0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Дитячі історії для всіх: про любов, сміливість і підтримку
Класно бути малим і щирим. Не боятися смерті, не цуратися любові. Слухати з дідусем, як дихає і сміється черешня. Збирати з бабусею квіти, трави та камінці для оберега. Жити у прабабусиному будиночку на дереві, і гойдатися на гілках черешні під час зливи.
 
Класно бути малим і щирим. У будь-якому віці.
 
Анджела Нанетті «Мій дідусь був черешнею»
 
Коли бабуся Теодолінда померла, дідусь Оттавіано осиротів. Він так сильно її любив, що не навчився жити без неї. Тоніно, від імені якого ведеться оповідь, обожнює бувати у нього в селі. Сидіти на гілках черешні Фелічії, яка росла разом із його мамою, готувати сабайон, няньчити гуску Альфонсину, говорити про бабусю Теодолінду.
 
Якось дідусь сказав Тоніно, що має у серці скалку. І через це він так сильно страждав, що одного дня опинився у безбарвному домі. І тоді Тоніно заплакав. Бо коли хтось, кого ти страшенно сильно любиш, опиняється у безбарвному домі, то і в твоєму серці з’являється скалка.
 
Наша любов до світу народжується в дитинстві, коли ти з дідусем слухаєш, як дихає черешня. П’єш домашній сабайон із вином – як дорослий. Вибираєш нареченого для гуски Альфонсини. І рятуєш дідусеву черешню, бо ж і він сам був черешнею.
 
«… Якщо ти не помираєш, бо, як сказав дідусь, тебе хтось любить, але водночас тебе вже не видно, то це означає, що ти перетворюєшся у щось інше. І якщо це так, то перетворюєшся ти, звісно, у те, що тобі найбільше подобалося, коли ти ще був живий. Тому бабця, ясна річ, перетворилася в гуску».
 
 
Повідомити,
коли з'явиться
Ми повідомимо Вас коли з'явиться цей товар на Вашу електронну пошту!
Бабуся Софії не схожа на інших бабусь. Вона вчить онуку пірнати у глибоку воду з розплющеними очима, майструє дивних тварин, вірить, що Бог має секретарів і не міг створити «такого нікчемства, як пекло». Удвох вони дрімають під деревами, збирають печериці, блукаючи островом, слухають вітер, пишуть книгу «Дослідження розрізаних хробаків».
 
«Лише один факт дуже заплутує усю справу: величезна різниця між половинкою хробака з головою і половинкою – з задком. Хробак не вміє рухатися задом наперед, тому має голову тільки на одному кінці. Та якщо Бог створив хробака, який може знову почати рости після розрізання навпіл, то, напевно, у його задку є щось таке, чим можна думати».
Бабуся – найближча подруга Софії, яка вчить її бути толерантною, сміливою, самостійною. Вони часто розмовляють про Бога і про ангелів, сперечаються. Софія не любить, коли бабусі зле. Бабуся не любить, коли Софія плаче. Тому вони дбають одна про одну, бо жити зі сльозами на очах і без ліків у кишені неможливо.
 
 
 
Коли твій дідусь не такий, як усі, це проблема. Дорослі не люблять дорослих, які поводяться не як дорослі. Дідусь лається, гупає кулаками у стіни, свариться із медсестрами. А мав би бути чемним і слухняним, як і годиться хворій людині.
 
Його розуміє лише онук. Він навідує чоловіка щовихідного, і навіть приносить для нього пиво. Пиво смакує дідусеві краще, ніж безбарвна лікарняна їжа.
 
Одного разу старий просить онука викрасти його, бо він має одну важливу справу на волі. І ніби між іншим щось бурмоче про брусничне варення. Можливо, ви подумаєте, що він любить варення. Але насправді він любить жінку, яка його готувала, і за якою він дуже сумує. 
 
А ще він сильно любить свого онука, який поверне його у щасливе минуле перед подорожжю у вічність.
 
 
 
Леля живе з мамою і татом у будиночку на черешні. Цей будиночок колись належав її прабабусі Стефанії. Про неї Леля знає небагато – бачила жінку лише на фото. Але це не заважає дівчинці любити і прабабусю, і свій дім.
 
Леля жила із батьками на черешні у мирі та злагоді, аж поки садибу, при в’їзді до якої росте дерево, не продали. Новий господар захотів відібрати у сім’ї будиночок, аби потішити свого сина Ричарда Синюпку. Вередливого хлопця Леля охрестила Свинопринцом. І одразу ж вирішила, що не віддасть будиночок чужим людям. Вона його відвойовуватиме, як це б зробила прабабуся Стефанія.
 
Сміливу, розумну, працелюбну та мудру дівчинку ви полюбите з перших сторінок – без варіантів.
 
 
 
 
 
 
Ульф Старк «Диваки і зануди»
 
Тираж закінчився
Мама Симони закохалася у зануду Інґве. І тепер Симона живе у новому домі, а ще мусить ходити до іншої школи. Для дванадцятирічної дівчинки – це справжній стрес. Вона боїться, що однокласники не приймуть її. Але діти радо приймають Симону. Щоправда – за Симона. І тут починається найцікавіше. У дівчинку закохується однокласниця. А вона, будучи дівчинкою під прикриттям, закохується в однокласника. І тоді гра у хлопчика їй набридає. Що робити? Як усім зізнатися, що вона не та, за кого себе видає? Симона розгублена, мама не помічає переживань доньки – вона витає у творчих хмарах. Добре, що у Симони є дідусь Іван. Мудрий, спокійний, розважливий. Він одразу збагнув, що онука втрапила у халепу. І він єдиний, хто розуміє її дивакуватість, бо він і сам ще той дивак.
 
«Усіх нас переповнюють сили, про які ми й гадки не маємо... Ми схожі на море, де повно риби, водоростей, течій, живих створінь та всякої дивовижної всячини. Зануди обережно зводять негарні вузькі мости над цими незнайомими водами. Бояться, що змокнуть і зіпсують черевики. А ми, диваки, бовтаємося у воді. Нас не зупиняють ніякі течії. Навіть якщо це небезпечно. І навіть якщо зануди дивляться на нас зі страхом та зневагою».
 
Джеремі Стронґ «Канікули з близнятами»
 
Мама Бренда, тато Рон, тринадцятирічний Ніколас та близнята Ребекка і Джеймс поїхали у подорож. З собою сімейство прихопило Куру Какуру та Василину Капустину. Помідорця, вона ж Ребекка, певна, що «в курей теж мають бути канікули, і що люди повинні робити курячі намети». Тому Кура Какура і Василина Капустина, морквяна лялька, опиняються у кемпінговому містечку.
 
«Ми вже в кемпінгу. Кура Какура теж із нами. Вгадайте, де мама її знайшла? Сирочок (він же Джеймс) нишком проніс її в автофургон і запхав у духовку! Це було єдине місце, куди мама не здогадалася зазирнути перед від’їздом».
Сімейству пригод не бракувало і вдома. Якось мама Бренда попрохала тата Рона придбати яйця. А він натомість придбав курей, які потім охороняв від лиса у крихітному дитячому наметі. Зі зброї мав при собі водний пістолет.
 
Тижневі канікули з близнятами були чудовими, а пригоди не завершилися і після повернення додому. У цій сім’ї не люблять нудьгувати, лаятися та ображатися. А хіба є щось більш цінне для дітей, ніж любов і розуміння батьків? Дехто вважає це сімейство божевільним, але насправді воно дуже класне.
 
 
Вам може бути цікаво
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
Пузік Валерій
Вечір у Візантії
stary_lev Стежити
дописів читачів