Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Читацький марафон БуквоМама
БуквоМама: Тату, включайся!
Світлана Бабинська
 
Шерил Сендберґ. Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою; переклад з англійської Вікторії Наріжної.  - Київ: Критика, 2015. - 280 с.
 
Третій тиждень червневих читань книжок про і для жінок особливий, бо маємо гостю — молоду маму двох діток, pr-менеджера видавництва «Свічадо» у декретній відпустці Світлану Бабинську. Вона ділиться не лише своїми враженнями від книжки Шерил Сендберґ «Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою», але й відвертим особистим і професійним досвідом жінки/дружини/мами. 
 
ХТО –
 
 
Мій чоловік говорить, що при сьогоднішньому широкому виборі книжок, ми не можемо марнувати свій час на будь-які. Тому й стараємося обирати щось дійсно вартісне для себе на конкретний момент. Мій вибір впав на книгу «Включайся!» саме через те, ХТО її написав. Бо не можу сказати, що тут викладені досі нечуті думки чи абсолютно новаторські рішення. Але тут про «жінок, роботу і волю вести за собою» говорить Шерил Сендберґ – операційна директорка Facebook, найбільшої соціальної мережі у світі. Окрім того, за плечима Шерил керування апаратом Міністерства фінансів США і віце-президентство з глобальних продажів компанії Google. За рейтингами журналів «Time», «Forbes», «Fortune» Шерил Сендберґ вважають однією з найвпливовіших жінок нашого часу. До речі, сама Шерил розповідає, що така оцінка її збентежила, і навіть мама подзвонила їй зі словами: «Люба, я справді вважаю, що ти дуже впливова жінка, але не впевнена, що ти впливовіша за Мішель Обаму».
 
Обов’язково потрібно додати, що таке визнання не впало на Шерил з неба, а стало результатом якісної освіти і кропіткої праці. Вона здобула ступені бакалавра економіки в Гарвардському університеті та магістра ділового адміністрування в Гарвардській бізнес-школі. До роботи в Google працювала консультанткою в McKinsey&Company та науковою асистенткою у Світовому банку. Шерил входить до ради директорів Facebook, The Walt Disney Company, Women for Women International, V-Day та ONE, а також очолює раду директорів громадської організації Lean In. І при цьому всьому виховує двох дітей.
 
 
Фото - CHRIS RATCLIFFE/BLOOMBERG VIA GETTY
 
ПРО ЩО –
 
Як би мене попросили коротко окреслити зміст цієї книжки, я б сказала: не треба нас, жінок, мати за дурних. Шерил Сендберґ дуже шанобливо ставиться до людей, котрі присвячують своє життя вихованню дітей, бо це важка і потрібна праця. Але якщо жінка, попри народження і виховання дітей, хоче займатися улюбленою справою і їй це вдається, то не треба вважати її стервом. А варто підтримати – як удома, так і на роботі. Авторка вважає, що активніше залучення творчого та інтелектуального потенціалу жінок може позитивно змінити атмосферу й ефективність і у фірмах, і в політиці, і в суспільстві в цілому.
 
Книжка містить корисні професійні поради та мотивуючі одкровення. Приміром, Шерил зізнається, що не раз страждала «синдромом самозванки», коли недооцінювала свої можливості і боялася, що її «викриють, як шахрайку». І саме така невпевненість у собі гальмує людину (частіше жінок, ніж чоловіків) перед новими завданнями. Але авторка заохочує ризикувати і приймати виклики у професійній сфері, навіть якщо вам здається, що рівня вашої кваліфікації недостатньо.
 
Та особливу увагу я б хотіла звернути на розділ «Зробіть партнера справжнім партнером». Хоча мені особисто не подобається термін «партнер», який радше відповідає бізнесовій сфері з усіма особливостями стосунків («ти мені – я тобі»), які звідси випливають. Бо я вважаю, що подружжя, це не юридична угода, а союз любові, яка породжує почуття взаємної поваги і відповідальності. Але це тема для іншої розмови… Коли я пишу цей текст, моя майже дворічна донечка спить, а шестирічний син шукає, чим себе зайняти і жалібно зітхає: «Сумно, що ти мусиш працювати». Так, жінка, яка має малих дітей і працює, наражається на відчуття себе поганою мамою, поганою працівницею і поганою дружиною. Тому рано чи пізно доведеться вибирати, або ж… попросити про допомогу. Передовсім свого чоловіка.
 
Останні шість років моїм «форумом» є переважно дитмайданчик, і я не раз стикаюся із знервованими і стомленими мамами, котрі не дозволяють собі відпочинок, бо не можуть залишити на свого чоловіка дітей. Шерил сказала дуже влучно: «Якщо мати поводиться, наче зла вахтерка, не бажає ділитися відповідальністю чи, ще гірше, ставить під сумнів зусилля батька, то він включається дедалі рідше». Вона наголошує, що в питанні догляду за дітьми і веденні домашнього господарства до чоловіка треба ставитися, як до рівного. «Дружини, які поводяться, наче вахтерки, щодня виконують на п’ять годин більше хатньої роботи, ніж ті, які відкриті до співпраці». Тобто не треба вимагати від чоловіка робити все так, як це робимо ми, бо доб’ємося лише того, що робитимемо все самі.
 
Шерил Сендберґ говорить, що не знає «жодної жінки на керівній посаді, чий партнер усебічно не підтримує її на кар’єрному шляху». Зверніть увагу на ці її слова: «З двадцяти восьми жінок, які працювали генеральними директорками в компаніях зі списку Fortune-500, двадцять шість одружені, одна розлучена та лише одна ніколи не перебувала в шлюбі». Шерил додає, що багато з цих директорок казали, що не зуміли би досягнути успіху без підтримки чоловіків, які допомагали з дітьми, з хатньою працею та були готові за потреби переїхати в інше місто.
 
Не можу сказати, що мене приваблює кар’єрний успіх як самоціль. Особисто мені більш цікаво рости в глибину, а не у висоту. І я дуже ціную можливість бути з моїми з дітьми: дбати про них і спостерігати, як вони розвиваються і змінюються. Це привілей, який я б ні на що не проміняла. Але я б хотіла мати змогу робити добрі речі і на своїй роботі. За підтримки мого чоловіка я час від часу можу активніше включатися у робочий процес. Багато в чому я змогла себе спробувати завдяки тому, що мій чоловік не перестає вірити у мої таланти і здібності. А щодо дітей, то саме Толя навчив Юстинку сідати на горщик, а Луку – правильно тримати ручку і ложку. Це те, що мені ніяк не вдавалося зробити місяцями. Шерил пише, що «усі розвідки за останні сорок років послідовно демонстрували, що діти, чиї тати їх люблять і залучені в їхнє життя, мають вищі показники психологічного комфорту та пізнавальних здібностей, ніж діти менш залучених батьків».
 
Хочу відзначити ще один із ключових моментів для мене у книжці «Включайся!». Авторка рішуче виступає за те, щоби «розглядати щоденні клопоти матерів, які залишаються вдома з дітьми, як повноцінну роботу – бо це вона і є». «Виховувати дітей – праця з не меншими вимогами та стресами, аніж та, за яку вам платять гроші». Саме тому я б категорично заборонила вживати словосполучення «сидіти в декреті». Можна сказати, що мова визначає буття. Тобто, як саме ми щось окреслюємо, так до цього і ставимося. Бо попри всі «дні матерів» і «восьмі березня» материнство до сих пір гідно не поціноване у нашому суспільстві. Більше того, я пересіювала весь свій досвід, але так і не згадала випадків дискримінації мене як жінки. Окрім одного. Одного, але дуже яскравого. Я влаштовувалась на роботу в поважну інституцію. В якості випробування я реалізувала дуже складний проект з огляду на його малий ресурс і очікуваний великий ефект. Рідко хвалюсь, але мені вдалося зробити неможливе. Опісля в розмові з шефом і обговоренні подальшої співпраці він сказав мені, що в нього на роботі моя потенційна вагітність є небажаною (я тоді ще навіть не була заміжня). Це одне з найболючішого, що я переживала за своє життя. Як сказав інший мій колега: «Це все одно, що заборонити тобі бути жінкою». Тому, на відміну від Шерил, для мене так гостро не звучить потреба в рівності статей, як необхідність у взаємній повазі, поцінуванні й емпатії.
 
ЯК –
 
Книжка написана легко і цікаво, тому читається, як роман. Але з олівцем у руках, бо неможливо стриматись, щоб щось для себе не підкреслити. Текст рясно присмачений прикладами з життя родини та друзів, а твердження закріпленні численними статистичними даними.
 
У цьому пункті я б подякувала Шерил за відвертість. Бо розповідь про те, як по дорозі на конференцію вона виявила у своїх дітей воші, мене надихнула до того, аби з гумором ставитися до «сюрпризів», які так чи інакше трапляться у сімейно-робочому житті. А також подяка за згаданий приклад іншої успішної жінки, котра, щоб зекономити вранці п’ятнадцять хвилин часу, кладе дітей спати в одязі, в якому ті йтимуть до школи.
 
Зрозуміло, що така відкритість полонить читача. Команда підтримки, яка допомагала авторці шліфувати текст, заохочувала її до цього. Шерил консультували професійні редактори, соціологи та інші фахівці, які, за словами авторки, «вздовж і впоперек вивчили кожну чернетку». Ця велика команда описана в останньому подячному розділі. За українське видання авторка окремо дякує засновнику та головному редактору часопису «Критика» Григорію Грабовичу, виконавчій редакторці «Критики» Оксані Форостині і Наталії Яресько, яка спеціально для української версії «Включайся!» написала передмову. До цих людей треба додати ще й Вікторію Наріжну, перекладачку, яка зробила текст «лагідним маслом, яке легко накладається на скибку», і перетворює читання на задоволення. Доповнюють цю приємність і тактильні відчуття, бо книжка якісно надрукована і має ошатний вигляд.
 
КОМУ –
 
На мою думку, ця книжка для зрілого читача (що передбачає і право не погоджуватися із деякими твердженнями авторки), який вибере для себе здорове зерно і застосує його у своєму житті, а не струшуватиме повітря пусто-порожніми дискусіями. Бо я вірю, що загальну картину змінюють не голі теоретизування, а конкретні рішення і дії окремих людей.
 
«Включайся!» – для досить широкого кола читачів. Книжку варто читати людям, які знаходяться на будь-якому етапі своєї «гірської стежки». Зазначу, що Шерил Сендберґ, говорячи про кар’єру, надає перевагу не метафоричній драбині, а саме гірській стежці. Тобто ви можете бути студенткою, і визначатися з напрямком на старті походу. Можете бути матір’ю, яка зупинилася на певному етапі свого «гірського маршруту». А можете бути альпіністкою, яка якраз замахнулася на Еверест. На будь-якому відрізку шляху книжка Шерил може стати у пригоді, додаючи сміливості і наснаги.
 
Цю книжку варто читати як жінкам, так і чоловікам. Як сказала моя подружка: «Жінки ж читають книжки про особливості чоловічої психології. Не завадило б і чоловіком постаратися пізнати жіночий світ. Особливо шефам, в колективах яких працює 80% жінок».
 
ЦИТАТИ             
 
«Запитайте в себе: що я зробила б, якби не боялась? Відтак підіть і зробіть це». С. 38.
 
«На роботі треба бути цілісною – такою ж, як у приватному житті. Я переглянула уявлення, ніби людина має професійне «я» для використання з понеділка до п’ятниці й істинне «я» для вихідних. (…) Гадаю, якщо ми будемо ділитися своїм баченням правди, говорити про особисті проблеми, визнавати, що наші ділові рішення, часто керовані емоціями, від цього буде більше користі, ніж від якоїсь штучної «робочої» маски». С.108.
 
«Поки жінки включаються в кар’єру, чоловікам потрібно активніше включатися в сімейне життя. Нам усім слід заохочувати чоловіків бути амбітнішими в домашніх клопотах. Чоловікам теж варто частіше сідати за стіл… за кухонний стіл». С. 143.
 
«Рівномірніший розподіл обов’язків між батьками формує кращу модель поведінки в наступного покоління». С. 142.
 
«Намагатися встигнути все, ще й зробити все бездоганно – найкращий спосіб стати нещасною. Досконалість – наш ворог». С. 147.
 
«Поставити собі досяжну мету – головний ключ до щастя. Ліпше прагнути стабільності та задоволеності, аніж ганятися за бездоганністю. Не варто запитувати себе: «Чи можу я зробити все?» Правильно запитувати: «Чи можу я зробити те, що найважливіше для мене та моєї сім’ї?»» С. 164.
 
«Усі ми хочемо одного – бути задоволеними своїм вибором і відчувати, що нас цінують. Тож почнімо спершу цінувати одна одну. Мами, які працюють поза домом, мусять ставитися до матерів, які зайняті хатніми клопотами, як до справжніх працівниць. А матері, які зайняті домом, мусять так само поважати жінок, які зробили інший вибір». С. 196.
 
ПОДЯКА –
 
Подяка видавництву «Критика» за відкритість до співпраці з проектом двох молодих жінок читацького марафону «БуквоМама». А також подяка моєму керівництву у видавництві «Свічадо», які радо зустрічають мене на роботі з двома моїми дітьми, і таким чином дають мені змогу нагромаджувати позивний досвід робочих стосунків і цікавих завдань.
 
АНОНС –
 
Жіночий марафон продовжується і наступної середи очікуйте на відгук Христини Содомори про збірку сучасних, ба навіть постмодерних текстів «Синхрон» відомої австрійської письменниці Інґеборґ Бахман, перекладених і виданих чернівецьким видавництвом «Книги-ХХІ».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage