7 подібностей «дуже дорослих дитячих книжок»: Шапочка і Лимонад
Удуд Марія
16.05.2016
Головне фото - читатимодно
«Шапочка і Кит», книжка авторства української письменниці Катерини Бабкіної, вийшла друком 2015 року у «Видавництві Старого Лева». Ці 60 сторінок рекомендовані для прочитання 6-9 річним читачам. «Лимонадний клуб», книжка авторства американської письменниці та художниці Патриції Полакко, знайшла свого читача у 2007 році, 48 сторінок тексту теж рекомендовані 6-9 річкам. До речі, Патриція має українське коріння - батьки її матері мають українське та російське походження.
Що ж спільного між цими двома книжками? Чому саме їх я взялася порівнювати?
# 1. Це дві сучасні за датою публікування, концептуальні за змістом і за призначенням книжки. Вони єдині у темі (мені довелося консультуватися з місцевою бібліотекаркою, аби знайти щось схоже за темою і віком), а ця тема - лейкемія. Мені довелося пошурхотіти сторінками Інтернету, щоб чітко усвідомити та визначити, що це за хвороба. Звичними словами - це рак клітин крові, при якому кістковий мозок виробляє забагато аномальних білих кров’яних тілець, які не виконують функції нормальних лейкоцитів і ростуть значно швидше.
# 2. Услід йдуть симптоми та лікування, пов’язані з хворобою. Найперше - це втрата волосся. І щоб приховати це, герої використовують шапочки (у хлопчачій україномовній версії книжки) та шарфи (у дівчачій англомовній). Авторка Катерина Бабкіна більш детально змальовує симптоми та особливості хвороби: бабуся головного героя щоразу турбується про його запаморочення, слабкість, нові синці на тілі; хлопчику не можна гратися з собаками, «бо від них можна підхопити якусь хворобу, яка не дасть видужати», не можна нічого молочного, навіть морозива, неможна бігати, бо в кінцівках мало кальцію, не їсти сире. Також є такі неприємні моменти, як товстіння від ліків, регулярний аналіз крові, випадіння волосся, вітамінні інгаляції, особлива їжа – варене, безколірне і несмачне. «В моїй крові живе монстр лейкоз», - каже Шап своєму другові.
Патриція Полакко сприймає свого читача більш зрілим: американська вчителька не оминає відкритості та обговорення хвороби Мерилін з її однокласниками. Вони проводять вдосталь часу разом у спілкуванні та запитаннях про ймовірну тривалість життя дівчини, а з тим і смерть. Авторка також пише про втому та втрату ваги без причини, лікування хіміотерапією, однак менш детально і більш ситуативно.
# 3. Реалістичне підґрунтя та правдивість героїв. Натхненням для створення головного героя у «Шапочці» для авторки стала реальна людина Таня «Шапочка», яка лікувалася від раку крові. Її Катерина Бабкіна зустріла на курсі Creative Writing у Дніпропетровську. А в «Лимонадному клубі» авторка черпала сюжет з реалій життя її дочки - однойменної героїні Трейсі, подруги хворої однокласниці Мерилін. Саме їхня триєдина дружба з однокласницею та вчителькою 5 класу Місс Вічелман (Синтія в житті) була підтримкою на всіх стадіях боротьби з раком учениці Мерилін та вчительки Синтії, яка здолала хворобу та згодом ще й стала лікарем.
# 4. Змалювання дому і школи, як найближчої підтримки. В українській книжці школа і спілкування з однолітками не відтворені, бо герой ще жодного разу не був у школі і має лише спогади про конфуз із тренером в басейні. Проте є уявний велетенський 2-ох тонний друг-кит (без мами), який вправно ковзає у повітрі та ще й невідь звідки взявся. «Напевне ти мене вигадав».
В американській книжці більшість подій відбувається у школі та за участі однокласників. Тут відбувається розмова вчителя з класом про те, що трапилося з Мерилін, організовується святкування з солодощами та конфетті з нагоди її повернення до школи, влаштується символічне прирівнення до неї – аби бути такою як Мерилін, однокласники зголюють своє волосся і вдягають головні убори. «Як сказати тобі, що ми з тобою, на всьому шляху». Такою була шкільна (класна) підтримка і залучення тих, хто не переживав разом з нею болісного лікування, але радів її поверненню.
Попри однакову вікову групу, українським читачам дістається метафоричність, філософсько-фантастична вигаданість нового героя, а закордонному читачеві - більше реалістичного співпереживання.
# 5. Філософський та моралізаторський потенціал… Заразом автори використовують загальні формулювання для мотивування та пояснення законів існування світу. Бабусине «поменше собі придумуй», безпричинність надмірного вживання фрази «чесне слово», «зробити приємно тому, хто зробив приємне тобі», «ти в принципі вже маєш все, що хочеш» (ст. 22), «можна любити і не мати» (про тата – авт.) ст. 23, «обманювати не гарно, але іноді треба» (про лікарняне ліжко, на якому хтось помирав – авт.), думка головного героя про те, що «мама і тато в нього були з самого початку, точніше він в них, їх всіх видали одне одному, …але згодом мама віддала тата назад (про розлучення – авт.)», «зобов’язаний берегти те, що маєш, бути чемним, і не боятися», вчити кита дякувати, нагадувати татові, що треба роззуватися. А також формулювання про лимони і лимонад: «Коли тобі дістаються лимони, просто вичави з них лимонад, додавши води і цукру».
# 6. … та втаємничені мрії. Попри страждання, розчарування і біль, таємна «лимонадна» дружня група допомогла виявити, хто чого потребує – Трейсі прагне зарадити знущанням над подругою-товстушкою Мерилін та підтримувати людей (реальна героїня стала вчителькою), вчителька хоче закінчити медичну школу і стати лікаркою (що стало реальністю), Мерилін бажає грати музику Моцарта (і теж вивчитися на лікарку).
В українській книжці це мрії на той час, коли Шапочка видужає, зокрема піти до школи, поїхати з мамою на море, гуляти з друзями і собаками в парку, вирости, щоб дістати до педалей татової Тойоти та заробляти гроші; уже навіть придбали лонгборд, ласти і нашийник для справжнього собаки.
# 7. Естетика зображень і їхня семантика. Зображення – це те найперше, що може привернути увагу до серйозної теми книжки. Безперечними символами є психологічно «безпечні» головний убір та образність лимонів. Щодо ілюстрацій - українська книжка відрізняється фантазійністю та абстрактністю, у той час як англомовна цілком реалістична і сюжетна в своєму оформленні.
Наприкінці нагадаю, що україномовна книжка Катерини Бабкіної покликана допомогти хворим дітям. Доброчинна місія книжки в тому, що 5 гривень від вартості «Шапочки і Кита» видавництво перераховує до благодійного фонду «Таблеточки» на допомогу онкохворим дітям в Україні. Долучайтесь до благодійної місії та до обговорення теми адаптивності онкохворих дітей в суспільстві.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно