БуквоМама: Любов, спілкування та спільний час разом
Читацький марафон БуквоМама
09.03.2016
Марія Удуд
В. Горбунова «Виховання без нервування. Як упоратися з упертюхами, ледарями, плаксіями, розбишаками, крикунами та хитрунами». - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 400 с.
ХТО -
Житомирянка Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, Дійсний член Всесвітньої асоціації позитивної психотерапії, Союзу психологів і психотерапевтів України, Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, Української Асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій, керівник наукових проектів Інституту психічного здоров’я УКУ.Авторка книжок «Записки шкільного психолога» (2009 рік), роману «Мрія про маленьке життя» (2009 рік), «Надра банку» (2011 рік).
У фб-анонсі до книжки авторка написала: «На тлі війни ця книжка для мене дуже особлива, адже вона про мир і про любов, про найцінніше, що маємо вберегти - наших дітлахів!!!»
ПРО ЩО –
Кожен читач знайде в книжці щось своє та достоту неймовірне. Зі мною було те ж саме – дещо описане у «Вихованні без нервування» прийняла як уже відоме, дещо мій малюк просто переріс по віку. Поруч з тим до більшості слів я прислухалась та взяла на замітку. Тут доречним буде згадати слова з авторської передмови: «Пам’ятайте, що кожна дитина особлива. І ваша також. Дитячий розвиток має безліч індивідуальних варіацій. Те, що для однієї дитини і справді може розглядатись як проблема, для іншої - лише особливість розвитку, яка має логічне пояснення».
Першочергово хочу зазначити, що книжка поділена на шість розділів і не категоризована за віковими критеріями, що викликало в мене певні перестороги. Щоб знайти необхідне й важливе для розуміння розвитку моєї 2-річної малечі, мені треба було «перелопатити» усю книжку. Пам’ятаю, як впродовж першого року життя сина я щомісяця відкривала інше видання і читала, яким чином він мав би (зважаючи на середньостатичні параметри) розвиватися і якими навичками володіти. Тут такого не відбулося.
У своїй книжці Вікторія Горбунова пише на мультиактуальні теми – обійми, мультфільми, гаджет-залежність, демонстрацію батьківських емоцій та дорослого роздратування. Те, що можна прочитати на різних форумах та у мамських групах, але з погляду спеціаліста. Найголовніше, пише авторка, це розмовляння, спільний час з дитиною та любов. Книжка жодним чином не розповідає про важливість інтелектуального розвитку до трьох років, чи розвитку моторики руки, чи читання книжок трьома мовами. Ні, ця книжка - про саморегуляцію, комунікацію та соціальний розвиток дитини.
У тексті вдосталь історій про підліткові переміни та адаптацію до дорослого життя, які дали мені привід зупинятися в читанні та переосмислювати свою юність.
Безмежно вдячна авторці за проговорювання тем особливих дітей ти дітей-аутистів.
Суть «Виховання без нервування» розкривається через описані життєві приклади консультаційних запитів, тлумачення їх причин, а також стисле психологічно-соціальне пояснення особливостей такої поведінки дитини. До речі, хотілося б запитати у авторки, чим завершилася консультаційна ситуація, описана на сторінці 126? Поміж усіх практичних та життєвих ситуацій клієнтів, ви також побачите авторку в ролях мами та дочки.
Вподобала собі кілька практичних вправ на майбутнє, до прикладу – пальчикові іграшки, подобинки/неподобинки, «Якби не ти». Подекуди під час читання відчувався тон інструкції: «Для того, щоб…». «Для того щоб не потрапити до пастки некорисних або обтяжливих для сімейного бюджету дитячих забаганок, вибір завжди слід обмежувати варіантами страв із доступних продуктів». (ст. 30)
Єдине, що різало вуха, то це вередулька, яка сидить в попі дитини. Після -надцяти сторінок читання я таки взяла до рук олівець для перекреслення цих слів: «зірвались, дали по попі» (ст.57), «м’які місця», «лупцює» (ст.232), «по дупці» (ст.276), «дитячі дупці» (ст.299), «прибити» (ст.319). Хіба в нашій культурі присутня надміра фізичної сили у вихованні дитини? Можливо, у середовищі мені знайомих людей про це ніхто не оговорюється, можливо закон щодо фізичної сили робить свій вплив на свідомість, але я б дуже хотіла, щоб ці слова зникли в клієнтській свідомості та з наступного видання книжки.
У «Вихованні без нервування» ще багато таємниць, не дарма видання має 400 сторінок. Там сховано багато цікаво, небанального, непрогнозованого та мудрого.
ЯК -
Майстерно, іноді мені видавалося, що читаю художній твір, а не практичні поради психологині. Теми ледарів/упертюхів… розписані ретельно та вичерпно.
Хоча тема виховання дітей не є простою, однак текст читається легко і швидко. Наче з чашкою чаю у руках, читач спокійно спостерігає за клієнтськими проблемами та аналізує їх з психологинею.
Сюжет доречно розбавлений різносторонніми деталями, як-от згадками про Діогена, Ришельє і Мазаріні, британськими прислів’ями та українськими афоризмами.
Тим, у кого за плечима своя академічна освіта, не буде сумно, бо авторка професійно посилається на дослідження американських та британських психологів. Тому книжка не однобічна.
КОМУ -
Матусям, татусям і бабусям, які так часто є героями книжки.
Молодим людям, які планують та готуються стати батьками.
Студентам-психологам, які здобувають фах.
ЦИТАТИ –
На жаль, інколи ми забороняємо дітям бажане не тому, що воно може їм зашкодити, а через те, що створює незручності для нас самих. От, наприклад, чому не можна їсти бублики, вдягнувши їх, наче каблучки, чи малювати пальчиковими фарбами, намащуючи їх не на долоньки, а стопи; чому не можна ходити в татових капцях або писати на дзеркалі фломастерами; чому не можна бігати від стіни до стіни або стрибати у ліжку? (ст. 57)
… дві найважливіші для дитячої психології речі: перша — творчості можна навчитись; друга – той, хто переживав творчі інсайти, змінюється, і ці зміни такі сильні, що змінюють усе життя. (ст. 80)
Сучасна дитина без мобільного телефону почувається не менш голо та некомфортно, аніж без спідньої білизни. (ст. 102)
Ми не можемо тримати дитину за руку кожного разу, коли вона спілкується з ровесниками, однак можемо передати їй свою підтримку та впевненість. І перше, що для цього варто зробити, – дозволити помилятись. (ст. 111)
…й у підсумку прозвучало таке: «Твоє головне завдання в житті зараз — гарно вчитися!» Дуже хотілося наздогнати ту пару і сказати: «Ні, ви не праві, його головне завдання, і особливо зараз, – радіти життю!» (ст. 122)
Вони відслідковують, що ви отримуєте замість тих або інших дій, і зараховують їх собі у поведінковий арсенал. Тато лається – мама погоджується і робить так, як він хоче; вчителька дає прізвиська – діти намагаються не бешкетувати, аби їх не висміювали; старші хлопці у школі погрожують меншим – ті їх бояться і віддають солодощі та гроші. (ст. 177)
Думаю, що незайвим буде скористатись старим англійським прислів’ям: «Не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожими на вас – виховуйте себе!» (ст. 177)
ПОДЯКА -
Ця книжка вибирала мене двічі, вперше – за порадою знайомої психологині Олени Цицульникової, вдруге – в рамках марафону. Дякую також авторці Вікторії Горбуновій та видавцеві Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля» за розширення моєї материнської обізнаності.
АНОНС –
До наступної середи наш гість Юрій Остапчук готує відгук про нову книжку «Видавництва Старого Лева» «15 табу для матусь і татусів, або Батьківські помилки з любові до дітей» авторства Лариси Шрагіної.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно