Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Маленька книжкова поличка і її правила
Ольга Купріян, Oxytozen 
 
Я мама геть недавно, якихось 5 місяців. Набагато довше я читачка дитячих книжок – усяких, від найменших картонок геть без слів до найгрубших підліткових саг. Маленька книжкова поличка моєї дитини, яка ще навіть не вміє до ладу гортати сторінки, вміщує близько 200 назв книжок для дітей і підлітків (після ста я перестала вносити їх у базу, хе-хе). Підозрюю, що не всі з них ми прочитаємо, але правило – перше правило маленьких книжкових поличок – таке: має бути вибір.
 
Звісно, тут я лукавлю. Ви можете сказати, що дивно таке чути від літературного критика (людини, яка заробляє гроші тим, що вказує всім, що і як читати, що є «добра», а що – «погана» книжка). А якщо моя дитина вибере «погану» книжку? На те є друге правило маленьких книжкових поличок: вибір на перших порах формують дорослі, орієнтуючись на тільки їм відомі критерії – власний смак, думки критиків і позиції в рейтингах, поради друзів і знайомих батьків, якість паперу й ілюстрацій тощо. Але це правило діє тільки на перших порах. Відколи дитина може сама вибирати, вона має таке право. Навіть помилитися, вибрати дурну й «шкідливу» книжку (про всяк випадок у мене такі є, я їх і сама багато в дитинстві начиталася). «Погані» книжки існують як мінімум для того, щоб вигідно висвітлювати хороші.
 
Властиво, правила є тільки два. Решта – деталі. Головне – наявність цієї самої маленької книжкової полички в домі, каже в мені капітан очевидність.
 
Ось ви знову смієтеся. А дарма! Якось я вирішила опитати знайомих і незнайомих мам на предмет дитячого читання. Виявилося, що далеко не в усіх читак є власні книжкові полички. Тобто книжки в них у домі є, і читати діти люблять, а ось місця, де книжки живуть і звідки їх беруть, немає. Це приблизно так, наче у вас є одяг і немає для нього ні шафи, ні комоду, ні шухляд. Щось лежить на стільцях, щось у коридорі, щось на підлозі або на ліжку. Зорієнтуватися в цьому всьому вкрай складно, знайти потрібну блузку – практично неможливо, вибрати книжку – так само. Мені як дорослому читачеві важливо мати і шафу, і книжкову полицю. Велику і малу. Це організовує, створює простір винятково читацький, прикрашає кімнату й привчає до порядку, адже кожній книжці своє місце.
 
Як наповнити книжкову поличку?
 
Загалом є два принципи купівлі книжок для дітей і підлітків. Можна добирати читво, орієнтуючись на теперішні смаки дитини (що в умовах, коли наклади не завжди додруковуються, варіант доволі ризикований), або ж купувати «на виріст» (тут також є ризик, що дитина не читатиме цих видань). Оскільки я довгий час скуповую книжки для дітей та підлітків, використовуючи їх у роботі, наша маленька книжкова поличка сформована за другим принципом. Найвище я розставила книжки для «майже дорослих», нижче – для молодших підлітків, молодших школярів, дошкільнят і найнижче – книжки для тих, хто ще не читає.
 
Пам’ятаємо перше правило: на кожен вік має бути вибір.
 
Книжки для тих, хто ще не читає. На поличці для геть малявок я поклала книжки-картонки, книжки-картинки, книжки-іграшки, м’які книжечки. Їх зручно гортати, розглядати, жувати й гризти. Книжки на цій поличці не обов’язково мають слова. Є, наприклад, така, яку заряджаєш під лампою, і вона світиться в темряві. На сторінках – небесні тіла. З улюбленого – «Поросятко з картатою латкою» видавництва «Колесо», яке я всім і всюди раджу. Дві картонні серії «ВСЛ», до «Лугової лічилки» Катерини Міхаліциної ми з донечко навіть скали пісеньку. Є ще суто «прикладна» серія видавництва «Зелений пес» із жахливим дизайном, за якою, втім, добре гратися в пальчикові ігри й робити масажі. Я не чекаю багато від цієї полички, головна її місія – долучити малявку до світу книжок, навчити тримати щось рученятами, гортати сторінки і, коли мама не бачить, тихесенько погризти картонку.
 
Книжки для тих, хто переважно слухає. На поличці для тих, кому починаєте читати вголос, можна покласти короткі історії – ті ж таки книжки-картинки, в яких малявка вже зможе оцінити сюжети. Є книжки-білінгви видавництва «Братське», з яких улюблена – «Монетка / The Coin» Анни Хромової та Анни Сарвіри, є чудовезна серія про Петсона і Фіндуса. Книжки там великі й барвисті, з мінімумом тексту й великими ілюстраціями. Місія цієї полички – зберігати книжки, які мама й тато могли б читати на ніч нескінченну кількість разів.
 
Книжки для тих, хто починає читати сам. На наступній поличці живуть переважно вірші. Різноманітні збірки віршів різних поетів, ілюстровані різними художниками в різних техніках. Справжнє віршоване багатство. Вірші не мусять подобатися всім, зрештою, як і будь-яка книжка. Але я сама не велика прихильниця поезії, тому головна місія цієї полички – дати можливість знайти на ній те, що полюбиться. Це можуть бути смішнючі вірші Сашка Дерманського чи Юрія Бедрика, мовні ігри Івана Андрусяка чи ніжні історії Мар’яни Савки. Якщо моя донька ще й зацінить верлібри Василя Голобородька, я буду страшенно рада. А ще я люблю вірші наспівувати, тому це ще й розкішний пісенник, і до пісень щоразу можна придумувати іншу мелодію.
 
Для тих, хто впевнено читає сам. Вище йде проза. Спочатку – крупнішим кеглем із малюнками («ВДВ» Роальда Дала, «Вафельне серце» і «Тоня Гліммердал» Марії Парр, «Вечірні крамниці вулиці Волоської» Галі Ткачук, «Гаррі Поттер» Джоан Ролінґ, «Мій дідусь був черешнею» Анджели Нанетті, «Сині Води» Володимира Рутківського, «Привіт, це я!» Ніни Е. Ґрьонтведт та інших). Хай це будуть цікаві, захопливі, насичені пригодами, враженнями, почуттями книжки з різних країн. Читанина на цій поличці має приносити радість і нестримне бажання дочитати до кінця.
 
Для тих, хто переважно не читає. Найвище йдуть книжки, до яких треба буквально дорости. Сподіваюся, її моя донька колись доповнюватиме сама. Наразі там ті, які я й сама із задоволенням читаю (хоча це правило стосується всіх-превсіх книжок на малих поличках) – серія про Енн із Зелених Дахів, підліткові книжки видавництва «Урбіно», Діни Сабітової, Сергія Оксеника і «Помаранчева дівчинка» Юстейна Ґордера. Хоча в ідеалі, звісно, цю поличку заповнювати вже має сама читачка / читач. Головна опція цієї полички – заохочувати проводити біля неї час.
 
Дві книжкові помилки дбайливих батьків
 
Але поміж цим я мало не забула сказати найголовнішого. Є книжки без віку, такі, які цікаво читати будь-коли, хоч у 2, хоч у 22 роки (хоча це я, звісно, перебільшую). Добираючи видання для маленької полички своєї дитини, намагаючись вибрати для неї найкраще, найбезпечніше, най-най-най, батьки часто роблять дві помилки. Перша – орієнтуються на смаки себе в дитинстві. Забудьте. Є, звісно, книжки, які не старіють, такі, як твори Ліндґрен чи Енід Блайтон. Але не факт, що це стосується книжок Нестайка. Є купа сучасних цікавих книжок із проблемами, що суголосні сучасним дітям. Принаймні подумайте про це.
 
Друга помилка – вибираючи книжки для своїх дітей, батьки нерідко прораховуються з віком. Наприклад, вважаючи, що в десять років ще рано читати про кохання. А в п’ятнадцять – про секс. А коли ж про нього читати? Книжка – це друг, до якого не соромно звернутися в питаннях делікатних, про які не завжди можна чи зручно поговорити з дорослими. І, як кажуть, краще вже дізнатися про все звідси, ніж звідкись іще. До слова, про наркотики раджу мати на увазі роман «З ким би побігати» Давида Гроссмана. Про секс – «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінгер, про смерть – «Позолочену рибку» Барбари Космовської, про дітей-сиріт – «Три твоїх імені» Діни Сабітової. Я довго думала про питання моралі й убивства іншої людини, прочитавши «Напівлихого» Саллі Ґрін і «Голодні ігри» Сюзанни Колінз. Звісно, це далеко не повний перелік, лише орієнтири.
 
Насамкінець підсумуємо правила Маленьких книжкових поличок:
 
1. Має бути вибір.
2. До того, як дитина зможе вибирати книжки сама, орієнтуючись на свій смак, вміст полички формують дорослі.
3. Книжкам потрібне окреме місце – властиво, поличка.
4. Підбирайте одяг за фігурою, а книжки за віком, уподобаннями, питаннями, які цікавлять конкретного читача.
5. Немає ідеальної книжкової полички, так само, як і «правильної» чи «неправильної».
 
Ольга Купріян, літературний критик, авторка блоґу «Читацькі нотатки Христі Нечитайко», права лапа БараБуки («BaraBooka. Простір української дитячої книги»).

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage