0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
БуквоМама: Нещасливі люди смалять цигарки і п'ють Гіннесс
Марічка Удуд
 
Аньєс Мартен-Люган. Щасливі люди читають книжки і п’ють каву; переклад з французької Леоніда Кононовича. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 160 c.
 
Замість прологу хочу висловити свої хвилювання щодо сюжетних варіацій теми жінок у літературі. Спершу мій вибір книги до цієї теми місяця впав на образ сильної жінки у перекладеній книжці «Включайся» Шерил Сендберг, про яку незабаром писатиме гостя марафону. Та відразу з тим страшенно здивувала решта українського книжкового ринку у рамках цієї теми. Усе, що мені потрапляло на очі, – це сюжети, які зверталися до образу слабкої та знівеченої жінки. Про любов трьох, тобто кохання до одруженого чоловіка, про напів-автобіографічне щастя української жінки на Алясці, про кохання між герцогом і звичайною дівчиною, про долю дівчини та її кохання до солдата-окупанта в окупованому гітлерівською армією селі, про читання книжок маленькою Лізель під час бомбардувань в Німеччині, про біографічну історію найстарішої повії та водночас талановитої художниці з Швейцарії, про історію жінок, яким війна дала в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. 
 
А що хотілося б Вам прочитати про себе? Або про свою дружину-подругу-партнерку?  
 
ХТО –
 
Про авторку, як і про книжку, відомо не багато. Усі матеріали до/після виходу книжки наявні лише французькою. Та й англійською незначна кількість інформації, зважаючи на травневу публікацію книжки, яка вийшла пізніше, ніж навіть українське видання. 
 
Книжку «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву» Аньєс Мартен-Люган опублікувала на сайті Amazon власним коштом у 2013 році. Книжка дуже швидко стала популярною і після того, як паризьке видавництво Michel Lafon придбало права на неї, твір був перекладений багатьма європейськими мовами. У 2014 році вийшов другий роман письменниці - «Щастя в моїх руках». А 2015-го світ побачила книга-продовження першого роману – «Закохані в книги не сплять поодинці».
 
 
Книжка для жіночої колекції фікшин-історій. Про (не)популярність важко сперечатися – комусь вона до вподоби, для когось – надто примітивний сюжет, який не торкає. Відгуки на Amazon, а також у GoodReads, полярні поміж собою. До прикладу: 
 
«Як затятий читач, я абсолютно обожнюю назву цієї книжки» (пише Danielle); 
 
«Мені дуже сподобалася ця книжка. Вона ідеальна для читання на пляжі» (Desiree Anderson);
 
«Все це, здавалося, добре в теорії, але рукопис дуже каверзний. Сюжет на початку стрибає між минулим і теперішнім, що  досить заплутує.  Далі сюжет за часовим відліком рвучко розгортається дуже незв’язним чином. Цей твір був чи не більше, як вервечка сцен проти зв’язної сюжетної лінії» (Kate).
 
Відразу загадаю усіх, хто працював над виданням в українській команді. Перекладач – Леонід Кононович,  дизайн обкладинки – Оксана Йориш. Оригінальна обкладинка книжки таки була іншою, тому зверну додаткову увагу та майстерність українського дизайнера і нагадаю, що «Щасливі люди…» тематично доповнює впізнаваність обкладинок «Мені хотілося, щоб мене десь хтось чекав» Анни Гавальди та «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Гілберт.  
 
ПРО ЩО –
 
Можна якось прискіпуватися до вимовлених побіжно слів головної героїні Діани «очі мої б Вас не бачили», можна звинувачувати за необережність за кермом її чоловіка Колена, який, бавлячись разом з донькою в машині, в’їхав у ваговіз, можна зосередитися на гнівному кепкуванні героїні «вони померли регочучи», а можна просто читати і читати не відволікаючись на нотатки. 
 
Пройдемося «по героях»? Головна героїня Діана, її чоловік Колен та донька Клара, друг-співвласник кав’ярні Фелікс зі своїм поважним поглядом, гетерогенними парубками та вмінням трепетно «заколисувати» Діану в її горі та переживаннях, батьки, куца пані Еббі та її чоловік Джек, їхній небіж - фотограф за фахом та курець за філософією життя Едвард зі своїм собакою, сестра Едварда – Джудіта та його колишнє кохання Мегана з її гармонійною поставою та оксамитовим поглядом. Поміж рядками дізнаємося, що 5 років тому, тоді ще 28-річна Діана відкрила разом з Феліксом літературну кав’ярню в середмісті Парижа. Зауважу, твір написаний від першої особи (хоча не завжди відчувалася напруга таких сильних переживань, як від першої особи). 
 
До втрати рідних Діани - доньки і чоловіка - читач уже готовий після прочитання анотації. А що відбувається далі з головною героїнею? Жінка проходить усі можливі етапи реабілітації життям – перетворення помешкання на вівтар пам’яті та страх перед тим, що ніколи не жила сама; перше споглядання моря та не-наставання такого очікуваного полегшення; перше слухання музики й нестримну тугу в день народження доньки Клари; порятункові дзвінки до Фелікса та втрату ланцюжка з обручкою; перший погляд опісля на своє тіло і змагання за увагу Едварда; відновлену захопленість приготуванням їжі (за звичкою на трьох) і ОТЕ справжнє «я не готова». «Треба спершу переробити себе, стати сильною, не потребувати вже підтримки й допомоги. Тільки тоді я знову зможу кохати».
 
Ще однією паралеллю прописані культурні та ландшафтні відмінності двох країн – Париж, який полишає Діана, та Ірландія, куди вона прямує, наче до туристичної мрії померлого чоловіка. Вітрюган, швидше вицмалювання сигарети через сильний вітер, лише вівці за вікном машини, щоразу пригощання чарчиною Гіннесса (!), ірландські жарти пані Еббі, відсутність парасоль та оплата наперед в пабі. Та й після повернення у Париж Діана зізнається собі, що все-таки нелюб’язні та дратівливі парижани стають на противагу ірландському людському теплу.
 
Аньєс Мартен-Люган пише про траур як інтернаціональне явище, адже його також переживають Едвард і Джудіта, які втратили матір, а згодом - і батька. Словами головної героїні авторка декларує, що наслідки пияцтва теж інтернаціональні – як у Франції, так і в Ірландії. 
 
Авторка не приховує нічого. Найбільше вона торкає читача змалюванням подробиць кризи емоційних страждань, як-от відчуття нудоти, коли героїня дізнається, що донька померла ще в машині швидкої допомоги і допомагала вкласти Коленову кволу голову собі на груди, щоб вони востаннє відчули одне одного, такі страшні та метафоричні слова, промовлені на цвинтарі: «я не знаю де вони, уявляєш? Не можу їх знайти!», опис всього останнього: востаннє милася його шампунем, нанесла його парфуми, остання ніч у спільному помешканні. Та чи зможе вона залишити Коленів светр із каптуром, кілька світлин і обручку на ланцюжку? Є миті, в які хотілося б заглибитися, але треба зважати на 160-сторінковий об’єм роману.
 
 
До речі, коли читатимете, віднайдіть в тексті символічні українському читачеві ЖОВТИЙ дощовик і БЛАКИТНІ чоботи.
 
Дуже влучно авторка подає символізм у творі. До прикладу, влягтися ницьма і звісити голову у прірву згідно з острівною арінською традицією - чи не найкраще перевіряє емоційну відновлюваність та відважність вдови. Відображення реалій життя через світлини. Спершу ті, що бере з собою з дому, нові, зроблені з Едвардом чи для нього, і, врешті, переосмислений погляд на сімейні світлини у паризькій кав'ярні.
 
Дещо зі скепсисом можна міркувати над зворотними питаннями до тексту:  головна героїня мала достатньо фінансових збережень, щоб дозволити собі виїхати в іншу країну, знявши котедж на шість місяців, що таки важко співвіднести до українських реалій; мала тих, хто міг про неї потурбуватися – Фелікс, батьки. Але… її виклик був у тому, щоб віднайти в собі сили піднятися без допомоги. Чомусь відразу авторка натякає, що їй варто/хочеться зустріти чоловіка, як опору та партнера? Але… зображує дивакуваті, грубі та іноді нелюдські відносини з Едвардом, які не додавали жодної надії змореній, змерзлій, згорбленій і слізливій Діані. 
 
Гарування, зміна власними руками порожнього, бридкого, щербатого, поламаного дає можливість Діані дихати глибше, дивитися вище і сподіватися на завтра. А чи зустріне вона завтра свого найзатятішого ірландського ворога на порозі кав’ярні? Чи візьмуться вони за руки, пригорнуться і дадуть одне одному відчуття захищеності? Хочеться лише закрити книжку і помовчати про щастя.  
 
ЯК – 
 
Найбільша приваба книжки – динамічність сюжету. Питання «Що буде далі?», «А чого очікувати від нього?», щоразове подивування, непередбачувані моменти, щиросердечна непідробність, – опишуть усі можливі «ЯК» цієї книжки. 
 
КОМУ –
 
Тим, кому необхідно повірити в себе;
 
кому важливо зрозуміти відчуття неочікуваної втрати рідних;  
 
кому цікаве коротке та емоційно складніше письмо.
 
ЦИТАТИ –
 
 - То зроби так, щоб у твоїх валізах не було жодної Коленової сорочки, жодної Клариної іграшки, ніякого парфуму, крім твого. (ст.22)  
 
З Едвардом я навчилася нічого не казати, коли нічого  сказати. (ст.100)
 
Торкнувся моєї щоки долонею, і я припала до неї. (ст.107) 
 
Його руки нишпорили по моєму тілу, торкалися спини, живота і грудей. Ті пестощі підбадьорили, і я заходилася розстібати його джинсову сорочку. (ст.116) 
 
АНОНС – 
 
Наступної середи у нас марафонська гостя. Цього місяця читає разом з нами Світлана Бабинська - мама двох дітей, pr-менеджер видавництва «Свічадо» у декретній відпустці. Її вибір впав на книжку «Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою» Шеріл Сендберг, видавництво «Критика». Я теж читаю книжку в оригіналі, але навряд чи здолаю до наступного тижня. А Ви зможете?  
 
Вам може бути цікаво
Маленький Санта
Маруяма Йоко
Надійка Гербіш та Чарівний Атлас вирушають до Одеси
Різдво приходить у Країну Мумі-тролів
Відлюнд Філіппа
Давідссон Сесілія
stary_lev Стежити
дописів читачів