Країна мумі-тролів. Книга друга.
Константінова Ірина
17.03.2015
Ну от я і дісталася до прочитання другої, але не останньої книги про чудесних мумі-тролів. Почну з того, що складається вона з трьох розділів: «Мемуари тата Мумі-троля», «Небезпечне літо» та «Зима чарівниця». Отже, почнемо.
Під час прочитання першої книги мене турбувало питання авторитету батьків, який, як на мене, трохи похитнула автор. Адже одразу ми дізнаємося, що тато просто пішов шукати кращих світів, покинувши родину, а потім ще й мама відпускала Мумі-троля в небезпечні подорожі. У другій книзі, хоч сім’я вже разом і кожен з її членів завжди підтримує та допомагає, все ж виникають певні непорозуміння. Адже з’являються батьки двох героїв (Чмих і Нюхмумрик), які незрозуміло де були. Але так само вони швидко й зникли з розповіді. Та говорити про те, що через це книгу брати до рук не можна, я не буду. Адже друга книга про мумі-тролів цікава, захоплива, так само смішна та філософська, як і перша.
Якщо резюмувати зміст прочитаного, то вийде приблизно так: ця книга – про відповідальність, мрії, турботу, важливість родини, підтримку, вміння чекати і знаходити прекрасне у тому, що ти не любиш (переважно, через те, що не знаєш цього достатньо), а також миритися і розуміти речі, які від нас не залежать. І знову ж оптимізм та безпосередність, яким просто просякнута кожна історія.
Авжеж, слід відзначити бездоганний переклад Наталі Іваничук. Впевнена, що саме завдяки йому «Країна мумі-тролів» стає такою близькою читачеві. Це ніби спілкуватися з найближчим другом і не соромитися говорити теплі, дотепні, недолугі та милі слівця. Розкривати всіх карт не буду, це варто прочитати.
Також, як і у попередній книзі, автор продовжує спілкування з читачем. Цього разу вона пропонує подумати над тим, як вчинити у ситуації, що склалася з героями. Закликає до того, що не варто силувати себе тільки тому, що так потрібно або прийнято. Показує, якими непростими можуть бути відносини у колективі та які ми всі різні. А також зачіпає важливу для дітей та і дорослих тему смерті. Лишень один короткий епізод змушує замислитись читача і, можливо, по-іншому поставитися до цього.
« - Якщо хтось мертвий, то мертвий, - лагідно пояснила Вітрогонка. – Оце білченя з часом стане землею. А згодом на тому місці виросте дерево, по якому гасатимуть нові білченята. Хіба ж то так сумно?».
Між іншим, все закінчилося дуже добре. То ж читач не буде сумувати.
Наостанок хочу показати цитати деяких жителів Країни мумі-тролів, які вразили, розважили і дали відповіді на важливі життєві питання:
«Добре, хоч поцюняти випускали надвір!» (с. 14)
***
« -А ще ведуть розпутне життя, - повідомив Потішник.
- Розпутне життя? – зацікавився я. – Як це?
- Не знаю до пуття… Можливо, витоптують чиїсь городи та п’ють пиво…» (с. 74)
***
«- То, власне кажучи, - заговорила вона спроквола, - немає жодної потреби запрошувати отих родичів, якщо нікому з нас вони не цікаві? Правда?» (с. 250).
Тож, якщо ви готові ще більше полюбити Мумі-тата, зустріти нових героїв, пірнути з головою у неймовірні, фантастичні та чудасійні пригоди, а саме: підгодовувати морських русалок вівсянкою, пірнати за сніданком і грати у плаваючому театрі, - то вперед, якнайшвидше починайте читати другу книгу «Країну мумі-тролів». Єдине застереження, яке слід дати: не варто повторювати у реальному житті абсолютно все, прочитане у цій книзі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно