Минулої п’ятниці пані Ксенія Базилюк запросила мене на підсумковий концерт «Слава Україні! Героям Слава!», який організувала Львівська громадська організація «Союз Українок». Кожна дитина, яка виборола призове місце, отримувала дипломом і мою книжку «Казка про Майдан». Мені належало ці книжечки вручати.

Все наче просто і зрозуміло. Проте… На свою місію я чекала за сценою, де мене просили підписати книжки. Тож мала можливість чути усе, що відбувалось на сцені, та бачити дітей, які лише до виступів готувались.

Отак, мимоволі вслухаючись в тексти віршів і пісень, які діти самотужки писали спеціально для конкурсу, згадала раптом, що і я ще наче так недавно була… підлітком. Згадала свої геть щирі і подекуди страшенно максималістські погляди, свої бунти проти розмаїтих несправедливостей…

А ще я згадала, що у тому віці все по-справжньому: і коли любиш, і коли ненавидиш…

Особливо виразно відчула це, коли на сцену вийшов Тимур Баратов. Це, мабуть, я вперше побачила людину «звідти»: з іншого, відмінного від мого позірно-спокійного, світу. Я дивилась на його спину в камуфляжному однострої, та що я бачила? Бачила, і, вірніше, - чула, бо говорив він до залу, дуже скромного, тихого, виваженого чоловіка. Говорив без пафосу, без надриву і трохи наче втомлено…

А далі вийшло так, що саме він вручав дітям мою «Казку про Майдан». Знову бачила його зі спини, зате тепер зблизька, бачила, як реагують на нього діти. Були менші, що приймали дарунок, опустивши очі, роняли тихе «дякую» та спішили повернулись на своє місце на сцені. А були старшокласники, хлопці, які підходили до нього і розмашисто, геть по-дорослому тиснули руку, з щирим захопленням дивились просто в очі й також дякували… Були і дві дівчини-старшокласниці, які, не залежно одна від одної, підходили до Тимура, м’яко, по-дівчачому подавали руку і щось шепотіли… Без тіні усміху, без тіні зніяковіння…

Лише можу здогадуватись, що саме ці дівчата йому казали. Мислю, що не просили, не благали, а наказували повернутись живим…

І лише після традиційних фото на пам’ять, після того, як сама зустрілась з ним очима, після того, як повернулась додому зрозуміла, що ці діти геть не схожі на нас.

Це діти, які попри власне бажання за один рік стали дорослими. Це діти, які вчаться жити і вчаться любити поряд зі справжніми, а не телевізійними, не історичними і не книжковими героями. Це діти, які на власні очі побачили: Герої не вмирають.

Велика шана дітям, що взяли участь у цьому конкурсі, і велике дякую усім, хто допоміг їм висловити свої емоції за допомогою слова, малюнка та пісні.

P.S. Діти, які створили малюнки для конкурсу, передали свої роботи через Тимура Баротова для солдат у зону АТО.

Довідка:

24 жовтня у будинку культури ім.Гната Хоткевича відбувся підсумковий концерт «Слава Україні! Героям Слава!», який організувала Львівська громадська організація «Союз Українок». Нагороди учасникам вручали: автор книжки «Казка про Майдан» Христина Лукащук; співак та композитор Остап Канака; солістка Львівської філармонії Оксана Мацегора; громадський діяч, журналіст, актор, режисер, боєць «Айдару» Тимур Баротов; педагог Львівської лінгвістичної гімназії Василь Підгірський.