0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Історія однієї обкладинки: Тетяна Омельченко і «Югославія, моя батьківщина» Ґорана Войновича
Книжка Ґорана Войновича опинилася серед цьогорічних номінантів на одну з найпрестижніших літературних нагород – премію Центральної Європи «Анґелус». Непростий текст словенського прозаїка про події Югославської війни з одного боку вимагав строгого оформлення, а з іншого – чогось, що натякало би на наївність та дитячість, адже початково мова ведеться від імені хлопчика.
 
Дизайнерка не приховує, що образи для оформлення книжки «Югославія, моя батьківщина» давались їй складно, та, зрештою, знайшлися... серед старих іграшок. Як це було – читаємо розповідь Тані Омельченко.
Дизайнерка, ілюстраторка, викладачка комп'ютерної графіки та теорії дизайну.

– В цій книзі мене вразило те, що про військовий конфлікт розповідає дитина – дванадцятирічний хлопчик ділиться своїм баченням Югославської війни. З утратою батька, головний герой починає втрачати і матір, яка впадає у важкий стан. Швидко закінчується дитинство, і хлопчик потрапляє у страшний та зовсім незнайомий для нього світ, де він опиняється на самоті. До цього родина була усім його світом, тому найбільша трагедія в цьому конфлікті – саме втрата родини.
 
– Оскільки в цій історії набагато більше психології, аніж історичних фактів, я не хотіла в обкладинці експлуатувати візуальні образи самої війни чи елементи сюжету. Фотографії цих подій дуже важкі і занадто реалістичні. Виникло бажання передати бачення війни очима дитини. Я вирішила знайти оригінальну іграшку 1990-х років, репліку танка чи літака саме тієї моделі, яка воювала в Югославії. Це було непросто, довелось довго шукати і на блошиних ринках, і в онлайн-барахолках. В результаті, танк Т-34 став центральним об’єктом композиції.
 
– Ідея полягала в тому, щоб іграшка віддалено нагадувала реальний танк, але при цьому було очевидно, що це дитяча забавка. Я вважаю, що діти не повинні бавитись зброєю чи військовою технікою, в цьому занадто багато реалізму. Для мене дитинство – це територія фантазій і мрій, а не війни та вбивства.
 
– Червоний колір фону чаїть в собі жорстокість і небезпеку, але в чистому вигляді він надто різкий, тому я обрала м’якший відтінок. Тим паче не було бажання провокувати алюзії на радянську тему. Оскільки текст книги написаний від першої особи, назва на обкладинці написана фломастером від руки, імітує почерк дванадцятирічної дитини.
 
 
– Через лаконічний і простий образ я спробувала донести до людини, яка дивиться на обкладинку, те, що книга не про танк і не про війну, а про дитину, яка бавиться цією іграшкою. Чи може вже й не бавиться…
 
Вам може бути цікаво
Подорожі. Головоломки
Пантєлєєв Віктор
Гілл Майкл
Мейнард Марк
Расел Рут
Еверол Наєра
stary_lev Стежити
дописів читачів