0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
Батьківська всемогутність
Юрій Остапчук
 
Зараз моїй доньці три роки і одинадцять місяців. Коли вона народилася, я відчував себе  Суперменом. Що там відчував, - я був ним. Я знав і вмів правильно її тримати, вмів міняти памперси, міг правильно одягнути колготки, при виході на прогулянку обов’язково надягав на її голову пов’язку з великою квіткою (чому вважається, що дитя з бантом, більшим за її голову, виглядає гарно, я досі не розумію. У цьому випадку для мене діє принцип «мама сказала»). 
 
Дні минали, і за декілька місяців Єва почала пробувати ходити. Спочатку це виглядало смішно і жалісливо. Але з часом її терплячість і наполегливість дали свої результати. Вона самостійно пішла. Самостійно! Ось це слово, яке мене трішки жахає. Її життя починалося з того, що вона була повністю безпомічною. І це мені подобалось, адже я був її Суперменом. А тепер появилася жінка Кішка, яка набирає сили, у той час, як мої сили слабішають.
 
Процес дорослішання дитини показав мені важливу річ: з кожним днем, місяцем, роком я повинен відпускати свою доньку. Моє виховання повинно допомогти їй стати самостійною, повноцінною,  самодостатньою людиною. Мені не потрібно із року в рік працювати над тим, щоб вона була поруч зі мною.
 
Все це я пишу із думкою про майбутнє, яке чекає на мене: настане момент, коли вона зустріне іншого чоловіка і буде у нього закохана більше, ніж в мене. Момент весілля стане для мене остаточною крапкою у виховані. Фініш. 
 
Зараз, дивлячись на доньку, мені важко і болісно уявити кінцевий етап виховання. Я всією своєю сутністю противлюсь цьому. З одного боку, я хочу, щоб моя донька росла, а з іншого – прагну бачити її завжди маленькою і безпомічною. Егоїстично? Так. 
 
Добре, що попереду в мене ще багато років спільного життя з Євою. Тому що з кожним днем я вчуся відпускати доньку. Доволі часто забуваю про те, що їй більше одного року, і починаю їй у всьому допомагати. Одягнути кофту, штанці, розмалювати картинку, залетіти літачком, який на борту несе смачну вівсяну кашку, та інше. 
 
«Тато, я сама» - фраза, яку мені доводиться чути доволі часто. Ця фраза повертає мене до реальності. Нагадує про моє батьківське призначення у житті доньки. 
 
Єва впала, занервувалась, щось в неї не виходить, і мені хочеться одразу бігти їй на допомогу. Адже я так робив протягом її першого року життя. Ходив біля неї, наче ангел охоронець, прислухався до її подиху, намагався вгадати всі її бажання. Єва росте та змінюється. А от чи змінююся я?!
 
Наведу один приклад: з її народження всі іграшки вибираю я. Донька лише задовольняється моїми вподобаннями. А я, начитавшись книг по вихованню, намагаюсь їй «втюхати» розвивальні іграшки і переймаюсь тим, щоб вони були з виготовлені з екологічно-чистого дерева. Тому беру доньку і ми йдемо в іграшковий магазин. Там вона сама, без моїх «мудрих» підказок обирає те, що їй подобається. Набір з мультфільму «Свинка Пеппа» і ... машинка. Так, дівчатка теж полюбляють гратися машинками. Це лиш епізод, але з них складається моє батьківське життя.
 
Їй вже майже чотири роки і вона потребує від мене, як від батька, іншого ставлення, не такого, яке було у її кілька місяців. Простіше кажучи, їй потрібен інший батько, тато, який виріс разом із нею. Тато, який змінився і змінюється. 
 
 
Вам може бути цікаво
Знижка – 18% на все! Святкуємо 18-річчя «Видавництва Старого Лева»
Святкова зима: 5 книг для найменших читачів
Вгору сходами, що ведуть униз
Кауфман Бел
Відкриття Книгарні-кав’ярні Старого Лева на Подолі!
8 речей, які ми не знаємо про Елізабет Ґілберт
stary_lev Стежити
дописів читачів