«Читландія»: Як ми з Тарасиком «Про кита» читали
Малетич Наталка
28.07.2014
Коли Тарасикові вже виповнилось два місяці, я зауважила, що він почав активно реагувати на віршики, які я йому декламую, та пісеньки. Він зосереджував погляд на моєму обличчі, і якщо якісь сполучення звуків йому дуже подобались, то усміхався. А десь ближче до трьох місяців почав і собі щось лепетати у відповідь.
Мушу сказати, що в мій дитинозабавляльний «репертуар» входить декілька віршів, які мені ще мама розповідала, а здебільшого – твори з абабагаламагівських «Улюблених віршів» та абетки, які я читала Вітусі, коли вона була маленька. Тож саме абетка, у якій коротенькі (здебільшого на строфу вірші) і виразні та яскраві малюнки Костя Лавра, стала першою книжкою, яку я гортала й читала маленькому Тарасикові. І він довго затримував погляд на малюнках, проте літери, гадаю, наразі його не надто зацікавили. Хоча…
Немовлята, дарма що самі не розмовляють, дуже полюбляють, аби до них балакали. А що вже казати не просто про розмову, а про вірші, в яких слова складаються в чудесний спосіб – римуються, і мають особливу ритмомелодику!
Тож ми вирішили «Абеткою» не обмежуватися і взялися з Тарасом до поетичної новинки для дітей від Старого Лева – книжки Оксани Лущевської «Про кита». У ній – чудові ілюстрації Віолетти Борігард, до речі, також розраховані на малих дітей – у них немає надмірної деталізації, часто вся увага зосереджена на «героєві» вірша: наприклад, повітряному змієві, китові, пеліканові чи восьминогу. А мені – зізнаюсь «по секрету» – дуже сподобались хвацькі вуса черепахи-тата.
Самі дитячі вірші Оксани Лущевської приваблюють грою звуків, їхніх сполучень, звуконаслідуванням. Наприклад, Тарасикові, хоч він ще й дуже крихітний читач, а радше слухач віршів, дуже сподобалося повторення звуків: чап – чап у вірші про чайок. Щоразу, коли я читала а потім і декламувала з пам’яті йому цього вірша, він уважно слухав і дуже тішився, даруючи свої найчарівніші беззубі усмішки.
Думаю, коли синочок підросте, то оцінить також і вірш – своєрідну гру-гукалку про черепашенят, які розгубились хто куди, і про краба – особливо, коли доведеться вчитися вимовляти букву «р».
Цап-царап
Лізе краб.
Клешні вперед,
Дере-дере.
Я його не бою-ю-ю-сь!
Тпрусь! Тпрусь!
Що цікаво – майже кожен віршик з книжки при читанні вголос так і проситься, щоб його наспівувати, а особливо вірш «Про кита», який і дав назву збірці, та про камбалу. Як на мене, причина такої наспівуваності – в асонансах, тобто нанизуванні повторюваних голосних звуків. Так, у вірші про камбалу, це повторювання «а»:
Камбала
на карнавалі була,
ла-ла
Натанцювалась – аж
ледь приплила,
ла- ла…
А у вірші про кита – алітерація, себто нанизування приголосних: т, х, в, р, с:
Я знайду кита,
Тра-та-та,
Вхоплюсь за хвоста,
Тра-та-та,
Верхи на киті,
Тра-та-і,
Попливу у води густі…
Словом, вірші у цій книжці дуже добре придадуться, аби в дитини вироблялось відчуття мови, ритму. А також малята, для яких головна діяльність – забава, зрозуміють, що віршики – це мовна гра, і то дуже прецікава й весела. Тож, думаю, ми з Тарасиком ще не раз повертатимемось до віршів із цієї книжки – і для того, щоб пізнати мешканців моря та океану, і щоб побавитись у рими, і, звісно, щоби осідлати кита, тра-та-та)))
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно