«Клуб червоних кедів». Уривок із книги
Старий Лев
23.07.2020
«Клуб червоних кедів» — серія книг іспанської письменниці Ани Пунсет. У центрі історій – четверо подруг-семикласниць, що вирішують створити свій клуб — з власними правилами і знаковими для них червоними кедами, які обіцяють носити повсякчас. На дівчат чекає чимало пригод, а їхній дружбі доведеться пережити не одне випробування.
Зараз ж пропонуємо почитати уривок із першої книги і дізнатися, як же у героїнь виникла ідея створити «Клуб червоних кедів».
2
Канікули розпочалися!
Лусія увімкнула світло, копнула пуф і вмостилася за комп’ютер. Коли господиня цієї кімнати ночувала в тата, він майже цілодобово стояв увімкнений, адже так вона могла безперервно бути на зв’язку з дівчатами.
«Операція “Червоні Кеди” розпочалася!», — написала Лусія у своєму статусі в Tuenti* й запостила фото, де вона щойно вийшла з перукарні. Гривка рівненько підстрижена й ідеально пряма до самісіньких брів, а руде волосся вже без посічених кінчиків. Відкинувшись на стільці з гнучкою спинкою, вона чекала на повідомлення від Фріди та Беа. Марта ж єдина з компанії подруг уже мала червоні кеди, тому в неї не було потреби замовляти їх на Різдво.
Лусію цілковито поглинула їхня нова спільна ідея. Почувалася, наче перед поїздкою, коли треба зібрати куписько речей і запхати все у валізу. Потім визнала, що більше не може спокійно сидіти й чекати, доки дівчата щось відпишуть. Уміння чекати, до речі, ніколи не було її сильною стороною. Роззирнулася, щоб хоч якось відволіктися. Справді, тато з Лореною підготували для неї чудову кімнату. Стіни були фіолетові — її улюблений колір. А над ліжком тато приладнав величезну дошку, аби вона могла туди чіпляти все, що заманеться. І Лусія, звісно ж, скористалася нагодою та почепила багато фотографій подруг, а також вирізок із журналів. Як-от єгипетські дюни, що мріяла колись побачити на власні очі. Ліжко було невелике, однак їй дуже подобалося, як стильно поєднуються покривало, стіни й лампа на стелі.
Взяла новесенький записник, який щойно одержала в подарунок. Поклала на стіл червоні кеди й на першій сторінці почала їх перемальовувати пастеллю. Ідея про те, щоб на це Різдво всі дівчата одержали саме червоні кеди, виникла незадовго до свята. Остання новина для всіх обернулася справжньою трагедією. Марта буде жити за кордоном! Від’їжджає напередодні Королів! У дівчат відібрало мову. Оніміла навіть Фріда, а вона — найбільше базікало в компанії.
Лусія, Фріда, Марта й Беа дружать із першого класу початкової школи. А зараз вони у першому середньої. І саме Марті випало першою розлучитися з подругами. А все тому, що її мама, німкеня, одержала чудову робочу пропозицію в Берліні, й відповідно, туди поїде вся родина. Насправді мама Марти поїхала ще минулого місяця, щоб уладнати організаційні моменти, але на свята повернулася, бо хотіла провести їх разом із сім’єю в Барселоні.
Лусія ніяк не могла усвідомити, що поїздка подруги, на жаль, не тимчасова. Вони вже більше не житимуть в одному місті, тому вирішили до дня від’їзду провести разом якомога більше часу. Переглянути всі фільми, які Марта ще не бачила. Наїстися вволю неаполітанок із шоколадом, адже саме таких Марта вже там не скуштує.
Переміряти нові стильні одежинки в магазинах, адже Марта саме їх уже не вдягне. Бродити по піску й дихати морем, якого в Берліні немає. Та цього все одно було замало, тому Лусія з дівчатами вирішили створити клуб нерозлучних подруг. Задум такий: незважаючи на всі кілометри, що дівчат розділятимуть, їхня дружба залишиться непробивною. Цей клуб забезпечуватиме їхню єдність, наче ніякої відстані немає. Вони теревенитимуть про щоденні справи, ділитимуться абсолютно всім і назавжди залишаться найкращими подругами.
До ідеї з червоними кедами дівчат підштовхнув один епізод, що стався між Мартою та Джулією, її класним керівником і вчителькою мови. Марта жила недалеко й завжди ходила до школи пішки. Одного ранку вона змушена була взути кеди. Останні дні дощило, і шкільні туфлі не висохли. Кеди були червоні, її улюбленого кольору. Побачивши цю з’яву, Ворона, як прозвали Джулію за чорний одяг та противний голос, обурилася, зупинила Марту біля дверей і не дозволила зайти.
— Де твої шкільні сині туфлі? — почався допит.
— Вони... вдома, — відповіла Марта, притиснувши білу в чорні цятки парасольку. — Вони змокли під дощем.
— Мене це не обходить! У такому вигляді ти до класу не зайдеш, — каркнула Ворона, довга, наче палиця.
— Але ж, пані Джуліє, в мокрих туфлях я можу застудитися! — обурилася Марта. На неї, бідолашну, на русяве, майже біле волосся досі падали краплі дощу.
— Мені байдуже, Марто. В такому вигляді ти до класу не зайдеш. Тепер знатимеш, що потрібно мати принаймні дві пари шкільного взуття. Перекажи це від мене й своїм батькам, — продовжувала вчителька, розмахуючи вказівним пальцем. Її нігті завжди були червоні, наче в крові.
— Але є одна проблема, пані Джуліє! Моя мама поїхала до Німеччини, і зараз ми живемо лише удвох із татом.
— Це не має жодного стосунку до взуття!
— Ще й як має! Вона поїхала до нашої нової домівки й забрала майже весь мій одяг, у тому числі й запасні туфлі!
Класна керівничка спершу завмерла з суворою фізіономією, а потім продовжила своє. Було помітно, що вона не терпить жодних заперечень, адже знову її обличчя набуло кольору гранату.
— Красуне, не смій підвищувати на мене голос! — вона знову погрозливо підняла вказівний палець. — Іди додому й перевзуйся хоч і в мокрі черевики! І чи справді вони мокрі? А коли повернешся, зайди у мій кабінет, матимеш додаткове завдання. Побачимо, чи навчить це тебе не розпускати язика, коли не слід.
Саме тоді до школи заходила Лусія й побачила, як Марта, зціпивши зуби, вийшла знову на дощ і кудись пішла. Пізніше Марта розповіла, що змушена була взути туфлі з наскрізь мокрими устілками, а до школи поверталася з жахливим чваканням від кожного кроку. Потім Ворона примусила її безліч разів написати в зошиті «Я не буду перебивати свою вчительку», наче вони жили в ті темні часи, коли ще мами дівчат були школярками. Як же це тупо! А вночі у Марти піднялася температура.
Захворіла вона так сильно, що останні дні перед канікулами пролежала із застудою і мало не пропустила шкільну виставу, яку готувала вся паралель. «Різдвяна казка» за мотивами повісті Чарльза Діккенса була останнім спільним виступом дівчат. Марта грала Привида Минулого — одна з центральних ролей.
А в перший день різдвяних канікул на світ з’явилася одна смілива ідея. Дівчата саме обговорювали Мартин від’їзд. Лусія поглянула на червоні кеди, і їй спало на думку, що вони могли б стати чудовим символом для майбутнього клубу.
— А що, як кожна з нас швиденько замовить їх собі на Різдво?
— Супер! І в кінці навчального року перед самим носом Ворони ми поскидаємо туфлі й перевзуємося в кеди! — Фріда спершу не зрозуміла глибину задуму Лусії, зате на ходу придумала помсту.
Дівчата з радістю підхопили ідею і вже намалювали в уяві скандальну картину.
— Оце пика буде у Ворони! — Лусія була сповнена передчуття.
Голосне пілімкання нових повідомлень змусило її відірватися від малювання. В Tuenti одночасно відписали Фріда й Беа. Всі мають червоні кеди! А Марта завершила переписку тріумфальним «Канікули розпочалися!!!» та купою смайликів.
Хоча Лусія насправді сумувала, адже завтра після обіду дівчата збираються у Марти на прощальну вечірку. Найважливішим для кожної з них було донести подрузі, що відстань не завадить їхній дружбі. Вони підготували альбом із червоною обкладинкою, куди повклеювали фото й вирізки найважливіших моментів їхнього спільного минулого. Хотіли, щоб Марта повезла цей подарунок у свій новий дім, і спогади назавжди залишилися з нею.
Раптом Лусія дещо придумала. Можна доповнити альбом щойно намальованими червоними кедами. Вони ж тепер набули для дівчат особливого значення. Це блискуча ідея!
Та щоб встигнути, треба поспішати. Лусія взяла червоний пастельний олівець і продовжила розмальовувати кеди. Щоб створити текстуру, вона спершу зробила швидку штриховку, потім обережно розтерла все пальцями. Малювання переносило Лусію до іншої галактики, де існували тільки вона та її думки. Це був найдієвіший спосіб відімкнутися від навколишнього світу й розслабитися. Вона ніколи не ходила в художку, де вивчають технічний бік малюнка. Однак малювала постійно, ще змалечку. Те, що бачила чи уявляла. Малювання було для неї життєвою потребою.
Завершивши малюнок для Марти, Лусія відклала його на ліжко, а сама згоряла від нетерплячки показати своє творіння дівчатам. Була така схвильована, що ледве заснула. І вже не чула, як незабаром до кімнати зайшов тато, щоб побажати доньці солодких снів та поцілу- вати в лоба, як він це завжди робив.
* Tuenti — назва мобільного оператора і соціальної мережі, яка у 2009–2012 роках була найпопулярнішою в Іспанії. Потім вона поступилася місцем Facebook, Twitter, Instagram та MySpace.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно