із трьома дочками (і десь там за обрієм майорить ще й син, щоправда, “найстарший, найкоханіший”), а, виявляється, головний герой там – хлопець-остарбайтер. Сюжетні лінії порскають в різні сторони, сходяться-розходяться, минають чекпойнти, але чомусь не там і не так, як мені ввижалося б… І то вже не кажу про те, як воно написано. Проте… Дивний й нечастий випадок – у “Вільному світі” зібралися майже всі нелюбі моєму серцю стилістичні прийоми: нав’язлива присутність “горішнього” автора, спекуляція на лейтмотивах, нав’язливі образи (один з головних – власне _назва_), логічні повтори, шалена кількість риторичних питань, на які миттєво даються риторичні відповіді (“Довіряють? Довіряють…”), тонни безособових речень та стрункі синонімічно-логічні лави “однорідних” (нє, іноді чесно однорідних) такого штибу: “Це – вторинне – сурогат – швидше даність – безвихідь?”. Одним словом – по-багатому написано, думала, під кінець кривавими слізьми вмиюся, але в останній третині тексту принад поменшало (чи я звикла).

З цієї точки зору “Вільний світ” став кактусячим читанням, але ж поміж стилістичними красотами там згадується – фіксується – проговорюється (пардон, не втрималася) документально точний досвід старших поколінь. У міру типізований і до того ж – упізнаваний. (Мамо, а у вас на селі було таке, щоб люди отак?.. – Та ніби ні, хоча, ти знаєш… Було!). Тож аж радити не буду, але переглянути – рекомендую. Може, краще зайде, ніж мені.

За дивним збігом другу книжку у цьому міні-огляді побудовано за схожими кресленнями, проте – офіційно. Тут теж починається і закінчується все розповіддю про дівчину, що дорослішала під час війни (а головним героєм двох частин роману з трьох є чоловік), але технічно зроблено цікавіше. І хоча я і до таких цікавинок готова не була. Це “Корнелія” Надії Мориквас – свіжовиданий “Старим Левом” документальний роман про воєнні Дрогобич-Борислав-Львів.

Двигуном сюжету та генієм чистої краси в цьому романі є цілком історична Корнелія Опришко – гімназистка-галичанка, сестра активістів ОУН, яку не оминули увагою НКВС-ники. Якщо у “Вільному світі” війна  здебільшого змальовується як хтонічний вихор, такий собі калі-юґа-концентрат, де мікро-рівень особистої відповідальності а-ля “Конкретне зло чинять конкретні люди” виходить на перший план лиш час від часу (і це, як на мене, найсильніші епізоди роману), то вся “Корнелія” – про цю страшну конкретику. Війна тут тло (з продуктами сутужно, а ще – “Тепер таких пишних не шиють – економія”), головна тема – репресії: переслідування, депортація, фізичне знищення, але також – духовне понівечення. Інший головний герой роману – поет, педагог, дипломат Петро Карманський, яким влада зацікавилася в інший спосіб, аніж Корнелією. Там і без Перших Совєтів образ був би цікавезний: оте саме ремаркове втрачене покоління на українському матеріалі – люди, травмовані не лише Великою війною, але й знищенням надії на державність. А радянський фактор додав ще ноток… тільки сприймати їх годиться однозначно.

“Корнелія” – не просто документальний роман. Його б можна було назвати “романом-репортажем”, бо цілком художній текст регулярно пірнає (чи випірнає?) в сучасність, в якій авторка змальовує подальшу долю своїх героїв, цитує діалоги з тими, хто дожив до наших часів, проводить екскурсії сюжетними місцями. Але за офіційним визначенням це “роман-есей” – з усіма гостро актуальними публіцистичними наслідками. І в цих моментах оповідь не просто розставляє оцінки, пережовує їх та вкладає в рота. Ні, вона тримає читача за горло, ніжно притискаючи, коли годиться: “Ковтай зараз! Сприймай як належить!”. Бентежний ефект, якщо чесно. І варіант роботи з історичним матеріалом незвичний. Цікава спроба дати обраним героям друге життя.

Вам може бути цікаво
«До музики» – роман про дві любові юного піаніста
Андрій Бачинський презентує книжку «З Ейнштейном у рюкзаку» у Львові
Даруємо знижку на книжку тижня: «Книжка про сміття»!
Катерина Калитко – переможниця конкурсу Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих
Інжир є метафорою єдності – кожна зернинка має знайти своє місце у ньому, – Мар`яна Савка
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати