Лютневий бук-лист: книги про любов і не тільки
Власенко Наталя
08.02.2017
Оскільки незабаром день закоханих, тему для бук-листа я недовго вигадувала. Деякі оповідання з приємністю перечитала, інші відкрила для себе вперше. До вашої уваги – добірка книг, які тією чи іншою мірою торкаються теми кохання. Не всі вони з неодмінним гепі-ендом, бо любов – це не завжди солодкий льодяник. У моєму переліку – оповідання й романи, які змушують замислитись.
«У кафе втраченої молодості» Патрік Модіано
Цього року я собі поставила новий book challenge – не просто багато читати, а читати книги Нобелівських лауреатів. Власне, з такої книги 1 січня я і розпочала свій рік. Модіано отримав Нобелівську премію у 2014 році. Він пише технічно, переплітає так, що не розрізниш мову оповідача та героя, насичує текст історичними деталями, спогадами, створюючи трохи химерний світ, в якому людині нема на що спертися.
Таким є роман «У кафе втраченої молодості» – реалістичний та ефемерний одночасно. В даному випадку кафе не просто місце, де можна поїсти, але своєрідне перехрестя, де зустрічаються люди. Хтось проходить повз, для іншого це кафе змінює життя назавжди.
Роман занурює читача у Париж 60-их років: Латинський квартал, кафе Конде, де в різний час перетинаються детектив Кеслей, прозаїк Ролан та 20-ти річна Лукі. Саме Лукі – загадкова дівчина – проходить через увесь роман. Про неї по черзі розповідають інші герої. Крізь образ цієї парижанки, яка відмовилась від свого минулого і шукає нові горизонти, Модіано розповідає історію кохання з детективними мотивами.
«Наталі» Іван Бунін
«Наталі» - оповідання зі збірки «Темні алеї», головною темою якої є, власне, любов. Ця тема є провідною для тієї епохи, коли писав Бунін.
Ще з давніх часів існує такий собі міф, штамп – про два полярні образи, між якими розривається герой: Прекрасна Дама й Демонічна жінка. Героїні оповідання Буніна – Наталі та Соня - відповідають цій класичній схемі. До Соні герой відчуває фізичний потяг, який ще на додачу пройнятий трепетом, що буває у юнака, якому вперше відкрились принади жіночого тіла. Щодо Наталі, то в ній він бачить натхнення, щось неземне й прекрасне.
«Натали нашему роману все-таки не помешает… Ты будешь сходить с ума от любви к ней, а целоваться будешь со мной», - каже Соня. Але вона помиляється. Любов та хіть, звісно, різні речі, але сформований любовний трикутник зрештою не задовольняє нікого…
Любов в оповіданні Буніна (як і в більшості оповідань «Темних алей») приречена: занадто могутні сили їй протидіють. Але Наталі говорить: «Разве бывает несчастная любовь?». Любити – вже щастя. Не чекайте на гепі-енд у кінці, але попри все оповідання не залишає трагічного післясмаку, лише світлий смуток.
Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене»
Роман-антиутопія, дія якого відбувається у Великій Британії XX століття, де люди клонуються для створення живих донорів органів для трансплантації. Головні герої роману виросли у спеціальній школі-інтернаті Гейлшем. Саме тут сформувався такий собі трикутник зі скромної романтичної дівчини Кеті (від імені якої ведеться розповідь), дивакуватого хлопця Томмі та ще однієї дівчини Рут, лідера по натурі.
Ніхто з героїв не розглядає можливість хоч якось змінити свою долю, піти проти системи. І донорство є для них такою ж нормальною і природною річчю, як для звичайних людей смерть. «Ми всі помираємо. Ніхто з нас насправді не сприймає життя і не відчуває його весь час».
Це своєрідний роман-притча, історія кохання, дружби і пам'яті, граничне уречевлення метафори «служити всім життям». Ішіґуро показує силу людської любові та дружби, які виникають попри зовнішні обставини.
«…Мені все ввижається річка, течія швидка-швидка. І двоє у воді, вхопилися один за одного, тримаються щосили, не хочуть відпускати - але врешті-решт доводиться, така там течія. Їх розтаскує, і все. Так ось і ми з тобою. Шкода, Кет, адже ми любили один одного все життя. Але виходить, що до останнього бути разом не можемо...»
P.S.: Роман вийшов українською в перекладі Софії Андрухович, художнє оформлення книги – у виконанні (думаю, для багатьох відомих) Оксани Йориш та Назара Гайдучика.
«Мистецтво любити» Еріх Фромм
Усі ми хочемо бути коханими. А ось чи вміємо ми любити? Ставили ви коли-небудь собі таке питання? Поставте і подумайте. Чи справді любов - мистецтво? Якщо так, то вона вимагає праці і знань. Чи може це тільки приємне відчуття, переживання якого – справа випадку, стан, в який ви впадаєте, якщо вам пощастить?
Еріх Фромм, найбільший мислитель ХХ століття, розмірковує на цю тему у своїй роботі «Мистецтво любити». Тут ви не знайдете точних відповідей і прямих вказівок – як жити, як любити, – але ви можете переосмислити свої установки, принципи, змінити своє життя, усвідомивши, нарешті, чого варто прагнути. Корисна книга для тих, хто хоче навчитися краще розуміти себе і людей, жити плідно та усвідомлено.
Рей Бредбері «Одна-єдина ніч»
Для багатьох читачів Бредбері асоціюється або з фантастикою, або з відомим романом «Кульбабове вино». Але ж він ще й автор чудових оповідань - тонких, душевних, романтичних, часом навіть сентиментальних. «Одна-єдина ніч» - з тих коротких романтичних історій, які не вражають яскравістю або динамічністю сюжету, проте неймовірно красивих та чистих, наче втілена метафора весни. (Оповідання входить до збірки «К западу от октября»).
«Повинна бути в житті така ніч, яка запам'ятається назавжди. Вона приходить до всіх. І якщо відчуваєш, що ця ніч вже близька, ось-ось настане – лови її без зайвих слів, а коли мине – мовчи про неї. Втратиш – вона, можливо, більше не прийде. Адже вона багатьма втрачена, багато хто навіть бачив, як вона відпливає, щоб ніколи більше не повернутися, тому що не змогли втримати на кінчику тремтячого пальця крихку рівновагу з весни та світла, місяця та сутінків, нічного пагорба та теплої трави, й потяга, який відходить... й міста, і далеких країв...»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно