БуквоМама: сліпота означає смерть?
Читацький марафон БуквоМама
20.01.2016
Христина Содомора
У січні в рамках читацького марафону БуквоМама продовжуємо читати книги лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури.
Жозе Сарамаґо. Сліпота / переклад з португальської В.Шовкуна. Харків: Фоліо, 2013. - 441 ст.
… що принижуючи життя, ми спотворюємо розум,
що людська гідність щодня нехтується сильними світу цього,
що плюралізм істин замінений однією універсальною брехнею
і що людина перестала поважати саму себе,
коли втратила повагу до інших представників людського роду,
якої вони заслуговують.
Жозе Сарамаґо «Про те, як персонажі вчать автора ремесла»
Нобелівська лекція 1998 року
ХТО -
Жозе Сарамаґо (1922-2010) – португальський письменник. Народився в дуже бідній сім'ї, тому не отримав навіть середньої освіти. Самотужки вивчав мови і багато читав. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1998 року, тобто через рік після публікації його найвідомішого і скандального роману «Євангеліє від Ісуса». Вважав себе «лібертарним комуністом» (навіть був у лавах нелегальної компартії) та невіруючим (хоча тих, хто вірить в Бога, поважав – зневажав лише церковні інституції), хоча такі заяви дещо голослівні та поверхневі.
Детальніше ознайомитися із біографією та творами письменника можна у цікавій статті журналу «Всесвіт».
ПРО ЩО -
У невідомому сучасному цивілізованому місті всі осліпли. Один за одним мешканці раптово перестають бачити – і їхня сліпота білого кольору. Але в місті, яке втратило зір, все-таки залишилася одна пара зрячих очей. І саме репліками цієї жінки читачам відкривається весь той жах, який з'явився внаслідок несподіваних раптових втрат зору.
Коли ще сліпота не набрала масштабних розмірів, уряд поселив перших жертв у будинку колишньої божевільні, виправдовуючись бодай якоюсь діяльністю супроти цілковитої беззбройності перед сліпотою, причин якої ніхто не знав і не розумів. Життя незрячих, які живуть у карантині, жорстоке, проте жорстокість залежить від рівня організації кожної палати. А сліпота тут слугує ідеальним індикатором того, наскільки людина є людиною чи твариною.
Згодом осліпло все місто. У божевільні стається пожежа, люди, позбавлені зору, потрапляють на волю. І тут умовно можна позначити початок другої частини тексту: життя сліпих у місті.
Можна багато розповідати про події, описувати місто та умови, в яких жили незрячі. Адже автор напрочуд детально та яскраво все описує. Проте, висловлюючись у стилі роману, лише сліпий не помітить алегорії Сарамаґо на фізичну сліпоту, яка засвідчує нашу неможливість бачити попри наявність зору. Здавалось би, люди втратили лише одне із чуттів – зір (Сарамаґо неодноразово у своїх творах використовує ідею «а що, якби?»). Але для більшості ця втрата рівнозначна смерті, не раптовій, як від нещасного випадку, а повільному тваринному існуванню, яке врешті призводить до самознищення. Із помітним сарказмом письменник зауважує, що на майданах міста проголошують все: від кінця світу і космічних зіткнень, від возвеличення соку мандрагори і крові чорного кота до ампутації голосових зв'язок і смерті слова. Лише про самоорганізацію ніхто не говорить. А за даних умов це єдине, що би їх врятувало.
Сліпота чудово проявляє вихованих інтелігентних людей, які не дозволять собі, наприклад, випорожнюватися при сліпих, сліпота нерозбірливо викриває і найбільш негідних, чия поведінка після втрати зору у сотні разів погіршується. Сліпота стає так званим контролем якості людини, перевіркою на людяність, детектором правдивості.
У романі немає жодної власної назви: ми не знаємо міста, імен героїв. Навіть письменник, який наосліп пише хроніку подій, не називає себе. Хоча можна припустити, що тут автор мав на увазі себе. Втім, це неважливо.
«Сліпоту» умовно вважають першою частиною дилогії із продовженням у романі «Бачачи» («Seeing», інший переклад — «Місто білих карток»), в якому мешканців того ж міста знову переслідує біле марево, але вже не фізичного походження.
ЯК –
Детально, відверто, місцями брутально і нестерпно. Але, поза всім, реалістично. Настільки, що після читання доводилось нагадувати собі про іншу, некнижкову дійсність. А ще характерний для Сарамаґо стиль письма: довгі речення, висловлювання, пунктуаційно розділені виключно комами або крапками. Пряма мова не виділяється згідно із загальноприйнятими правилами, а з великої букви продовжується у тому ж реченні. Тож спершу звикаєш до цієї особливості, але згодом так читати видається навіть зручно. До слова, не всі сприйняли таку стилістичну особливість письменника, вважаючи його безграмотним.
КОМУ -
Таку книжку хочеться радити всім. Особливо тим, для кого важливими є екзистенційні та морально-етичні питання. Можливо вагітним та занадто вразливим особам я би не рекомендувала. Книжка однозначно не для розваги, тихого безтурботного зимового вечора чи якихось інших умов, в яких ви не налаштовані на серйозне читання.
Якби популярні списки «книг, які змінять ваше життя», не були б такими попсовими, то ця книжка неодмінно би там була.
ЕКРАНІЗАЦІЯ -
2008 року «Сліпоту» було екранізовано бразильським режисером Фернанду Мейреллесом. Стрічка відкривала 61-й каннський кінофестиваль. Не дивно, що фільм жанрово відносять до трилерів.
ЦИТАТИ -
«[...] Мабуть, лише у світі сліпих речі стають такими, якими вони насправді є [...]» (С.176)
«[…] ми вже були сліпі в ту мить, коли осліпли, страх нас осліпив, страх і далі утримуватиме нас сліпими, […]» (С.180)
«[…] Люди блукають, наче привиди, бути привидом, либонь, означає мати певність, що життя існує, бо його існування підтверджується чотирма чуттями, але не мати змоги бачити його, [...]» (С.326)
«[...] бо хоча нам і не хочеться визнавати, проте ці брудні реальності життя не можна цілком пропустити в будь-якій розповіді, бо якщо живіт не турбує, то кожен має якісь ідеї, кожен, наприклад, готовий дискутувати, чи існує пряма залежність між очима та почуттями, й чи почуття відповідальності природно виникає лише в тієї людини, яка має добрий зір, та коли в животі виникає гострий біль, коли тіло починає підпирати, й воно перестає нам коритися, ось тоді й стає видно, якими тваринами ми все-таки є, [...]» (С.341)
«[…] якщо суспільство сліпих зуміє організуватися, то воно, можна сказати, певно мірою поверне собі зір [...]» (С.398)
ПОДЯКА -
Щира подяка Книгарні #1 в м. Києві в особі Олександра Кириленка за надісланий примірник книги.
P.S.: Зі схожим сюжетом існує книжка Джона Віндома «День тріффідів», де також всі осліпли і стали жертвою рослин-хижаків. А також «Біла хвороба» Карела Чапека, де люди після 45 років хворіють на загадкову хворобу невідомого походження.
АНОНС -
Наступної середи Марічка Удуд відзвітує про останню книгу цього місяця — «Варавва» Пер Лагерквіста.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно