0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Книжка-проповідь: віра стала дійсністю
Марія Удуд
 
Андрій Зелінський, іл. Тенгрисов Максим, Халабуда Олексій. Соняхи. Духовність на час війни. - Львів: «Видавництво Старого Лева», 2015. - 128с.
 
«Аби ми жили сьогодні так, 
щоб їхні мрії стали дійсністю».
Автор 
 
Про це важко як читати, так і писати… Я двічі відкладала написання відгуку, а коли таки взялася за роботу, необачно розлила воду на клавіатуру…  Ця книга те, про що не можна мовчати, про те, що потребує проживання цілком і повністю, що забирає всі думки щоденно. Серце зривається від страху надмірного розцінювання когось/чогось та  невимовленої вдячності тим, хто ТАМ; тим, хто відважився відпустити найрідніших ТУДИ; тих, хто вже залишився на самоті ТУТ. 
 
ХТО –
 
Андрій Зелінський – священик Української греко-католицької церкви, член чернечого згромадження «Товариство Ісуса». Своє капеланське служіння серед військовослужбовців розпочав у 2006 році в Академії сухопутних військ у Львові, а з червня 2014 року бере активну участь у забезпеченні духовною підтримкою українських військових у зоні АТО. 
 
Це те, що можна довідатися про автора у книжці та на сайті видавництва. Автор веде свій блог на сайті Єзуїти в Україні, де можна прочитати кілька есеїв, які пізніше увійшли до книги «Соняхи». Також на інтернет-ресурсі молодих греко-католиків «Дивен світ» за тегом можна знайти матеріали про та від військового капелана Андрія Зелінського. 
 
Хто такий військовий капелан? Це священик в армії, який здійснює богослужіння, спілкується та духовно підтримує військовослужбовців, відспівує загиблих. Термін виник за часів життя архієпископа міста Тур - святого Мартина. Він був офіцером на військовій службі в Галлії, де зустрів жебрака, який не мав чим прикритися від холоду. Мартин розірвав навпіл свій військовий плащ «капу» і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св.Мартина стала предметом вшанування у армії. «Це служителі душі військовослужбовця». 
 
ПРО ЩО –
 
Про переживання подій на Сході України 2014-2015 років. По структурі книжки відразу видно, як згасають докори та лють учасника військових подій, а на зміну приходять співпереживання та  спокій. 
 
Безумовно, про рясу як символ і ознаку священства на війні. Справді, це те, що відрізняє книжку від тематично схожих. Про те, як важливо солдатам досвідчуватися тому, хто проповідує Слово Боже. Що переживає військовий священик, будучи таким же, як і солдати, людиною та чоловіком? «Боюсь, аби отрусивши його (болото-авт.) з ряси, не отрусити з пам’яті...».
 
Про духовний вимір співпереживання та духовні рефлексії щодо любові до ворога. Книжка очевидця найактуальніших та найсвіжіших подій, книжка-першоджерело, як я назвала її для себе, дає вдосталь причин для переконання, що на нашій війні присутній Бог.
 
Про Серьож та Ромів, Вань та Сашків, Василів та Міш, Бодів та Жень, Дім та Андрюх, Максимів, Колів та Віталіків, які пішли від нас у час війни. Про невідомих загиблих ХХІ століття. Про мрії солдат та мерехтіння свічок на Личаківському кладовищі. 
 
Про страх і співчуття, разом з тим – про виснаження психологічного ресурсу. Книжка-заспокоювач і надійний мотиватор у випадку, коли небо відображає очі найрідніших. Автор меншою мірою декларує людські емоції і переживання під час обстрілів, а більше заглиблюється в осмислення втрати найближчих друзів-солдатів. 
 
Про світло розуму і темряву фактів. Про політичне становище і очікування сильного лідера. І про наш народ, який лише хоче жити гідно. 
 
Поміж тим, будучи суб’єктивною читачкою, відчула трохи осуду, що показане двома паралелями: пікантні подробиці із життя зірок шоу-бізнесу та відстрілювання від регулярних збройних нападів (ст. 18); двадцятилітній Максим у військовому шпиталі та гламурно одягнені Максимові ровесники біля столичних клубів (ст. 23); сотні доларів на заморську відпустку та життя під кулями в умовах мінімалізму (ст. 24). Неоднозначно звучить висловлювання автора «уміють приховуватись за рясами від власної незначущості». Чи це звернено до братів за престолом? Чи таки до кожного з нас, хто «любить розмірковувати над канонічним правом та дошлюбною цнотливістю»? Усе це отець Андрій називає «шпагатом свідомості». 
 
ЯК –
 
Різнопланово. Тут є і російськомовний текст, і листи брату/мамі/татові, і короткі діалоги поміж есеями. 
 
 
 
КОМУ –
 
Перш за все, треба поставити запитання, про яку цільову авдиторію думав автор, коли готував книжку для друку. Боюсь зазначати когось конкретного, бо таку книжку читати важко, до неї треба бути духовно готовими.
 
Назви коротких творів звертаються до батька, брата, матері. Але чи зможуть слова однієї книжки заспокоїти серця найрідніших?
 
ЦИТАТИ –
 
Вечорами до намету навідувався Тарас, щоб у тиші осяяного мерехтінням свічок простору, читати псалми…
 
Бути поруч, коли сутінки починають огортати серце і свідомість чоловіків у військових одностроях, коли розпачливий гнів знечулює зранену людяність і паралізує життєву снагу, коли, стоячи над пошматованим і закривавленим тілом такого іще близького вчора друга, виснажений розум безпорадно б’ється об безвихідь ситуації, шукаючи якогось мінімального змісту всього, що відбувається навколо, коли темрява розпачу та біль втрати, коли смуток розлуки й потворне обличчя невідомого з огорнутих нічною темрявою бойових доріг моторошно вдираються у нетрі душі до найсокровенніших вимірів особистості, людині необхідна підтримка – змістовна та емоційно збагачена, жива. 
 
…я – безжалісний егоїст! Кожен раз, коли ознайомлююсь із переліком загиблих у ході АТО військовослужбовців, шалено боюсь зустріти там імена моїх найближчих друзів… тримаючи в руках імена чиїхось… найрідніших, найкоханіших, найкращих … 
 
Страждання творить простір залишеності, який тільки любов здатна трансформувати у простір надії!!!
 
Коли виходить із ладу генератор, запалюють свічку; коли стає самотньо, запалюють теплі спогади. Принаймні ті з них, у кого вони уже є...
 
Нас тут багато, але немає нікого, уявляєш, у кого б не було дітей. 
 
Гнуть матом і зі сльозами на очах читають молитви. 
 
Особливо схвилювалася і знову просльозилася, коли у купі особистих речей натрапила на ламіновану іконку з Богородицею. Ту саму, яку, випроваджуючи сина на фронт, поклала у кишеню, поближче до серця, із словами: «Пам'ятай, сину, мати завжди з тобою!..»
 
 
Пропоную також кілька порад військовослужбовцю, які отець Андрій оголошував для «Католицького Вісника» №6/2014
 
1. Молитва – це спілкування з люблячим Богом: не переставайте спілкуватися з Ним, не припиняйте розповідати Йому про ваш страх, гнів, ваші сподівання.
2. «Любов проганяє страх…» (1 Йн 4, 18). Коли страх починає долати наші переконання й дивним відчуттям пронизувати ціле тіло й усю душу, думайте про всіх, кого ви любите, і про тих, хто любить вас.
3. Пам’ятайте про слабших духом, про тих, хто потребує вашої підтримки. Будьте щедрі один до одного на братню любов. Ми несемо відповідальність один за одного.
4. Пам’ятайте про вірність: військовій присязі, рідним та коханим, батькам і дітям, Богові та Вітчизні.
5. Не забувайте: хоч би що діялося навколо вас, про вас завжди пам’ятають ті, для кого саме ви в цьому світі є найкращими та найдорожчими!
 
ПОДЯКА –
 
«Видавництву Старого Лева» за зацікавлення темою та продуктивну працю у підготовці актуальної на сьогодні (і назавжди) книжки про війну на Сході України, про найсокровенніше з поля бою, про віру та «невловиме світло неминучого світанку». 
 
АНОНС –
 
До наступної середи Христина Содомора готує відгук про книжку «Волонтери. Мобілізація добра», упорядник Ірена Карпа (Видавництво «Клуб сімейного дозвілля»). Я також приєднуюсь до читання, бо мала нагоду придбала цю книжку.   
 
 
Вам може бути цікаво
Передпродаж книги Галини Вдовиченко «Містельфи»!
Кожна третя електронна книжка – безкоштовно!
Даруємо знижку на книжку тижня: «Мистецтво війни»!
«140 децибелів тиші». Уривок із книги
Ілларіон Павлюк: «Головна мета книжки показати, що добро існує»
Футорський Любомир
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати