Чому і як: книги про людську поведінку
Синьоок Тетяна
25.03.2019
Існує два погляди на дитинство: як на найщасливіший період життя людини і як найбільш травматичний. Здається, це саме можна сказати і про так званий «період розквіту» особистості, що триває від двадцяти і до тридцяти років.
Сьогодні, у XXI столітті, «розквітати» стає дедалі важче, бо, окрім особистих неспівмірностей від очікування VS реальність, молода людина зазнає сильного суспільного тиску (надто якщо вона до тридцяти років не створила сім’ї, не знайшла роботи мрії чи не має житла). Саме для того, щоб не втратити себе в чужих шаблонах або щоб не страждати від власного «похмілля очікувань» американська лайф-коуч Крістін Гесслер написала «Маніфест двадцятирічних».
Ця книжка передусім збірник історій проблем і їхнього подолання, а вже потім щось, що ми називаємо мотиваційна література. Читати її – ніби сидіти в колі однодумців, які так само як і ти мають якісь проблеми, визнають їх і готові боротися. Проблеми, ясна річ, різні: когось не влаштовує зовнішність, хтось у 25 переживає друге розлучення, а хтось ніяк не може знайти роботи до душі. Універсальних рецептів подолання цих проблем не існує, але є певні установки, які допоможуть дивитися на ситуацію холодним розумом і легше їх переживати.
Що ж варто собі декларувати відповідно до досвіду героїв книжки? Ось кілька висновків:
- Так, у віці від двадцяти до тридцяти і справді закладається багато аспектів майбутнього. Проте ні, це не є ані найщасливіший вік, ані такий, протягом якого людина мусить досягти всього.
- Так, гарантій щастя не існує. Але людина не така вже й безпомічна: більшість важелів щастя завжди в її руках.
- Натхнення можна не дочекатися. Зате його завжди можна змоделювати.
- Починати зміни варто з питань “Хто я”, “Чого хочу?”, “Як мені цього досягти”.
- Романтичні взаємини - це дослідження, а не ознаки фатуму.
- Слухати треба передусім себе, і вже потім інших.
Звичайно, без життєвих прикладів ці установки звучать трохи загально, але краса книги «Маніфест двадцятирічних» якраз і полягає у прикладах, в історіях поразок і маленьких перемог над собою. Тому якщо вам від двадцяти до тридцяти років і ваше життя часом видається гидким каченям поміж лебединої зграї, «Маніфест двадцятирічних» покаже вам різні ракурси на життя і, ймовірно, допоможе змінитися на краще.
Тираж закінчився
Спостерігаючи за англійцями, спостерігати за собою
Після прочитання цієї книжки я не можу спокійно їсти яблука цілими: в Англії так роблять хіба простаки. Представники вищих суспільних прошарків поріжуть яблучко й неквапливо смакуватимуть по шматочках. Я якось узагалі не задумувалася, що в 21 столітті живе-процвітає європейська країна з таким зашкварним культом класовості: тут усе пронизано нею – від способів вимовляння окремих звуків до страв на весіллі, марок авто та імен дітей.
«Як добре, що я не в Англії», – спершу подумалося, коли дізналася, що імена для більшості мешканців туманного Альбіону аж ніяк не важливі: «Англієць не хоче знати, як вас звуть, і не називатиме свого імені, аж поки ви не досягнете вищого ступеня близькості – скажімо, візьмете заміж його дочку. Нащо ті імена!». Я вже побоювалася, що безліч незграбних умовностей у поведінці англійців мене заочно розчарують, аж раптом усе врятував гумор: так-так, той самий англійський гумор з неминучим підтекстом, іскриста іронія самої авторки Кейт Фокс (недарма ж вона англійка) і соковитий український переклад Марти Госовської. Це було щось! Потроху мені нестерпно захотілося в Лондон, аби зайти в паб і перевірити, чи справді там заведено пригощати офіціантів замість чайових (бо це – образа).
Мені захотілося дізнатися, чи справді англійці такі незграбні під час знайомства, чи такі екстраввічливі й зациклені на класовості. Невже вони й замовляючи страви в ресторані так сильно переймаються враженням, яке справлять на друзів. Та що там меню: вже те, як ви називаєте вечерю – dinner чи supper про вас усе скаже (хвала богу, що в Україні є тільки одна вечеря). І все-таки, хай як я протиставляла себе чванливим англійцям, наприкінці книжки вирішила, що і в мені чимало типових «англійських» рис, причому як аристократичних (ха-ха!), так і середньокласових. Особливо помітила це, коли під час читання книжки в метро якийсь незнайомий хлопчина, перехилившись мені через плече, дзвінко вигукнув просто у вухо: «А що це ви таке цікаве читаєте?». «Ох мені ці простаки без поваги до приватного простору», – подумала я вже майже зовсім по-англійськи. А потім замислилися: як би було круто мати таку книжку про українців! Легку, веселу, самоіронічну й пізнавальну. Про правила поведінки, гумору, світських розмов, дрес-коду і табу на розмови про гроші, звичку пхатись кудись без черги або перехвалювати своїх дітей (на відміну від собак: собак хвалити можна скільки заманеться). Та поки така книжка в нас ще попереду, кожен може спостерігати – за собою, як за англійцями.
Ціна у Спільноті Старого Лева
126 грн
126 грн
Зареєструватися
Виміряти ірраціональність
Цікава річ поведінкова економіка – тобто галузь економтеорії, що вивчає психологічні основи поведінки під час ухвалення різних рішень: від того, який телефонний тариф вибрати, і до того, що за страви замовити в ресторані. Що впливає на наші повсякденні вибори: раціональне чи ірраціональне? Вочевидь, і те, й інше. І якщо з раціональним ніби все більш-менш зрозуміло, то чи таке вже непізнаване те ірраціональне? Ізраїльсько-амариканський професор Ден Аріелі вважає, що ірраціональність передбачувана, тобто в багатьох ситуаціях її можна спрогнозувати і вивчити. Найвеселіше це робити шляхом експериментів – от хоч би і на своїх студентах.
Власне кажучи, «Передбачувана ірраціональність» – це переважно опис різних експериментів і їхніх результатів. Наприклад, чи будуть батьки забирати дітей зі школи вчасно, якщо їх штрафуватимуть за порушення правила? І чи збережеться модель поведінки, якщо штрафи раптом скасують? Чи стимулюватимуть розвішані по стінах господні заповіді до чеснішої поведінки тих, хто перебуває у цих стінах? Чому медики приписують антибіотики під час вірусних захворювань, якщо прекрасно знають, що це не допоможе? Відповіді на ці та багато інших питань демонструють роль соціальних норм порівняно з ринковими, пояснюють, як краще чинити в певних типових економічних ситуаціях та як не вестися на «безплатний сир» та інші принади маркетингових мишоловок.
До слова, логічно, що окрім споживачів, інформація з цієї книжки може зацікавити маркетологів. Вони дізнаються у якій послідовності краще пропонувати певні пакети послуги, щоб більшість клієнтів вибрала саме той, що вигідний для фірми.
Якщо ж абстрагуватися від професій, то видання схилить до роздумів усіх, хто цікавиться психологією та розуміє, що нашими рішеннями часто керуємо не тільки ми самі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно