0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
БуквоМама. Королева – не президент: британські реалії за Кларксоном
Марічка Удуд
 
Джеремі Кларксон та світ довкола: збірка нарисів; переклад з англійської Андрій Маслюх. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 336 c. 
 
Я навіть уклав схему, за якою однієї пари трусів мало би вистачити на чотири дні. Дивіться: першого дня носите їх так, як належиться, другого – задом наперед, третього – навиворіт і четвертого – навиворіт і  задом наперед. 
 
Джеремі Кларксон увесь у цьому твердженні. Вмійте сміятися над собою.   
 
ХТО –
 
56-річний британський телеведучий та журналіст Джеремі Чарльз Роберт Кларксон спеціалізується на автомобільній тематиці. Популярним його зробила телепередача «Top Gear», яку він вів у 1988-2015 роках. На основі зібраних матеріалів зі щотижневої колонки у «The Sunday Times» за 2001-2003 роки (з перервами) видавництво «Penguin Books» надрукувало книжку «Джеремі Кларксон та світ довкола». Сьогодні бібліографія автора налічує понад 20 видань.
 
Напередодні виходу української версії книжки містера Джеремі, телекорпорація BBC тимчасово відсторонила Кларксона від роботи через сварку та бійку між ведучим та одним з продюсерів «Top Gear». Після остаточного звільнення журналіст розпочав роботу над новим телешоу «Автомобільний дім», вихід першого епізоду якого запланований на осінь 2016 року. Очікуємо.
 
 
ПРО ЩО –
 
«Джеремі Кларксон та світ довкола» – це перша книжка серії, у якій також вийшли видання «Світ довкола: ще одна річ» та «Щоби волати гучно! Як авторитетно це зробити?». Рецензована книжка складається з 83-х коротких 2-3 сторінкових есеїв про щонайменше кожен аспект життя автора – від особистого стоматолога до дружини і дітей, від залишання малюків вдома на 5 хвилин (чи на цілу відпустку?) до беззастережного не-вибору державної школи для них, від самотніх татусів, які не справляються з нудними сімейними обов’язками, до планування вечірки на британський лад з нагоди дня народження дружини, від саду і басейну до коней з паспортами. 
 
Автор кепкує зі строкатості друзів дружини. 
 
Жартує щодо публічності бійок. 
 
Сміється з неспортивних британців.
 
Наймасштабніше автор говорить про політику – як зовнішню, так і внутрішню. Згадує хоча б одноразово усі країни Європи, ділиться своїм досвідом перетину кордону Швейцарія-Австрія, дотепно коментує діяльність тодішнього прем’єра Тоні Блера. Часто зубоскалить щодо Росії. Найчастіше згадує Америку, починаючи від Білого Дому, завершуючи «білими американськими зубами». Зважаючи на те, що він пише про світ 2001-2003 років, можна пригадати, як приймали Польщу до Євросоюзу та обговорення британців, що їм особисто дав/дасть цей Союз. Відразу виокремлю культурно-етнічні особливості згаданих у тексті країн: 
 
* схожість американців та німців у тому, що вони багато їдять, надають перевагу великим автівкам та полюбляють безлад телевізійних програм (тобто їх надмірне розмаїття). «Американець, сидячи в своєму готельному номері у Штутгарті й переклацуючи один за одним 215 телеканалів на всі випадки життя, почувається зовсім як удома. Аж доки після півночі натрапляє на 216-й і дізнається про цілковито новий для нього спосіб використання собак»
 
* в німців немає звички бажати вам «гарного дня», а також німці вперті;
 
* найщасливіші швейцарці та (чомусь) найнещасніші італійці. 
 
Найцікавіше, що автор книги позиціює у своїх газетних колонках Україну, як таку, яка не має почуття гордості, пише про Чорнобиль (ст.196) та витрати 30% ВВП країни на військо. Що ж, сьогодні, коли минуло понад 10 років, світ знову говорить про українські військові потреби. 
 
Впливовий журналіст поміж рядків веде ґрунтовну бесіду про музику, архітектуру та  спорт, останнє з яких є болючим питанням для британців, бо вони пасуть задніх у професійному спорті та й до того ж не мають свого національного стадіону. 
 
Через те, що я читала книжку для/в рамках марафону, то не могла проминути згадок про #книжку в тексті автора. Спершу він незграбно згадує про книженцію «Полярна станція» 1998 року, коли його пересадили до першого класу літака під час 11-годинного перельоту до Лос-Анджелеса. Згодом порівнює читання з нудним крикетом, називаючи його «просто збавлянням часу». На завершення подає свій суб’єктивний список улюбленців з короткого списку Букера. Ось перелік того, що згадує Джеремі Кларсон як свої книжкові вподобання: 
 
«Американська пастораль» Філіп Рот, 
«Гулаг» Енн Епплбаум, 
«Червоний шторм піднімається» Том Кленсі.
 
Весело і буденно автор переповідає свої історії про клубок кабелів у подорожній валізі. І завжди повертається до неправильно витраченого фінансування, адже інкубатори для новонароджених важливіші. Поміж тим говорить про серйозні речі, як-от про культуру почуття провини, про подання правдивої історії у фільмах та про відсутність скарг від пасажирів після 4-годинного чекання на пілота літака. 
 
Недолік цієї книжки у тому, що вона пізно з’явилася на українському ринку. Події, описані тут, відразу викривають її давність. Шкода, що книжку переклали 2004 року та видали лише через 10 років, бо вже й описані Олімпійські ігри 2012 пройшли та й Ебола прошумів минулоріч. Хочеться, щоб схожі за змістом та жанром книжки писали українські автори про українські локації з властивими нашій культурі маркерами. 
 
Відверті застереження, або застереження про відвертість: зустрінете слова та домисли про порносайти, про розставлені ноги дівчини, про дівулю, «натягнути» та точку Джі. 
 
ЯК –
 
Перекладач Андрій МаслюхПопри такий детальний аналіз сюжету, найбільше у нарисах приваблює манера та структура тексту. Майстерність формулювання та подачі думки – це мега від Джеремі Кларксона. 
 
Уважно читайте, яке основне питання автор ставить на початку есею. Бо наприкінці можна й не вслідкувати, що він відповів доньці на запитання «а чому британці молодці?». 
 
Загалом, пафосно.
 
Хочу звернути увагу на переклад англомовного тексту – завдяки видавцеві – «Видавництву Старого Лева» - ми можемо читати «Джеремі Кларксон та світ довкола» українською, а от завдяки професійності перекладача Андрія Маслюха ми можемо читати майстерно виписаний український текст. Він наче використовує якусь свою доброзвучнішу та гармонізованішу українську мову із запозиченнями «розривка», «кондори», особливими зворотами – «збавити часу», «знайти стіг сіна в голці», та застарілим «переставився».   
  
КОМУ –
 
Усім дорослим, надто серйозним, діловитим та заклопотаним людям. 
 
ЦИТАТИ –
 
Хто сказав, що жити треба в помішаному на поміркованості суспільстві, де немає ні збудження, ні ризику, ні небезпеки, ні смерті? (ст. 36)
 
Для батька діти – це пустощі та веселощі, для матері – відповідальність. Тому і важливо, щоб у дитини були вони обоє. А ще саме тому, якщо вже немає іншого виходу, суди мають ставити все-таки на бік матері. (ст. 157) 
 
… що швидше рухаєтеся ви, то повільніше рухається час. Це – науково доведений факт. От я ціле життя ганяю машинами – і досі маю зачіску, як у 1970-х.(ст. 172) 
 
Бійки трохи подібні на світло в холодильнику, ні? От подумайте: хіба хтось б’ється, коли нікого немає поряд? Там же обов’язково мають бути глядачі, щоби спочатку підкинути до вогню дровенят, а потім, коли з носів уже потече юшка, розборонити забіяк. (ст. 260) 
 
АНОНС –
 
До наступної середи Христина Содомора готує відгук про книжку «Викинь мотлох із життя!» Маарі Кондо, з якою ми почнемо наступний – восьмий – місяць читацького марафону «БуквоМама» під назвою «Жінка». Про дітей та виховання - було, про війну - було, про підліткові книжки - було, – що ж, тепер дісталися до нас, неповторних :) Книжки місяця будуть різними, й, зізнаюся відразу, не зовсім такими, як очікувалося.
 
Про який мотлох йдеться у книжці Маарі Кондо - вже наступної середи!
 
Вам може бути цікаво
Передпродаж книги Галини Вдовиченко «Містельфи»!
Кожна третя електронна книжка – безкоштовно!
Даруємо знижку на книжку тижня: «Мистецтво війни»!
«140 децибелів тиші». Уривок із книги
Ілларіон Павлюк: «Головна мета книжки показати, що добро існує»
Футорський Любомир
stary_lev Стежити
дописів читачів