0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Лялька: Барбі. Оповідання про дитинство
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» побачила світ збірка короткої прози сучасних українських письменників про світ дитинності – «Лялька. Оповідання про дитинство». Ці твори — яскраві та щемкі, ніжні, а часом й болісні. Бо дитинство – час, коли все бачиться і сприймається так по-особливому, а спогади про нього залишаються назавжди: про друзів, пригоди, грандіозні відкриття, а ще про ляльки, з якими пов’язано так багато моментів в минулому. І сьогодні одним із таких спогадів поділилася упорядниця антології «Лялька», кураторка спецпроектів та редакторка «Видавництва Старого Лева» Ольга Ренн. Читаймо Підморгує
 
Барбі
 
Перші долари на нашу сімю впали з неба. Їх було двадцять. Однією купюрою. Ми з мамою йшли пізно ввечері з гостей порожніми вулицями і в якийсь момент побачили ту двадцятку під ногами. Повернути пропажу було нікому, й ми понесли капітал додому.
 
А в 1992-му то таки був цілий Капітал. Знайомі якраз рівно за двадцять доларів продавали швейну машинку. А це, що не кажіть, Річ. Шити мама не вміла, але планувала навчитися, майструвати модні та практичні речі для всієї родини. І в такий спосіб закрити цю статтю витрат раз і назавжди.
 
Вона радилася з друзями і кілька вечорів поспіль обговорювала переваги і недоліки того «Зінгера», вагалася, чи достатньо вправно вона шитиме і чи шитиме взагалі. Чи це хороше вкладення для двадцяти доларів? Словом, то було серйозне родинне рішення. Рішення року, не інакше.
 
Фото - Annie Spratt
Плани трішки сплутала я: розмістивши на шальках терезів ляльку Барбі. Ні, я її не просила. Я розуміла, що такееее й просити не варто. Про Барбі можна було просто тихенько мріяти і розуміти, що ніколи її не матимеш. Можна було ходити у величезний рожевий магазин на вулиці Менцинського і медитувати на ці чудові, нереальні рядки коробок. Можна було приходити до тьоті Ніни і розглядати старий каталог «Отто», сторінки про іграшки: Барбі в кареті з конем, лікарка Барбі, Барбі в костюмі для аеробіки з крихітними гантелями в руках, Барбі з Кеном, Барбі, яка народжує барбеня. Можна було приходити до сусідки-подружки Наді і дивитися канали поляків, де часто показували тих радісних дітей, які бавилися цими неземними ляльками, робили їм зачіски і навіть випшикували кольоровими спреями на волоссі візерунки, що з часом зникали. Магія!
 
Мама не могла не помічати мого захоплення, адже в омріяний іграшковий магазин ми ходили разом – «просто подивитися». І одного вечора, коли вчергове обговорювали долю двадцяти доларів і швейної машинки «Зінгер», сказала: «А, може, краще купимо для Олі Барбі?».
 
«Барбі? Чесно?». Коли я почула мамину пропозицію, взяла право голосу і висловилася, що купити Барбі – це прекрасна ідея, і будь-яка Барбі краща за швейну машинку приблизно у сто разів.
 
Мама думала недовго. Просто поглянула мені в очі. І наступного дня ми вирушили витрачати п'ятнадцять доларів, а саме стільки тоді коштувала найдешевша Барбі в магазині на Менцинського. І тішилися, що ще цілих п’ять – залишиться на якісь смаколики. 
 
 
Звалася та моя нова лялька – Барбі, бо як іще я могла її назвати? Мала кучеряве біляве волосся, зав’язане у пишний хвіст, була вбрана в купальник яскравого рожево-помаранчевого кольору і квітчасту міні-спідничку. Та найголовніше – у неї гнулися ноги в колінах, і ті ноги були взуті у розкішні рожеві туфлі на підборах! Це була найкраща лялька у світі, яка ощасливила мене на роки.
 
Мама так ніколи і не навчилася шити, а згодом зізналася, що до того діла у неї насправді ніколи не лежала душа. Просто тоді думалося, що коли на тебе з неба падає справжній Капітал, то треба купувати щось солідне, щось, що можна навіть передати в спадок. Швейну машинку, наприклад. А мама просто купила мені ляльку. Просто купила недосяжну мрію. І передала мені весь той Капітал любові, який наповнює мене та гріє і грітиме завжди.
 
Вам може бути цікаво
Бунт – це мій особистий спосіб дорослішання, – Мар’яна Савка
Оксана Забужко: «Ми маємо рабство безпам’яцтва, що виходить із страху розповісти своїм дітям про наші травми»
Мирослав Маринович: Андрей Шептицький був представником майбутнього у своєму часі
Ми недооцінюємо натяків і жестів. Але це теж комунікація, – Марія Титаренко
Олексій Кравчук: «Драматург – посередник між актором і глядачем»
Василь Махно про «Вічний календар»: Це історія без прикрас
stary_lev Стежити
дописів читачів