Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Літературний глінтвейн від Діккера: відлуння Твін Піксу чи сімейна драма
Так склалося, що обидва романи Жоеля Діккера «Правда про справу Гаррі Квеберта» та «Книга Балтиморів» потрапили мені до рук восени, але з різницею в один рік. Тож краще й бути не могло – історії молодого швейцарського письменника гармонічно вплітаються в запахи опалого листя та відчуття невідворотного наближення зими. Чому? Все досить просто.
 
Марина Бабкіна
 
По-перше, читання романів Діккера, можна порівняти зі смаженим насіння: не заспокоїшся, доки не перегорнеш останньої сторінки тексту. Адже твоя реальність миттєво розчиняється на теренах книги. І вже не треба ні опалення в квартирі, ні гарячого чаю, ні прогулянок осінніми парками – ти більше собі не належиш. Ти перебуваєш в уяві головного героя обох романів, молодого письменника Маркуса Гольдмана, який то з головою поринає в карколомну детективну історію в маленькому містечку з напрочуд романтичною назвою Аврора («Правда про справу Гаррі Квеберта»), то ретранслює трагічну історію свого непереможного дядечка Сола Гольдмана та його сімі’ї («Книга Балтиморів»).
 
 
По-друге, неоднозначність та складність головних героїв Діккера, якому, до речі, вдається цю роль приміряти в певні моменти історій навіть другорядним, на перший погляд, персонажам. Візьмемо, наприклад, Нолу Келлегран, п’ятнадцятирічну юнку, яка впродовж всього роману то помирає, то оживає в пам’яті мешканців Аврори – такого собі затишного та мальовничого діккерівського Твін Піксу, де кожен містянин обов’язково має власні скелети в шафі, так чи інакше пов’язані з Нолиним життям і смертю. Спершу дівчина постає перед читачем як життєрадісна красуня, та згодом її персонаж, попри такий ще тендітний вік, стрімко складнішає та обростає хитросплетіннями таємниць і прикрощів. З одного боку, Нола – напівсирота, непорочна донька місцевого священика, чиста та привітна, улюблениця цілого міста, а з протилежного – безтямна та вірна коханка дорослого чоловіка, з яким готова якнайшвидше втекти подалі від остогидлого дому.
 
Або ж брати Гольдмани з «Книги Балтиморів». Їхнє дитинство автор описує таким зразковим та ідеальним, що просто-таки важко в це повірити. Гіллель та Вуді, не рідні по крові, але єдині духом, завжди нерозлучні. Але хлопці швидко виростають, і магічні чари безтурботного дитинства щезають. І от вони вже студенти – ще брати зі зразкової сім’ї , але вже й суперники. Заздрощі, таємні образи, кохання без відповіді до однієї дівчини – все це дуже швидко набирає обрисів трагічної драми, яка підриває звичне комфортне життя усієї родини. В цій книзі не чекайте стільки детективного драйву та сюжетного хитросплетіння, як у «Правді про справу Гаррі Квеберта». Це історія про відносини між членами однієї сім’ї, їхні спільні досягнення та спільні провали. Зрештою, як воно часто трапляється і в житті реальному.
 
 
А ще це романи, безперечно, осіннього духу. В них відсутній натяк на вульгарність, несмак, вони дійсно літературно затишні. Обидва твори Жоеля Діккера можна порівняти з глінтвейном, випитим посеред прохолодної листопадової вулиці – приємний і сам процес, і зігріваючий медовий післясмак.
 
Якщо ж ви досі не знайомі з творами швейцарця, раджу не зволікати. Але, щоб повністю насолодитися всією літературною мозаїкою його всесвіту, читайте краще вдома. Інамагайтеся не брати їх до подорожі, бо ви наражаєтеся на небезпеку проґавити всі пам’ятки, просидівши в номері або на лавці тихого скверику, доки не дочитаєте роман.
 
Окремо кілька слів додамо про екранізацію «Правди про справу Гаррі Квеберта». Серіал, безперечно, знятий якісно: продуманий підбір акторів тішить око, а соковиті пейзажі Гусячої бухти буквально оживають зі сторінок роману. Проте, як воно часто трапляється в кінематографі, дуже складно перенести на екран всю сюжетну динаміку, якою насичена книга. І другорядним персонажам сценаристи не приділили достатньої уваги, в той час, як книжні образи наділені різними долями, страхами та особистим шармом. Тож, дивитися серіал варто, але краще спочатку прочитати книгу і сконструювати власну кінокартину в уяві, а вже потім порівняти її із запропонованим серіалом.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage