0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
6 друзів Ернеста. З ким випивав і ділив молодість Гемінґвей
Коли Ернест Гемінґвей жив у Парижі, в 20-х роках минулого століття, він занотовував усе найважливіше, що бачив і відчував. Десятки років по тому ці нотатки стали основою книги «Свято, яке завжди з тобою». А які на цьому святі гості! Сама Ґертруда Стайн читала Ернестові оповідання і давала молодому авторові поради. У бібліотеку Гемінґвей ходив до письменниці і видавчині Сильвії Бич. А випивав зі Скоттом Фіцджеральдом, від якого слухав перші розповіді про «Великого Ґетсбі».
 
Ми й досі, через сотню років, можемо подивитися на всіх цих людей очима Гемінґвея. Дізнатися, що він про них думав. Як до кожного ставився. Познайомитися з цими людьми не як з легендами світової літератури, а як з друзями Ернеста. Бо тоді ще ніхто не був легендою. Усі були гостями великого паризького свята.
 
Чільне фото - central press/getty images
 
 
ҐЕРТРУДА СТАЙН
 
Міс Стайн була жінкою великою, але не високою, вона мала опасисту селянську статуру. У неї були дуже красиві очі й сильне обличчя німецької єврейки, яке з таким самим успіхом могло належати фріульській жінці, і вона мені скидалася на північноіталійську селянку одягом, жвавою мімікою й чудовим, густим, живим іммігрантським волоссям, яке вона зачісувала так, як, мабуть, звикла ще в коледжі.
 
Здебільшого говорила вона, розповідала мені про сучасні картини й художників — радше про них як людей, а не як художників — і розповідала про свою роботу. Показувала мені багато томів рукопису, який вона щодня записувала, а її компаньйонка друкувала на машинці. Щоденне писання дарувало їй радість, але коли я дізнався про неї більше, то зрозумів, що для підтримки щастя ця стабільна денна норма, що залежала від її енергійності, повинна була друкуватися й приносити визнання.
 
— Треба купувати або одяг, або картини, — сказала вона. — Усе дуже просто. Ні в кого немає такого багатства, щоб дозволити собі і те, й інше. Не надто зважайте на одяг і на моду, купуйте одяг, щоб був зручний і міцний, — і на заощаджені гроші можна буде купувати картини.
 
Вона не бажала говорити ані про романи Андерсона, ані про Джойса. Хто двічі при ній згадував про Джойса, того вже більше вона не запрошувала. Це було приблизно так, як при одному генералі хвалити іншого. З першою помилкою ви одразу це засвоювали. Зате завжди можна згадувати того генерала, якого ваш генерал переміг.
 
 
 
ЕЗРА ПАУНД
 
Езра був добріший і більш по-християнськи ставився до людей, ніж я. Його письмо, коли в нього все йшло як треба, було настільки досконале, і він був настільки щирий у своїх огріхах і настільки зачарований власними помилками, такий добрий до людей, що я завжди сприймав його як такого собі святого. Також він був запальний, але, мабуть, багато святих такі.
 
 
СИЛЬВІЯ БИЧ
 
Сильвія мала жваве обличчя з різкими рисами, карі очі — живі, як у маленької тваринки, й веселі, як у дівчинки, і густе хвилясте каштанове волосся, яке вона зачісувала назад від рівного лоба й підстригала нижче вух, до рівня коміру свого коричневого оксамитового жакета….Ніхто з моїх знайомих ніколи не ставився до мене так гарно, як вона. Я дуже соромився, коли вперше зайшов до книгарні й не мав досить грошей, щоб записатися до її бібліотеки. Вона сказала, що я можу платити частинами, коли матиму гроші, і зробила мені квиток, і сказала, що я можу брати скільки завгодно книг. У неї не було причин мені довіряти. Вона не знала мене, а адреса, яку я дав, Кардинала Лемуана, 74, була в найбіднішому 34 кварталі. Але вона була захоплена, чарівна, привітна, а за нею — на всю висоту стін аж до кімнати в глибині з вікнами на внутрішній дворик будівлі — стояли полиці й полиці з багатствами бібліотеки.
 
— ....Оповідання на п’ять сторінок дає сто п’ятдесят франків на квартал. Шістсот франків на рік.
— Але, Гемінґвею, ти не хвилюйся за те, що вони принесуть зараз. Головне, що ти можеш їх писати.
— Я знаю. Можу. Тільки ніхто не купує. Мені гроші не надходять, відколи я покинув журналістику.
— Їх куплять! Дивися. За одне ось щойно заплатили.
— Вибач, Сильвіє. Пробач, що про це заговорив.
— За що пробачати? Завжди розмовляй і про це, і про все. Ти хіба не знаєш, що письменники тільки й говорять, що про свої негаразди? Але пообіцяй мені, що хвилюватися не будеш і добре поїси.
 — Обіцяю.
 
 
ДЖЕЙМС ДЖОЙС
 
Ми подружилися з ним у той чудовий період в його житті, коли він дописав «Улліса» і ще не розпочав те, що називав «Роботою в процесі». Я думав про Джойса і багато згадував.
 
Одного дня, уже згодом, я зустрів Джойса, який ішов бульваром Сен-Жермен після перегляду на самоті ранкової вистави. Він любив слухати акторів, хоча вже не міг їх бачити. Він покликав мене разом посидіти, і ми пішли в «Deux-Magots» й узяли сухого хересу, хоча всюди пишуть, ніби він пив тільки швейцарське біле.
 
 
ФРЕНСІС СКОТТ ФІЦДЖЕРАЛЬД
 
Скотт тоді був чоловіком із обличчям хлопчика, гарним чи то чоловічою, чи то жіночою красою. Він мав дуже хвилясте волосся, високий лоб, схвильовані й привітні очі та делікатні довгі ірландські губи, які й на дівочому обличчі були б надзвичайно гарними. Підборіддя в нього було добре зліплене, він мав гарні вуха і красивий, майже жіночний ніс без жодного шраму. Усі ці риси разом не мали би творити гарного обличчя, але краси додавав колір шкіри, дуже світле волосся і губи. Губи спершу дивно бентежили, доки ви з ним не знайомилися ближче, а потім уже ні.
 
2,360 грн2,006 грн
У КОШИК Icon
Він говорив про все, що написав, зневажливо, але без злості, і я знав, що нова книжка, певно, така гарна, що він без злості розмірковує про хиби у попередніх. Він хотів, щоб я прочитав його нову книжку, «Великого Ґетсбі», щойно він отримає назад свій останній примірник від когось, кому він дав його почитати. Слухаючи ці розмови, неможливо було уявити, наскільки цей роман гарний, окрім якоїсь такої сором’язливості, яка виникає в усіх немарнославних письменників, коли їм вдається щось надзвичайно гарне, і я сподівався, що йому скоро повернуть книжку і я її почитаю.
 
Нарешті я вийняв градусник і підніс до лампи, при якій читав.
 — Що там?
— Тридцять сім і шість.
— А яка нормальна?
— Це і є норма.
— Точно?
— Точно.
— Поміряй і собі. Я маю пересвідчитися.
Я знову струснув градусник, розстібнув піжаму й поставив його собі, засікаючи час. Потім подивився.
— Що там? — спитав Скотт.
— Точно те саме.
— А ти як себе почуваєш?
— Пречудово, — сказав я. Я намагався пригадати, чи за Цельсієм тридцять сім і шість — це справді нормальна температура. Але це нічого не означало, адже стовпчик градусника спокійно собі весь час показував тридцять.
 
Якщо він здатний написати таку чудову книжку, як «Великий Ґетсбі», то я не сумнівався, що він може написати навіть кращу. Тоді я ще не знав Зельду, тож не розумів, які жахливі обставини були проти нього. Але невдовзі ми про них дізналися
 
 
ПАРИЖ
 
Потрапити до цього цілковито нового світу письма, маючи час на читання в такому місті, як Париж, і могти добре жити й працювати, хоч у якій бідності, було немов отримати великий скарб.
 
...Париж — дуже старе місто, а ми були молоді, й все там не було простим: ні бідність, ні раптові гроші, ні місячне сяйво, ні правда і кривда, ні дихання людини, яка лежить поруч у світлі місяця.
 
— А що ж месьє Фіцджеральд, про якого мене всі питають?
 
— Він тут бував за часів Франка.
 
— Так. Але я ж був тоді посильним. Ти ж знаєш, що таке посильні.
 
— Я про нього напишу в книжці про молодість у Парижі. Я вже собі пообіцяв, що про нього там буде.
 
Так закінчилася перша частина мого Парижа. Париж ніколи вже не був таким, як раніше, хоча він завжди лишається Парижем, і ти змінюєшся разом із ним.
 
Париж не має кінця, і спогади кожного, хто там колись жив, не такі, як в інших. Ми завжди поверталися туди, хоч ким були, і хоч як він змінювався, і хоч як важко чи легко було туди потрапити. Париж завжди був вартий цього, і за все, що приносиш йому, він завжди віддячує. Але ось таким був Париж у ті давні часи, коли ми були дуже бідні й дуже щасливі.
 
Вам може бути цікаво
Уроки виживання американського підлітка в Україні: рецензія на книгу Наді Білої «Ел і Ева»
The New York Times про книгу «Безутішні» Кадзуо Ішіґуро
«Мозаїка спогадів». Уривок із книги Святослава Максимчука
«Одновітрильний дім» Василя Махна: онлайн-презентація книжки
Хто така «Ідеальна незнайомка»: нуарний детектив чи заплутаний трилер?
«Нові кавові правила»: обговорюємо новинку й дегустуємо каву
stary_lev Стежити
дописів читачів