0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Березневе ворожіння на поетичних книжках
Весна – це завжди про поезію. Бо як іще говорити про те найперше, що пробивається крізь ще покриту памороззю землю, що вибруньковується на голому вітті й зривається розталими краплями зі сонячних дахів? Як іще говорити про оголеність рук і душі, про щемкі почуття, що з новою силою пробиваються крізь грудну клітку, проростають кожною клітинкою тіла й надихають творити, любити, жити? У ці березневі дні, що є лиш дражливою обіцянкою майбутнього тепла, пропоную взяти з полиці вашу улюблену чи ту, що давно не торкалася ваших рук, поетичну збірку і поворожити собі на весну. Відкривайте будь-яку сторінку і надихайтеся рядками чорним з віршів. А я сьогодні ворожитиму на поетичних збірках Старого Лева.
 
«Троянда» Мирослава Лаюка
 
 Ця книжка лише от-от має поповнити полиці книгарень. «Троянда» – третя поетична збірка Мирослава Лаюка, автора поетичних книжок «Осоте», «Метрофобія» і романів «Баборня», «Світ не створений». У новій книжці поет постмодерністськими засобами й засобами магічного реалізму переосмислює вже відомі істини й культурні коди: Вільшаний король, червоне і чорне, божественне й земне, ребро Адама, Офелія наших днів… Наскрізним виступає образ троянди, що стоїть на трьох стовпах, трьох віршах – «ROSA. Втрата», «ROSA. Шлях» і «ROSA. Піднесення»: «Троянда — це те, / що було в руці, / і більше не є». Художнім акомпанементом й завершальним штрихом збірки стало оформлення від ілюстраторки Альони Соломадіної, яка створила стильне триколірне обрамлення поезії.
 
А наворожила я собі і вам от який вірш.
 
 
СЛОВА,
РЕЧІ
 
Ми переміщували холодильник
з другого поверху у провулок —
на іржавій долоні поріз виник,
і кров залила рисунок.
 
Я написав на холодильнику «птах» —
і він вилетів у вікно: ого!
за три тополі, панельний будинок, а на руках
ще більше проступило червоного.
Написав на стіні «машиністка» —
і вона почала друкувати все, що я казав,
написав на дев'ятці «шістка» —
і цифри її вигнали зі збірника вправ,
на злі написав «коняка», на коняці — «пасеться в лузі»,
на всіх ворогах написав «дякую»,
на всіх друзях написав «друзі»,
написав «сяйво» на людині, написав «повільні скоріші»,
написав «поезія» на хлібові й скатертині —
і мав книжку віршів.
Останнє написав: «Хай не буде ні сіль, ні серпень,
ні світло, ні містерія, ні акація, ні чоло, а — Троянда,
хай все буде Серце».
 
І було.
 
 
«Дебютна збірка віршів Любомира Серняка — це як рух крізь життя – нерівномірний, інколи рваний, інколи заповільнений, такий, при якому встигаєш роздивитися візерунки на черевиках сусідки й надихатися хмарами», — так окреслила у передмові письменниця Катерина Міхаліцина цей поетичний дебют Любомира. І це одна з найбільш влучних характеристик поезії цього поета вулиць і львівських двориків, вечірніх електричок, напівпорожніх трамваїв, присутінкових кімнат, вигинів жіночих тіл і різних стихій, як-от гори чи океан. Це поезія про небуденне в буденному й навпаки, про самотність у натовпі й тілесну наповненість тет-а-тет.
 
Мені випав вірш про жінку океанів і небес.
 
 
чи бачила ти океан моя дорога?
як сонце розріджує над
ним туман
як зорі виструнчують кораблі
у ряд
щоб кити могли обіймати їх
плавниками
кохана
чи пам’ятаєш ти сніг
над німим маяком?
він як підвішений за роги
неба ліхтар
світив нам похитуючись
і повагом
бо я не відав
і не годен вже згадати
нічого
моя жінко
що приходиш споночі
з безодні солоного неба
запалюєш свічку
сидиш так до ранку
роздягаєшся
засинаєш
 
 «Зимовий король» Остапа Сливинського
 
Як стверджує сам поет, Зимовий король, як і більшість героїв у цій збірці, мав свій прототип. Хоча найперше, звісно, спадає на думку, що ним є сам автор. Однак «Зимовий король – це сільський божевільний, який живе на околиці. Він приваблює до себе дітей. Діти люблять із ним говорити і гратися. Його мову розуміють лише вони». Герої Сливинського – диваки, самітники, божевільні, «не такі». І тягнеться ниточка крізь всі вірші від дитинства до зрілості. У цій поетичній збірці, що з’явилася після тривалого мовчання поета, найбільше вирізняється за драматизмом, суголосним кожному українцеві, вірш «Закохані на велосипеді». Любовна лірика? Аж ніяк – вірш про війну.
 
 
Вона їде на рамі, як пташка, що
ненадовго присіла на гілку, роздмухана і оперена,
з двома стуленими
колінцями, що шлють солодкі позивні
водіям зустрічних вантажівок.
 
Його бачимо невиразно, зате чути,
як фляга його постукує об сідло з кожним натисканням
педалей. Мугикає мелодійку,
з якого фронту він її привіз? Тут такої не знають.
 
Вона тримає у жмені лісові горіхи, частує його,
не обертаючись — точніше, підносить їх навмання, а він
ловить горіхи вустами, що нагадують
брунатну поторочену латку.
 
Назад, зі станції, вона їхатиме сама,
більше схожа на фігурку з паперу,
суха, рівна, двовимірна,
звикла вправлятися в цій любові, як у
добуванні обіду з нічого —
жменьки чаю і двох картоплин.
Буде їхати крізь перші удари дощу,
перемотуючи ногами засвічену плівку, безкінечний
порожній кадр, у якому він колись забігав до вітальні
й крутив її довго в обіймах.
 
От, пуста мова любові, що торгується із надією,
як одноногий стілець із пічкою: ще хоч до полудня
не чіпай, якщо вже не дано мені
пережити ніч.
 
«Доросла» Галини Крук
 
Дорόсла чи дорослá? Як стверджує сама авторка, обидва наголоси співзвучні віршам з цієї поетичної збірки. Це поезія дорослішання, переосмислення творчого й життєвого досвіду, спроба самоідентифікації та самоусвідомлення, відгук на буденне й вічне. Це поезія жива і грайлива, блискуча й стилістично довершена. Тут багато гри сенсами й словами, але не менше глибини й чуттєвості. Ці рядки надовго врізаються в пам’ять і резонують в душі, як-от: «зрештою, тільки ті, кого ти втратив, залишаться із тобою найдовше, завжди будуть твоїми…». Галина Крук напрочуд метафорично та модерново говорить про творчість і любов, війну і щоденне життя. Особливим шармом пройняті її вірші про стосунки. Контрастами до слова поетичного виступають кольорові колажі Гриці Ерде.
 
 
інший досвід любові –
любов, без якої тебе нема
ходиш собі, мовчиш чи говориш,
готуєш їсти, годуєш кота
любов глуха, як столітній сусідській дід,
із яким вітаєшся тільки кивком голови –
комунікації нуль, кам’яний мішок,
вікна у внутрішній двір
кому яке діло, яка ця любов
інший досвід, яким не поділишся з іншим,
носи все в собі,
як язик за зубами, як камінь на серці,
як голову на плечах
любов, без якої тобі не видно нічого,
любов сліпа, як доля, як куля,
як дощ у сонячний день –
і ніби не в тему, і зовсім не ясно,
звідки він йде
любов, як порожня кімната,
у якій все ще на своїх місцях:
стіни, меблі, кіт,
але ти вже не тут…
ідучи – залишаєш любов, як світло в коридор
щоб не так страшно було повертатися
 
 «Пісня Пісень» Богдани Матіяш
 
У своїй поетичній збірці Богдана Матіяш говорить до нього і до Бога. Особливо чіпляє її любовна лірика, присвячена чоловікові Костеві, – така довірлива, ніжна й трепетна, як пташка, що от-от спурхне. Усі чотири пісні – Пісні любові, Пісні саду, Пісні Богородиці і Пісні Пустелі – зливаються у цій збірці в одну чуттєву сповідь жінки, вдячної, лагідної і готової чекати. І у кожного, стверджує авторка, може звучати своя Пісня Пісень – вже давно не біблійна у XXI сторіччі, однак так само сповнена любові і надії. Доповнюють поезію милі і по-дитячому наївні ілюстрації Богдани Бондар.
 
І книжка розгортається на сторінці 14-ть.
 
 
я віддала би півцарства за те щоб до тебе можна було
писати листи щоб знати адресу за якою вони могли би
тебе знаходити півцарства за те щоб ти сміявся щоб
зморшки що з’являються в тебе на лиці були тільки від
сміху щоб можна так просто торкнутися пальцями щік
сказати як міцно як міцно і як це насправді добре
я за тобою скучила
півцарства це п’ять жолудів листя каштана трохи
надламане від минулої осені сушені ягоди ожини
улюблені стежки до озера квіти мальв трава обабіч
дороги запах живиці й сосен опала кора хвоя й багато
піску такі ось мої півцарства за найпростішого в світі
листа за м’яке світло зранку що заламується на шибці
коли його дописуватиму за твій усміх за твою
радість за твою любов просту й усміхнену
 
Вам може бути цікаво
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
Літературний клуб Навиворіт: підлітки обговорять «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат
Карибська кримінальна драма: Directed by Ernest Hemingway
Галина Вдовиченко презентує новий роман у Києві
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мені болить»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати