0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Генрі Марш: «Хвороби духу не менш реальні, ніж хвороби тіла, а значить теж заслуговують на лікування»
«Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга» — друга книга всесвітньовідомого британського нейрохірурга та письменника Генрі Марша буде презентована в Україні вже за кілька днів. Основні теми твору: вихід на пенсію, старіння і смерть, яка невідступно ходить за людиною; страх смерті або ж, за Маршем, страх вмирання, який вбудований у нас еволюцією і який покликаний стимулювати нас жити тут і тепер... Читаймо яскраві цитати з книги! 
 
Чільна світлина - Monique Ford
 
Зустрітися з Генрі Маршем читачі зможуть у неділю, 17 вересня: 
 
10:30 – 11:45 – Прес-сніданок «Британія і Україна. Люди і книги» – «Львівська копальня кави» (пл. Ринок, 10) – Учасники: Генрі Марш, Філіп Сендс, Роберт МакКрам, Беа Геммінґ; 
 
15:00 – 16:45 – Зустріч з Генрі Маршем. Презентація його нової книжки «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга» - «Перший театр» (вул. Гнатюка, 11) – Учасники: Генрі Марш, Катерина Міхаліцина - Модератор Мар'яна Савка.
 
***
 
«Практична медицина — це й досі царина, де все залежить від людей, а лікарі — це аж ніяк не безгрішні боги, якими хотіли б їх бачити пацієнти. Лікарів — особливо хірургів — легко розбещує влада, яку вони здобувають завдяки своєму фаху. Отож всі вони постають перед дуже непростим завданням: знайти золоту середину між професійною безпристрасністю та добротою, між тим, щоб давати людям надію, і бути чесними».
 
***
 
«Ставши нейрохірургом, я поклав життя на те, аби зрозуміти, що розрізнення фізичних та психологічних хвороб оманливе або ж принаймні що хвороби духу не менш реальні, ніж хвороби тіла, а значить теж заслуговують на лікування».
 
***
 
«Кажуть, що краще піти надто рано, ніж надто пізно. Це стосується і професійної кар’єри, і вечірки, і навіть самого життя. Складність, однак, полягає у тому, щоб визначити, коли саме настає той слушний час».
 
***
 
«Пілоти цивільної авіації повинні підтверджувати свої вміння що кілька років, тож і лікарям годилося б так само, наполягають знаючі люди, адже і від пілотів, і від лікарів залежать життя інших людей. Тому, напевне, й виникла нова медична галузь — безпека пацієнта, яка намагається скоротити кількість помилок, що стаються в лікарнях, і яка часто несе відповідальність за те, що пацієнт таки зазнав шкоди. Безпека пацієнта багато в чому нагадує авіаційну. Позаяк сучасні лікарні — це надзвичайно складні місця, там багато що може вийти з ладу. Тому я розумію необхідність усіляких пам’яток і спроб прищеплювати культуру незвинувачення лікаря, щоб помилки та промахи легше можна було визначити і, сподіваймося, уникнути надалі. 
 
Проте хірургія має мало спільного з пілотуванням лайнера. Пілотам не потрібно вирішувати, яким шляхом летіти і чи вартує вирушати в подорож, знаючи усі ризики, та ще й потім обговорювати всі ці ризики з пасажирами. Пасажири, зрештою, теж не пацієнти: вони самі обирають, летіти чи ні, а пацієнти не обирають своєї хвороби. Пасажири майже стовідсотково виживуть після польоту, а от пацієнтам далеко не завжди щастить вийти із лікарні живими. Пасажири не потребують постійної підтримки й підбадьорення (окрім хіба того невеличкого жартику, коли стюарди й стюардеси вдають, ніби одягають рятівний жилет і збентежено показують на запасні виходи). Пілотам не доводиться мати справу зі схвильованими й допитливими родичами. Якщо літак розбивається, пілот зазвичай гине. Якщо під час операції щось іде не так, з хірургом нічого не стається, але на нього лягає важкенний тягар провини. І хірург повинен нести його, незважаючи на всі балачки про культуру відсутності звинувачень».
 
 
***
 
«Я завжди любив свій фах, навіть попри те, що часами він спричиняв мені нестерпний біль. Кожен день був цікавим. Мені дуже подобалося дбати про пацієнтів, дуже подобалося те, що — принаймні у цьому маленькому лікарняному болітці — я був доволі важливою персоною. Власне, я часто сприймав свою роботу радше як блискучу можливість переживати пригоди і самовиражатися, а не лише як фах. У ній завжди був глибинний зміст. Проте останніми роками моя любов почала згасати. Я схильний вбачати причину цього розхолодження в тому, що тепер працювати лікарем було все одно що стати гвинтиком у велетенській корпорації. Відчуття, що лікар — це особлива професія, зникло. Лікар — це просто ще одна з багатьох можливих професій, а я — просто член команди, хоч багато кого в ній я навіть не знаю».
 
***
 
«У Непалі пацієнти найчастіше бувають фермерами, водіями, власниками крамниці чи домогосподарками. Проте згадати, чим саме людина заробляє на життя, важливо не стільки з огляду на можливі професійні захворювання, як для того, щоб нагадати — перед нами жива людина, особистість, у неї є життя та власна історія, вона не просто собі анонімний хворий».
 
***
 
«Уміння представити справу дуже важливе у медичній практиці — воно потребує і хороших комунікаційних навичок, і аналітичного мислення. Короткий підсумок після детального розгляду примушує лікаря задуматися про діагноз».
 
***
 
«Мені часто здається, що щастя і власність пов’язані так само, як вітаміни та здоров’я: значна нестача вітамінів призводить до хвороб, але надлишок вітамінів нікого не робить здоровішим. Більшість із нас, я — точно, і батько мій так само — схильні колекціонувати речі. Однак надмір їх не робить нас щасливішими. А люди оцим своїм потягом до накопичення призводять планету Земля до занепаду: лісів стає усе менше, натомість полігони для сміття все розростаються і розростаються, викидаючи в атмосферу все більше газів, які спричинюють парниковий ефект. Як похмуро зазначив чеський романіст Іван Кліма, прогрес — це просто ще більше метушні і більше сміття. Точнісінько як на вулицях Катманду».
 
***
 
«Я помітив, що найважчі пацієнти у відділені інтенсивної терапії, ті, що були при смерті або в кого вже загинув мозок, частенько зникали до наступного ранку. Мені не хотілося запитувати, що з ними відбувається, тож минув якийсь час, перш ніж я дізнався, що родичі забирають їх додому, навіть якщо для цього потрібно вручну тримати їх на кисні. Усе задля того, щоб вони могли гідно померти в рідній оселі, в оточенні близьких, а не у стінах жорстокої безликої лікарні. Це мене вразило — таке людяне вирішення проблеми і водночас — найсумніше з можливих повернень додому».
 
***
 
«Надмірне лікування —  непотрібні аналізи та операції — ось дедалі значніша проблема сучасної медицини. Це неправильно, навіть якщо не шкодить пацієнтові. І тут дуже важливо зрозуміти, що інші люди бачать наші помилки набагато краще, аніж ми самі».
 
***
 
«Безпечна медицина, сказав я у своїй лекції, — це хороші колеги, які здатні критикувати нас і ставити наші дії під сумнів». 
 
***
 
Страх смерті глибоко вкорінений у наше єство. Вважається, що усвідомлення своєї смертності — це те, що відрізняє людину він інших тварин, а також потужна рушійна сила, що стоїть майже за всіма людськими вчинками та досягненнями. Так, слони можуть оплакувати мертвих і втішати одне одного, але наразі ми ніяк не дізнаємося, чи означає це, що вони також знають про свою смертність.
 
***
 
Життя за самою своєю природою покликане чинити опір смерті. Тому-то ми й запрограмовані на надію — завжди сподіваємося, що в нас іще є майбутнє.