Альбіна Ткаченко: «Непрості» історії та чому вони можуть навчити
Ткаченко Альбіна
14.11.2016
За будь-якої погоди і обставин знаходиться час для читання. Я така вдячна своєму шкільному товаришеві Колі(Ніку), який на час своїх мандрів дозволив користуватися його електронною книгою. Це надзвичайно зручний пристрій: я можу взяти з собою відразу 30 чи 50 книжок і обирати за настроєм. Звичайно, жоден винахід ніколи не замінить гортання справжніх сторінок, відчуття і запахи від нової чи, навпаки, давньої книги. Але для подорожей — просто супер, особливо, якщо вирішили відпочити «подалі від цивілізації».
Вже розповідала про книгу Наталки Малетич «Щоденник Ельфа», в якій просто і вдало описані мрії, проблеми, з якими так чи інакше зіткнешся у своєму підлітковому житті, а ще згадуються непрості історії, яких, на жаль, у сучасному житті стається все більше. На мою думку, ця книга — привід переглянути своє ставлення до людей навколо. Мене завжди навчали радіти світові й цінувати кожен день, кожну хвилину, помічаючи прекрасне довкола. Як говорить моя мама,
«засмутитися чи розсердитися ми завжди встигнемо, а от красиве, цікаве можна проґавити, бо його ще потрібно помітити. Насолоджуйся тим, що можеш побачити і відчути, бо якщо людина здатна дивуватися звичайним речам, вона здатна оцінити великий дар — жити і радіти».
Прочитавши «Щоденник Ельфа» та книгу Катерини Бабкіної «Шапочка і кит» про хлопчика, який бореться з лейкемією, ще дужче люблю свою родину і ще більше ціную життя. Я дуже раджу ці, як виявилося, непрості книги не лише своїм одноліткам, а і для «сімейних читань». Наприклад, ми такі влаштовуємо вдома. Це не лише об’єднує, а й залишає менше питань після прочитаного. А ще дуже цікаво читати за ролями. Днями ми так з моєю подружкою Ксюшею читали А.П.Чехова, а потім обговорювали, наскільки і що зрозуміло.
По-своєму вразила книга норвезької письменниці Аудгільд Сульберґ «Хто проти суперкрутих». Можливо, школа, в якій навчається героїня Анне Беа, досить відрізняється і вчителями, і дітьми від нашої, тому деякі моменти мені складно сприйняти чи уявити, але в інших такі ситуації можуть відбуватися. Анне змушена обмежувати себе у спілкуванні з однолітками, бо вона «не схожа на інших», тобто вона — альбінос. Але і у неї знаходяться і друзі, і сили повстати проти «крутих» дівчат, такого собі клану, який вони організували у школі.
Поділ на «вищі й нижчі касти» у школі трапляються нерідко з різних причин. І це не лише через фізичні вади чи будь-яку несхожість на інших, а найчастіше з питань соціального статусу і матеріальної забезпеченості. Ця історія — про дітей, які мають такі ж права і сподівання, як і всі інші, але при цьому й проблеми зі здоров’ям.
Так, окрім Анне в історії є Селіна, яка страждає на ДЦП, Печений Бірк, що через пожежу назавжди залишився зі шрамами. Усі вони практично щодня змушені протистояти «крутеликам», які мають таку нахабність та зверхність, щоб «наплювати» на підлітків поряд, вважаючи їх «недолюдьми». Як не дивно, та знаходяться і такі, як Магнус — красунчик і суперзірка, але він не насміхається над дітьми з вадами. Також щирий друг Нільс для Анне не лише велика підтримка, а і натхнення для виборювання «свого місця під сонцем».
Врешті-решт Анне вистачає сил, щоб заспівати, створити свою групу і виграти перше місце на конкурсі серед музикантів-аматорів. «Почувалася найщасливішою потворою у світі!» — так описує Анне свої емоції на завершення розповіді. На мою думку, це саме те, чого прагнемо усі ми, не залежно від життєвих ситуацій, — почуватися щасливими! Сюжет ще раз доводить: все залежить лише від тебе. Мова твору досить оригінальна, а перекладач Наталя Іванчук, гадаю, навмисне залишала цілі фрази англійською (здогадуюся, і в оригінальному тексті так само), бо це популярні вислови, наприклад, «лайки», а ще слова з відомих пісень.
Можливо, не такими реалістичними, як попередньо названі, видадуться «Недоторка» Тетяни Корнієнко та зовсім казкова «Метелики в крижаних панцирах» Оксани Радушинської, але мене ці книжки захопили романтичністю першого кохання, описанням ситуацій, в які потрапили дівчата, а головне тим, що все закінчується казково, тобто — дуже добре. «Недоторка» — це щоденник дев’ятикласниці Алі Диряєвої, яка страждає на мізофобію (панічний страх бруду і мікробів) і переживає жорстоке ставлення однокласників через свою поведінку, але ніжне раптове кохання рятує ситуацію — і проблема зникає, і стосунки налагоджуються, і «кар’єра» художниці розвивається... Сюжет розгортається швидко і цікаво. Як на мене, не зовсім прийнятна мова підлітків, яка мала б бути схожа на сленг, але не виглядає сучасною, так само як і деякі моменти зі шкільного життя. Але все ж зрозуміло і закінчується добре. У «Метеликах…» головна героїня Ярина після аварії втрачає сім’ю і опиняється в інвалідному візку. Ситуація надзвичайно складна. Вона прагне звичайних речей і життя пересічного підлітка, а дозволити цього собі не може. Доля посміхнулася їй, бо подарувала прийомних батьків і рятівне кохання. Все закінчується солодко і лірично, так, як хотілося б.
Щойно розповіла про книги, на які сама звернула увагу і побажала прочитати, але у списку рекомендованої української та зарубіжної літератури вчителі наче постаралися порадити найцікавіше. Справитися зі списком було легко, бо більшість творів я вже читала рік-два тому. Наприклад, «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» Олександра Гавраша. З цікавістю для себе дізналася про сильну тілом і духом людину — Івана Фірцака, який народився на Закарпатті, а своє українське коріння прославляв у 64 країнах світу, дивуючи людей неймовірною силою.
Про «некнижкові» історії та проблеми толерантності у суспільстві читаймо у наступному блозі Альбіни Ткаченко.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно