0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
БуквоМама. Життя заради: Вона усміхається, Вона чує
Марічка Удуд
 
Бачинський Андрій. 140 децибелів тиші. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 128 c.
 
ХТО –
 
Андрій Бачинський - український письменник родом з Калуша на Івано-Франківщині. Письменник, перше дитяче захоплення якого перемогло попри закінчений радіотехнічний факультет Львівської Політехніки. Андрій Бочко – дизайнер обкладинки, який працює разом з «Видавництвом Старого Лева» уже шість років.  
 
Ця книжка із серії «Майже дорослі» вийшла у 2015 році для 13-річок і старших читачів. У 2014 році автор видав книжку для середнього шкільного віку «Детективи в Артеку» про відпочинок у таборі на березі Чорного моря. Були також «Канікули Остапа і Даринки» 2011 року та «Неймовірні пригоди Остапа і Даринки» 2010 року для 9-12 років (видавництво «Грані-Т»).   
 
Про нашумілу рецензовану зараз книжку «140 децибелів тиші» автор зізнається, що «писалася вона дуже швидко, буквально два тижні. Через специфіку описаних історій і піднятих проблем багатьом давав її читати». Книжка і її тема популярні, про що свідчать кількість оглядів, і, найголовніше, перемога у номінації «Дитяча книга року ВВС 2015».
 
Як пише читачка Oksana на ресурсі Goodreads.com, «Поки читала то і плакала, і усміхалась, і переживала з малим Сергієм. Давно мене так книжка не торкала. Дуже добра та світла історія, яке водночас і показує усі турботи і незгоди, які випадають на маленькі плечі дітей з обмеженими можливостями... давно мене так не тішив сучукрліт»
 
Книжку «140 децибелів тиші» можна також придбати на Google Play Books. 
 
ПРО ЩО –
 
Найголовніша цінність цієї книжки, звісно, у проговорюванні теми адаптації людей із вадами слуху у суспільстві. Бо, як висловлювався адвокат Анатолій (колишній випускник інтернату для слабочуючих дітей), їхня дорога або у будівельну бригаду чи на базар, або, до прикладу, можна вивчитися на зубного техніка. Ця книжка про сирітство, всиновлення та можливий (не)успіх таких дітей. Нові вузькоспеціалізовані слова додають особливості виданню: вчитель-сурдолог, жестова мова, дактиль, УТОС – товариство людей із вадами слуху, Театр міміки й жесту «Райдуга»; в описах про інших учнів школи автор подає причини проблем зі слухом у різних дітей – хтось набув таку ваду, комусь вона передалася від бабусі. 
 
Книжка «140 децибелів тиші» написана, перш за все, для підлітків, тому зверну увагу на обережність автора в описі сцен, які можуть травмувати дитячу психіку.  Мені, як дорослій читачці, хотілося більшої гостроти, але, зважаючи на те, що книжка є «першою ластівкою» у цій темі для підліткової вікової групи, тому писатиму про відвагу автора щодо теми і зацікавлення читачів сюжетом.   
 
Те, що найбільше оминають в оглядах цієї книжки, – це ті злочини, з якими зустрічається Сергій Петрина після аварії батьківської машини. Це ті сторінки, які хочеться швидше перегорнути, це те, у реальність чого не хочеться вірити, те, від чого хочеться його/їх захистити. Хочеться, щоб випробування злочинним світом закінчилися на етапі вимагання учнем інтернату Вітьком 100 грн. на місяць. Проте попереду ще будуть добрі рибалки, словесний захист яких допоможе головному герою дістатися Львова; ватажок вокзальних злодюжок Сашко-Глухар, в обличчі якого ми зустрічаємо кримінальний Львів; бандитське життя разом з дітлахами в підвалі; алкоголь з п’яничкою на вранішньому львівському ринку та остання крадіжка 500 гривень, аби дістатися Верховини. 
 
 
Насторожено читала про схему пограбувань львівськими дитячими угрупуваннями: наймолодші всього лише просять, старші «щипають», а весь фінансовий здобуток віддають ватажкові, по тому  самі живуть в підвалі просто «за їжу». А я наче теж колись була у полі зору таких угрупувань, бувши пасажиркою львівських районних електричок. 
 
Надзвичайно переконливо звучать слова одного з героїв, звернені до дорослих: «ті, хто дає (гроші – авт.) тим дітям, не спитає де їхні батьки, звідки вони».
 
Найголовніше, що ця книжка - про цінність життя. Це книжкова присвята першокласниці інтернату, дівчинці Яринці Горак, новій сестричці головного героя, і про це читач довідується в кінці твору. Тому важливим є рятування Яринки, як каже автор: «ця реальна історія мене так зачепила, що я зрозумів: це буде головний сюжет. І тоді писалось дуже швидко». Для шестикласника Сергія дружба з Яринкою стає важливим етапом переходу від спогадів та самотності до опановування жестової мови та нової мети життя. Тепер він грає на фортепіано для неї, тієї, яка вловлює частоти фортепіано, на якому його пальці рефлексивно пам’ятають ноти. 
 
Варто згадати про деталізацію цього твору, зокрема - музичне життя героя до аварії, яке автор щоразу згадує у тексті та подає назви музичних творів, як, наприклад, «Вальс Шопена», згадує про Бетховена, який втратив слух у дитинстві. Чітко пояснюється назва твору: «під час зіткнення машини з поїздом рівень шуму міг досягти 140 децибелів», а також подвійна назва книги, одна з яких зашифрована за допомогою української жестової мови. Прописані також деталі «мандрів» героя – від травня, коли сім’я готувалася до поїздки в Одесу, до літа в лікарні, відтак до жовтня в інтернаті, знову до літа, яке пройшло у львівському підвалі, та вересневе повернення в інтернат. Один рік життя.
 
Хотілося б уточнити для себе – який  рік описує автор? Бо в тексті поруч є «вечірнє світло мобільних телефонів» і Кока-Кола, як щось неймовірне на новорічний стіл для двох учнів. Певну еклектику знайшла у словах «св. Миколай на оленячій упряжі». Це запозичення чи нове трактування? Також життєвого шарму та важкості ситуації додає цигарка в руках і у роті директора. Це те, що хочеться затерти, але водночас ця деталь додає реалістичності твору.     
 
Наскільки правдиво, що Яринка потребувала цілковитої тиші, аби чути частоти  фортепіано, я не знаю. Рівно настільки я недотична до цієї теми, як і більшість читачів. Минулоріч брала у бібліотеці кілька книжок з жестовою мовою, і то все. Яким є моє ставлення до людей із вадами слуху? До прочитання цієї книжки воно було просто відсутнім, зараз я трохи інформативно ближча. Ооо, як я була здивована тим, що люди із вадами слуху вміють читати по губах! Ті люди з вадами слуху, яких я стрічала коли ще була студенткою, не вміли читати страх моїх думок щодо уникнення їхнього товариства з моєї сторони. Так, бо я не знала, як з ними вести розмову, мені ніхто цього не розповідав і не показував. Але тепер я серед тих дорослих, які мають показувати приклад такого спілкування.
 
 
Як - 
 
Оце так хотілося вчепитися за те спокійне і миле минуле Сергія, але ще більше випробувань тепер чекає на нього після 128 сторінки.
 
Книжка динамічна й іноді важка для тих, хто у таких ситуаціях не бував. Як я писала вище, іноді бракувало гостроти, бо то вже «майже дорослі» читачі. Як уже пускатися за виром подій, то вже хай так буде. Погоджуся зі словами Світлани Пиркало, BBC: «Деякі колеги, з якими я говорила про цю книгу, вважали, що вона місцями нерівна». 
 
Книжка прописана до останньої кінцевої літери, і це певним чином відштовхнуло мене в кінці сюжету. Захотілося додумати свій кінець, і він у мене був ще відколи Сергійко приймав ванну та пив чай з тістечком у професора права. Оця прикінцева авторська завершеність наче перериває уяву і фантазію читача.  
  
Кому –
 
Підліткам, усім підліткам – незалежно від умов виховання, місця проживання, чи захоплень. Хоча про все це тут теж ведеться.
 
Дорослим задля того, щоб переосмислити своє ставлення до дітей без батьківського ока, яких ми бачимо у поїздах та на ринках. Не лише задля найпростішого подання грошей, але й для турботи - де їхні батьки, хто з дорослих є поруч - не залишати наших (!) дітей без пильного ока.   
 
І от сьогодні зранку мій чоловік розповів мені про чоловіка із вадами слуху, який 10 років успішно веде ютуб-канал. А ви собі таке можете уявити? Такий вияв уваги, популярності та шани.   
 
Цитати –
 
У мене був абсолютний слух, а тепер абсолютна глухота. (ст.12)
 
Сергієві, щоправда, здавалося, що грати на піаніно значно легше, ніж плести в повітрі мережива з отих дивних знаків. (ст.31) 
 
Анонс –
 
Підліткова книжка – цікава і сучасна, такого висновку я дійшла за місяць марафонського читання. Читати решту україномовного доробку для юнаків і дівчат я буду і надалі, бо це те, чого я не мала у свої 13–16+. Доробок підліткових книжок, до прикладу ВСЛ, ще великий, тому неодмінно зустрінемося з Вами на сторінках книжок. І, найголовніше, - діліться і давайте читати ці книжки свої чадам, бо то їхній час розвитку і дорослішання. Хай він пройде якісно!
 
Ми завершили черговий місяць і розпочинаємо новий, уже 7 марафонський етап, тема якого - твори «нон-фікшин». Цього разу ми читатимемо чотири книги улюбленого «Видавництва Старого Лева». До наступної середи Христина Содомора готує відгук про видання, яке щойно з’явилося на книжкових поличках, - «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття» Француаза Барб-Галль. 
 
Вам може бути цікаво
Запрошуємо на Party зі Старим Левом в Одесі
Фоззі: «Технології стрибають вверх, а медіа грають на пониження»
«Забагато моркви» – історія про дружбу і підтримку
Тріо «Мар‘яничі» – «Дримбанґо» у Львові
Вірш дня. Галина Крук
Чесно про (не)чесність
stary_lev Стежити
1885 дописів 43129 читачів