Львів. Література. Натхнення
Власенко Наталя
17.02.2017
Насправді, дуже складно писати ці перші рядки, бо ніколи не знаєш, як почати. Я мала написати ґрунтовну рецензію… Але, боюсь, це буде пост любові до Львова й захоплення прекрасним літературним путівником, який щойно вийшов друком.
Львів. Він завжди був на грані, на межі, на перехресті – імперій, країн, національностей, мов… І саме ця перехресність, як мені здається, породила культурне багатство та літературну спадщину, завдяки якій Львів потрапив до програми ЮНЕСКО й здобув титул «міста літератури».
Чим, власне, можна виміряти «літературність» міста, його значущість? Кількістю письменників? Лауреатів міжнародних премій? Львів не є всесвітньовідомим містом, і тим більше не має (принаймні зараз) нобелівських лауреатів. Як писав Юрко Прохасько (а краще за нього я не скажу), «Львів не Париж, не Трієст, не Дублін, але також і не Цюрих, куди великі письменники люблять приїздити помирати. І все ж: цьому місту притаманний цілком неповторний літературний флюїд».
Львів – місто-еклектика. Тут спокійно співіснувала єврейська громада й вірменська, австрійська, польська, німецька культури. «Усі ці культурні традиції відбились у літературній спадщині міста. Розмаїття мов, імен, тем, локацій, стилів, світоглядів на спільному львівському ґрунті. Мабуть, єдине, що може перетворити цю неймовірну суміш у вишуканий коктейль, - це міф портового міста, яке ніколи не мало моря».
Щиро тішусь, що нарешті у Львова з’явився путівник – не просто цікавими місцями чи пам’ятниками, а саме путівник літературний, такий, що занурює читача у світ минулої та сучасної літератури міста, окреслює місця й маршрути.
До теми. Купити книгу "Львів - місто натхнення. Література"
Мені сподобалось, що це не роман, який треба читати послідовно, а вельми строката мозаїка з розповідей, фактів, есеїв; тут нема лінійного сюжету – можна читати з будь-якого розділу те, що цікавить саме зараз. А взагалі, найкраще почати читати книгу з кінця, а саме – з карти, яка пропонує пройтись маршрутами «Слідами Івана Франка» або «Місцями Лема у Львові». Ця карта – прекрасна нагода наново відкрити для себе Львів, подивитись на місто під іншим, літературним кутом зору. Адже для більшості туристів місто Лева обмежується лише площею Ринок, рестораціями, кав’ярнями та, у кращому випадку, кількома музеями. Навіть мені, людині, яка бувала у Львові десятки разів, привозила на екскурсії туристичні групи з Одеси, блукала всіма центральними й віддаленими вулицями міста, захотілось знову пройтись знайомими місцями, але вже з літературною мапою, аби подивитись на кав’ярню, де любив сидіти Франко, або побачити будинок, де провів свої перші двадцять років Станіслав Лем.
Хоч на обкладинці книги і написано «енциклопедичний путівник», це, за словами Катерини Міхаліциної, лише відправна точка на літературній мапі Львова, що приведе допитливого читача до потрібної йому інформації і наштовхне на глибші роздуми та дослідження.
***
P.S. Мій постскриптум – не зовсім щодо путівника, але точно про Львів, бо це місто, яке щоразу дарує мені море натхнення, в його кав’ярнях чи готелях мені багато пишеться, й після кожного львівського вояжу мої нотатники вкриваються новими поетичними чи прозовими рядками.
У цьому місті дуже багато любові. Любов – у всьому: витонченій архітектурі, старій бруківці, затишних кав’ярнях, книгарнях та музеях, залізничній колії і трамваях, старовинних соборах, картатих пледах на терасах кафе, старих квартирах з п’єцами, горнятках кави, яку п’єш о шостій ранку після одеського потягу, парках, що так рясно й гарно жовтіють восени…
Любов ніби у самому повітрі. Розливається ним, проникає в легені, селиться теплом десь всередині. Можливо, саме тому тут так легко дихається. Навіть взимку, коли морозно й холодно, ніколи не мерзнеш, бо всередині – любов. Або, принаймні, завжди є можливість забігти до однієї з численних кав’ярень й випити каву з цинамоном чи імбирем.
Любити це місто – вже щастя.
Але любити у цьому місті – не завжди історія з хепі-ендом, бо часто ці любові скороминучі, плинні й невзаємні, на відміну від тієї одної, яку шукаєш – високої, вічної, натхненної. Ті любові, ті чоловіки кружляли, немов карусель у парку, як ті сніжинки у вихорі, лишаючи по собі лиш холод й порожнечу. Але життя триває далі. Вічним лишається лише один мій роман – роман з містом. Взаємний та натхненний.
Дякую, Леве.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно